Як війна змінила українців і чому суспільство не впадає у відчай — інтерв’ю з соціологом

Кілька десятиліть тому експерти нерідко називали пересічних громадян "маленькими українцями". Нині про гідність українців та їхню мужність у протистоянні ворогу знає весь світ. Та як самі українці оцінюють себе і свою країну? На що вони спираються, щоб вистояти у війні з Росією?

Нещодавно дослідницька агенція InfoSapiens провела соціологічне дослідження, яке дає відповіді на ці важливі для українського суспільства питання.

Про національний характер, єдність суспільства та емоційний стан українців TrueUA поговорив із заступницею директора InfoSapiens Інною Волосевич.

Основна риса українського національного характеру — працьовитість?

— Ви провели цікаве "народне" дослідження національного характеру, запропонувавши респондентам назвати дві-три риси українського народу. Це було відкрите запитання, без підказок. Як і у 2024 році, основними рисами національного характеру стали працьовитість — 19%, доброта — 15%, волелюбність і сила — по 13%. Далі у списку — мужність, стійкість і незламність. Чому ці риси не опинилися на перших місцях?

— Мені здається, що мужність, стійкість, незламність — ці риси українці вповні виявили тільки під час повномасштабної війни, а працьовитість — це вже така риса, яка щонайменше кілька століть приписується нашому національному характеру. Відповідно, у людей перша асоціація пов’язана з працьовитістю, тобто це більш культурно закорінена риса.

— У 2022 році працьовитість назвали 12% опитаних, а зараз — 19%. Чим можна пояснити таке зростання?

— Тому що у 2022 році на перше місце вийшла єдність, бо тоді була мобілізація довкола влади для протидії агресору. Тоді, звичайно, повномасштабна війна була у центрі всього. А тепер, на жаль, відбувається певна адаптація, війна не закінчується, і тому українці частіше самі починають говорити про цю адаптацію, називають такі характеристики, як стійкість, незламність.

— У 2022 році єдність і згуртованість назвали 32% українців, у 2024 році — 9%, а у 2026-му — лише 7%. Чи означає це, що українці стали менше єднатися?

— Звичайно, так, тому що 2022 рік — це був пік єдності, суспільство перебувало у стані шоку, але разом з цим цей шок також викликав сильну хвилю емпатії, тобто взаємодовіри, взаємопідтримки. Але суспільство не може роками перебувати в такому стані, з часом більшість очікувала перемоги, закінчення війни, цього не відбулося і відновилися якісь задавнені конфлікти, чвари, виникли нові конфлікти, пов’язані з війною.

Тобто відчуття єдності суттєво зменшилося, і також серед негативних рис також все частіше почали називати роз’єднаність.

— У 2026 році образ українців став виразніше пов’язаним із витривалістю та здатністю вистояти. Порівняно з 2024 роком найбільше зросла частка тих, хто характеризує українців як стійких — із 7% до 14%, незламних — із 7% до 12%, терплячих — із 8% до 11% та мужніх — із 7% до 9%. Також додалася характеристика "витривалість" — її назвали 6% опитаних. Як усвідомлення цих рис допомагає людям в умовах війни?

— Люди усвідомлюють, наскільки вони все ж таки успішно адаптувалися до абсолютно жахливих, нелюдських умов. Це усвідомлення цих суспільних процесів як позитивних є дуже добре, тому що це вселяє надію, сподівання на те, що, незважаючи ні на що, ми вистоїмо і ми все це здатні витримати. Люди не впадають у відчай від того, що війна ніяк не припиниться. Народ до цього жахіття адаптується і продовжує боротися, продовжує опиратися агресору.

— Частка негативних характеристик зросла до 18%. Роз’єднаність назвали 5% опитаних, злість — 3%, жадібність і неосвіченість — по 2%, пасивність — 1%. Інші негативні риси назвали 5% респондентів. Чому серед цих характеристик з’явилася злість?

— Злість виникла, власне, через ці внутрішні конфлікти, насамперед на недостатньо ефективну владу. Незважаючи на всі зусилля, ми не можемо поки що зупинити агресора, а всі ці корупційні скандали на тлі війни видаються ганебними, і відповідно українці відчувають злість, це або злість на владу, або злість один на одного.

— А чому серед негативних рис українці називали неосвіченість?

— В усіх дилемах, конфліктах люди один одного звинувачують в неосвіченості, дурості, неінформованості тощо.

"Більшість пишається своєю державою — це дуже високий показник для індивідуалістичної країни"

— Гордість за українське громадянство залишається на високому рівні: її відчувають 88% українців, як і у 2024 році. Частка тих, хто дуже пишається тим, що є громадянином України, становить 63%, а тих, хто скоріше пишається, — 25%. Чому цей показник не сягає 100%?

