В автономному територіальному утворенні Гагаузія, що на півдні Молдови, найближчим часом відбудеться другий тур виборів башкана — керівника автономії (тобто місцевого "президента"). Обидва кандидати — відверто проросійські, і це не дивно, адже вплив Москви тут настільки глибоко вкорінився, що по факту регіон перетворився на оплот РФ та російської мови у Молдові.
Майбутньому лідеру найбільш проросійського регіону у Молдові важливо "всидіти на двох стільцях": зберегти зв’язок із Кремлем, використавши його для власного збагачення, а також здійснювати керування автономією у правовому полі Молдови. Однак лідерство будь-кого із проросійських кандидатів на виборах у Гагаузії не означатиме перемогу Кремля, адже автономія має свою прагматичну зацікавленість у впливі Росії, і справа тут зовсім не у бажанні стати її частиною.
Для початку важливо окреслити загальну картину на виборах Башкана. Уперше з 2006 року в цих перегонах не брала участь Ірина Влах. Причина банальна — понад два строки поспіль одна і та ж людина керувати автономією не може.
Представниця Партії комуністів Республіки Молдова 2010-го року зайняла третє місце, програвши опоненту, який був на другому місці, путівку у другий тур всього у 0,88% — це у масштабах Гагауз Єри означало 532 голоси. 2015-го Влах за підтримки Партії соціалістів Республіки Молдова перемогла, причому у першому ж турі — набравши 51,11%. А 2019 року конкурентів у чинної керівниці автономії не було — 91,27%!
Як часто буває в таких ситуаціях, однозначного лідера перегонів цей виборчий процес не мав. Саме так і сталося — два перші місця розділила 0,1%. Євгенія Гуцул, яку висунула проросійська партія "Шор", набрала 26,5%; Григорій Узун, підтриманий соціалістами екс-президента Молдови Ігоря Додона, отримав 26,4%.
Зважаючи на щільність серед лідерів перегонів, боротьба за крісло башкана буде дуже серйозною. Місцеві ЗМІ, які не підтримують жодного із друготурової пари, говорять про підкупи, вкиди — одним словом, про звичні на демократичній частині пострадянського простору процеси.
Перше питання, яке виникає під час аналізу питання виборів у Гагаузії — чи виграє на цих виборах метрополія, тобто Кишинів. Відповідь на це питання є очевидною — ні.
За великим рахунком Гагаузія — це цивілізована копія Придністров'я. Тільки тут замість молдаван, росіян і українців живуть гагаузи (понад 80%) і трохи інших народів. Але в цілому — це частина "русского міра", з яким Молдові, на відміну від невизнаної придністровської автономії, вдалося домовитися. Однак серйозного впливу нинішня молдовська влада на Комрат (столиця АТО Гагаузії) не має. У другому турі мешканці автономії будуть обирати між одним проросійським кандидатом та іншим. Тож очікувати чогось позитивного Майї Санду від нового очільника Гагауз Єри, хто б ним не став — не варто.
Разом з тим, не можна сказати, що поразка Молдови — є перемогою Росії. Так, Гагаузія, її еліти та населення, є проросійськи налаштованим. Ірина Влах навіть проводила референдум щодо вступу до кремлівського Митного союзу. Тоді, 2014-го, за східний вектор проголосувало понад 98% виборців — це чітко характеризує позицію як самих гагаузів, так і інших народів АТО.
Також варто нагадати, що гагаузи, як валлони у Бельгії, мають власну мову, але послуговуються мовою іншого народу. Валлони говорять французькою, гагаузи, звісна річ, російською. Що також формує інформаційно-політичний простір Гагауз Єри.
Але при цьому сказати, що як Гуцул, так і Узун є російськими політиками, не можна. Вони є проросійськими, причому прагматично проросійськими — використовуючи Кремль як можливість для власного збагачення і укріплення влади. При цьому, на відміну від Придністров'я, робить це на абсолютно легальних умовах — в чому і є унікальність Гагаузії. Автономія існує у конституційному полі Молдови, при цьому намагаючись використовувати вплив Росії. Поки що це гагаузьким елітам вдається.
Та важливо тут інше — якими б проросійськими не були ці політики, вони, навіть організовуючи референдуми про Митний союз, не забувають, в якій країні живуть. Перш за все тому, що в Комраті, на відміну від Тирасполя, немає російських військ. І у випадку будь-якого загострення ця маленька автономія, затиснута між територією "материкової" Молдови та півдня Одеської області України не зможе розраховувати на жодну реальну російську допомогу. Саме тому гагаузькі лідери залишаються у правовому полі Молдови.
Суть нинішніх виборів, за відсутності про молдовських, проєвропейських кандидатів у другому турі виборів башкана – полягає не в тому, куди ітиме Гагаузія найближчі чотири роки. З цим усе зрозуміло і без виборів — вона крокуватиме на місці, повернувшись обличчям до Кремля.
Головне для обох кандидатів у цій перемозі — отримати посаду, яка дозволить зайняти неофіційний титул "головного представника Росії в регіоні". З усіма відповідними наслідками. Тобто Гуцул і Узун борються не за майбутнє Гагаузії (чи проти майбутнього Молдови), а за власний успіх. Фінансовий, зокрема. Втім, ситуація після початку повномасштабної війни в сусідній Україні дещо змінилася, і Кишинів поступово зменшує вплив Кремля на своє "цивілізоване Придністров'я". Однак в Гагаузії, звісна річ, не планують прощатися зі зв'язками з Росією (і, відповідно, фінансовими наслідками цих зв'язків).
До того ж, як мінімум, у Гуцул ситуація на політичному фронті є непростою — власник її партії, Ілан Шор, заочно засуджений аж до 15 років, а його партія може опинитися під забороною. Тож посада башкана може стати справжнім рятівним парашутом для кандидатки.
Що ж робити у цій ситуації владі Молдови? Як не дивно – нічого. У Санду зараз значно важливіші проблеми. Зокрема, наступні загальнонаціональні вибори, в яких її політична сила може втратити більшість у парламенті. До речі, саме у боротьбі із соціалістами і "Шор". Тож найактуальнішим на порядку денному ще цілий рік питанням буде боротьба за Кишинів, а не за Комрат.
А з Гагаузією усе зрозуміло. Права вето на зовнішньополітичні рішення, яке так хотіли деякі гагаузькі політики, Комрат не отримав. Значить, Санду може особливо не переживати щодо можливих проблем з півдня країни у процесі євроінтеграції. За умови ж успішного завершення цього процесу і вступу Молдови до ЄС — Гагаузія почне боротьбу за свої автономні права і, відповідно, кошти Євросоюзу під ці права. Зважаючи на те, що Росії скоро буде навіть не до Придністров'я, де інтереси Кремля значно потужніші, можна буде очікувати того, що гагаузькі еліти самі захочуть до ЄС — як би вони не протестувати проти цього на публіці.
Тож головним для молдовської влади на цих виборах і у подальші чотири роки каденції нового башкана є збереження політичної стабільності, нехай і при (традиційно) опозиційному до Кишинева Комраті. Гагаузія не допомагатиме Молдові євроінтегруватися, але ніхто цього і не чекає. Головне, аби автономія не заважала метрополії на цьому шляху.
Підписуйтеся на нас в Telegram 
, щоб дізнаватися важливі та цікаві новини першими
