Добрий і злий коп. В яку гру Трампа грають Стів Віткофф й Кіт Келлог
Американський президент розподілив обов’язки щодо переговорів про мир в Україні між двома своїми спецпредставниками — відставним генералом Кітом Келлогом і бізнес-партнером по девелоперському бізнесу Стівом Віткоффом. Перший перемовник спілкується з українською владою та європейцями, другий — із російською стороною. Таке собі змагання, хто з цих осіб першим принесе Трампу радісну звістку.
Хто такий Стів Віткофф, який підіграє путінській пропаганді
Ні Келлог, ні Віткофф не мають дипломатичного досвіду. Але якщо перший відомий своїм планом щодо припинення війни в Україні, який став надбанням громадськості ще до обрання Дональда Трампа президентом, то другий взагалі до теми війни, яку розв’язала Росія, дотичний не був. А після повернення Трампа до Овального кабінету Віткофф став представником на зовсім іншому напрямку — палестино-ізраїльському. Але неочікувано його паралельно відрядили ще й на російський напрямок. Хоча він мав би стати сферою відповідальності Келлога — офіційного спецпредставника з питань України й Росії. Чому ж Трамп довірив переговори з Путіним не йому?
Для початку — хто такий Стів Віткофф. Мільярдер, забудовник, засновник компанії Witkoff Group, у його власності — Daily News Building, Woolworth Building, 33 Maiden Lane і готель Park Lane на Манхеттені. Він — своєрідне альтер-его самого Трампа, з яким товаришує та підтримує бізнес-стосунки з початку 1980-х. Тоді юрист з нерухомості Віткофф працював у нью-йоркській юридичній фірмі Dreyer & Traub, де одним із клієнтів був нинішній президент США. Поряд ці двоє стояли й під час першого президентства Трампа, однак Віткофф не ліз у велику політику і відіграв роль друга-порадника. Нині ж він вийшов з тіні. І не тільки через приятельські стосунки з Трампом.
У середовищі великих американських бізнесменів Віткофф — легендарна фігура. Він, так би мовити, втілення американської мрії. Народився у Бронксі в єврейській родині, здобув юридичну освіту у приватному університеті Хофстра, починав зі скупки старої нерухомості на Манхеттені та в рідному Бронксі, ці будівлі або піддавалися реновації, або на їхньому місці зводилися нові. Віткофф мав гарну репутацію, тому отримував кредити під бізнес. У цієї репутації було дві ключові складові. Перша: він будував чи ремонтував нерухомість за помірні кошти, себто, не надував банки захмарними забаганками. Друга складова: за ним закріпилася слава успішного переговорника, здатного укласти взаємовигідні угоди навіть з чортом. Цю рису Віткоффа, схоже, і використовує Трамп.
Перше, що той зробив, злітав до Москви й привіз звідти Марка Фогеля, американського громадянина, ув’язненого в Росії за контрабанду наркотиків у 2021 році. Фогель на момент затримання працював вчителем в Англо-американській школі в Москві. Хоча, мабуть, не тільки вчителем. Його впіймали в аеропорту з марихуаною та засудили до 14 років. Фогель казав, що марихуана була медичною і про заборону її ввезення в Росію не знав. Але його пояснення російські прокурори до уваги не взяли, американець де-факто став "обмінним фондом" і чекав, поки свої його витягнуть. "Витягайлом" став Віткофф.
Посланець Трампа не тільки звільнив Фогеля, а й поспілкувався з Путіним. Деталей, звісно, жодна зі сторін не наводила, але досить було заяви Віткоффа, що він "подружився з Путіним". Наступні його заяви шокували ще більше — він почав відверто пропихати російську версію "миру" у вигляді так званих "стамбульських протоколів", які ніхто не ратифікував, і які вигідні виключно Росії.