— 97% українців пишалися своїм громадянством саме у 2022 році, коли на тлі шоку війни відбувся і позитивний шок, що ми успішно можемо такій шаленій військовій махині протистояти. А зараз, коли війна ніяк не закінчується, через це відбувається певне розчарування у частини українців. Але я нагадую, що у 2020 році тільки 69% респондентів пишалися, що є громадянами України, а у 1993 році взагалі їх було тільки третина — 34%. Тому що це була постколоніальна країна, і багато українців тоді сприймали державу як таку, що успішно не відбулася. Це сприйняття почало відходити вперше після Помаранчевої революції — тоді 54% українців почали пишатися тим, що вони громадяни України, другий сплеск був після Революції Гідності і зараз — завдяки нашій стійкості у війні.

Ми колись думали, що ми — постколоніальна, слабка, ніяка держава без жодних перспектив. Ми бачимо, наскільки ми здатні опиратися такій велетенській силі, такому озброєнню, як у Росії, і відповідно тепер більшість пишається своєю державою — це дуже високий показник для індивідуалістичної країни, тобто такі показники іноді бувають у колективістських чи навіть диктаторських країнах, але також і у постколоніальних країнах, які вибороли свою незалежність, яким вона важко дісталася.

— Це, мабуть, можна пояснити пасіонарністю нашого народу?

— Так, звичайно. Все ж таки, незважаючи на те, що очікуваної перемоги немає, сама здатність стільки років витримувати це все — надзвичайна, тут є чим пишатися.

— Водночас у 2026 році українці частіше повідомляють про негативні емоційні стани, ніж у 2024-му. Найпоширенішими залишаються тривога, страх і паніка: їх відчувають 39% опитаних проти 33% у 2022 році. Із чим це пов’язано?

— Це через втому від війни. Ми змогли підірвати інфраструктуру Росії і відповідно зараз вона відповідає тим самим — звісно, люди тривожаться через обстріли інфраструктури, бо це і продукти, і тепло взимку, і електромережі тощо. Наскільки я пам’ятаю, все ж таки у 2024 році таких загроз було менше, тобто ситуація побутова, емоційна в цьому році гірша. А ще в 2024 році більша була надія, що ось-ось буде кінець війні, а зараз вже ніхто цього не чекає.

— Частка тих, хто відчуває злість і роздратування, зросла з 22% до 28%, розгубленість і безнадійність — із 16% до 22%, а емоційну нестабільність — із 25% до 27%. Водночас частка тих, хто не відчуває жодного з перелічених станів, зменшилася з 23% до 21%. Про що свідчить така динаміка?

— У 2024 році було більше чекання перемоги або закінчення воєнних дій, а зараз кінця війні не видно. Безнадійність і розгубленість виникають від того, що незрозуміло, як планувати життя. Тобто неможливо все життя жити в очікуванні кінця війни.

— Цікаво, що одночасно зі зростанням негативних емоцій у 2026 році українці частіше переживали й позитивні емоційні стани. Найпоширенішою залишається віра в перемогу: її відчувають 58% опитаних проти 54% у 2024 році. Помітно зросла віра у стійкість української армії та держави — із 45% до 54%, а також натхнення і гордість за український народ та армію — із 44% до 50%. Найбільше українці вірять в армію. Як можна пояснити цей парадокс?

— Зараз ми нарешті завдаємо Росії дуже болючі удари у відповідь. Тому тут такий парадокс, що віра у перемогу зросла, але при цьому більшість вважає, що війна закінчиться або через роки, або взагалі невідомо коли. Люди стали більше, ніж в 2024 році, вірити, що війна закінчиться перемогою, але незрозуміло, коли це станеться. У 2024 році ще якісь експерти очікували швидкого закінчення війни, зараз такі прогнози зникли принаймні в перспективі року.

— Значно частіше українці називали й повсякденні джерела позитивних емоцій. Частка тих, хто відчуває радість від спілкування з людьми, зросла з 30% до 43%, від відпочинку — з 28% до 37%, від роботи — з 23% до 31%. Поряд із посиленням тривожних думок частішими стають і позитивні емоції. Чи можна це вважати свідченням того, що життя продовжується, а люди адаптуються?

— Це певна ознака адаптації. Люди більше спроможні повністю віддаватися нормальному життю, роботі, відпочинку, замість того, щоб постійно тривожитись. Поряд зі зростанням негативних емоцій від війни, водночас люди стали більше спроможні взагалі про неї забувати, відсторонюватися і займатися своїм повсякденним життям.