Чому Віткофф став на бік зла? Може бути кілька версій. Перша: у Кремлі йому могли запропонувати щось таке, від чого він як акула бізнесу відмовитися не зміг. Наприклад, згоду на побудову його компанією елітної нерухомості в Москві. Свого часу росіяни пропонували Трампу збудувати у своїй столиці Трамп-тауер, то ж їм нічого не заважало зробити фінансово вагому пропозицію і Віткоффу. Якщо він на це погодився, то вчинив необачно, давши Кремлю нагоду підчепити себе на гачок компромату.
Друга версія — все те саме, тільки навпаки: американський емісар запропонував Путіну фінансово вигідну угоду. Тобто на гачку не Віткофф, а Путін. Третя версія: в оточенні Трампа існує конкуренція, хто першим принесе йому гарні новини про "мир", і Віткофф вирішив, що має хист умовити російського диктатора і в такий спосіб посунути Келлога. Чи навіть держсекретаря Марка Рубіо. Тому і підспівує російській пропаганді.
Всі три версії — ймовірні, на що вказує цікавий факт, який лишився майже непоміченим. За кілька днів після відльоту Віткоффа з врятованим Фогелем росіяни затримали в аеропорту "Внуково" іншого американця, Калоба Баєрса. У нього знайшли мармелад із канабісом. Долю попереднього "наркокур’єра" він не повторив, його відпустили із СІЗО і передали до посольства США. Так Путін показує, що Віткоффом як переговорником — задоволений. У той час як ні нам, ні Європі заяви друга Трампа не до вподоби.
Кіт Келлог — добрий поліцейський для нас?
Келлог кілька днів гостював і Україні.
"Ми будемо слухати. Ми будемо надавати необхідне. Ми розуміємо необхідність гарантій безпеки", — заявляв він у Києві.
Після України поїхав до Лондона, де зустрівся з міністром закордонних справ Британії Девідом Леммі.
"Велика Британія збільшує витрати на оборону та готова співпрацювати зі США для припинення війни в Україні та збереження миру у Європі", — йдеться в його дописі в мережі Х.
На відміну від Віткоффа Келлог не дозволяє собі відверто грати на чиємусь боці. Хоча, очевидно, симпатизує українцям: генерал ще раніше приїздив на Харківщину і на власні очі бачив наслідки "русского міра". Також добре відомо, що його донька Меган Моббс очолює благодійний фонд, який з початку російської агресії надає гуманітарну допомогу Україні. Проте Келлог також розуміє, що у нього є конкурент, і припуститися помилки означатиме поступитися лінії, яку проводить Віткофф. То ж всі коментарі генерала обмежуються короткими дописами, без емоцій і зайвих слів.
Немає сенсу детально описувати життєвий шлях Келлога, він — відставний генерал, знається на військовій аналітиці та на геополітиці. Насправді — це добре, що домовлятися з Україною і Європою Трамп відправив його, а не Віткоффа. Можна припустити, що, крім угоди про корисні копалини, під час перебування у нас спецпосланець глави Білого дому обговорював ширше коло питань, зокрема, якими Україна бачить гарантії безпеки, та який військово-технічний потенціал для цього знадобиться.
Але на прикладі обох перемовників можна прослідкувати переговорну логіку Трампа. Віткофф і Келлог — як два копи, злий і добрий. Перший — добрий до Росії, другий — до нас. Однак вони все одно залишаються копами, бо над ними є начальник поліцейської дільниці, якого цікавить результат, а не хитрощі, якими його досягнуть. Тому заяви, які лунають від Келлога, Віткоффа чи від Рубіо не варто розглядати як щось незмінне. І через них зайве дратуватися.
Станом на зараз інформаційний простір наповнений білим шумом, з нього дуже складно вихопити натяки на стратегію американців у переговорах. А от тактика нагадує теорію хаосу. Це коли динаміка процесів така, що її неможливо прогнозувати у тривалій перспективі. Кудись переговори виведуть, та навряд і перемовники, і сам Трамп чітко уявляють, куди.