Саміт НАТО у Вільнюсі став історією. Історією, яка залишиться "одним із" в історії України — чи, навпаки, згодом буде оцінюватися істориками як початок великого шляху. Зараз же предметно говорити про підсумки зустрічі лідерів західного світу важко — немає історичної панорамності для адекватного огляду усього сказаного і зробленого. Втім, головне зрозуміло — запрошення в НАТО Україна не отримала. Однак, і не могла отримати, якщо оцінювати ситуацію тверезо. Підписати своїй країні негайний вступ у війну проти ядерної держави (нехай вона і не використовує зброю масового ураження — і, можливо, ніколи й не використає) — таких політичних самогубців серед учасників саміту прогнозовано не знайшлося.
Натомість була ухвалена декларація про те, що Україна таки буде запрошена до складу НАТО. Але — коли? І отут залишається одне, але головне питання — дата запрошення. На це питання члени Альянсу, якщо підсумувати усі коментарі, дали загальну відповідь — "після завершення війни". І при цьому жоден із них не уточнив, що він має на увазі під цим простим нібито поняттям — "завершення війни". А тим часом цей момент насправді є досить серйозною проблемою, принаймні, допоки його не проговорили й не узгодили.
Саміт НАТО у Вільнюсі, 2023
Бо, скажімо, країни Заходу вважатимуть завершенням російсько-української війни припинення бойових дій з боку ЗСУ після виходу на державні кордони. Це буде одна геополітична реальність — яка, скажімо, може поєднуватися із продовженням ракетних обстрілів чи дронових атак. Бо ж бойових дій на "землі" не буде. А обстріли час від часу трапляються і між Ізраїлем та Палестинською автономією, де про війну ніхто не говорить.
А, можливо, в НАТО заявлять, що такою точкою може вважатися дата підписання мирного договору між Україною та Росією — чи що там буде на її місці на момент підписання. І це уже зовсім інший розвиток подій. Бо цілком реальною є ситуація, коли припиняться і бойові дії, і ракетні обстріли, і дронові атаки (хоча б тому, що Кремль не матиме на це сил і ресурсів), а мирної угоди Росія просто не підписуватиме. Причиною є те, що це означатиме неможливість вступу України до Північноатлантичного альянсу.
Тут варто згадати, як Німеччина стала членом НАТО — це відбулося аж 6 травня 1955 року. При цьому у стані війни з СРСР ця країна перебувала до 25 січня 1955-го, допоки Президія Верховної Ради СРСР ухвалила рішення про припинення стану війни з цією країною. До того 10 років формально миру між Радянським Союзом і постнацистською Західною Німеччиною не було. І Західної Німеччини в НАТО — не було. А після урегулювання цього питання протягом трьох з половиною місяців ФРН увійшла до складу Альянсу.
В цьому контексті не варто відкидати й сценарій того, що країни НАТО (нехай навіть одна чи кілька) зажадають від України документу з підписом Володимира Путіна чи його наступника. Та поки що це лише припущення. Бо питання "кінця війни" на саміті не обговорювалося жодним чином. З одним маленьким і майже ніким не поміченим винятком.
Прем'єрка Естонії Кая Каллас, коментуючи ухвалену декларацію без чітких часових параметрів вступу України до НАТО, пояснила, чому цих параметрів немає. Бо для того, аби їх визначити, наголосила Каллас, "також треба визначити, як (!) ця війна закінчиться, коли ця війна закінчиться, а ми цього дійсно не знаємо".
Кая Каллас та Єнс Столтенберг. Джерело: nato.int
У фразі очільниці естонського уряду — "ми не знаємо, як ця війна закінчиться" — є цікавий підтекст. Бо начебто вважається, що війна має закінчитися звільненням усіх українських територій, окупованих Росією. Але для Каї Каллас, лідерки однієї із країн-членів НАТО — ця відповідь, судячи з її слів, не є очевидною. І її форма "ми" говорить, що це не лише її позиція.
Що можуть означати й натякати такі слова естонської посадовиці? Можливо, відповідь на це питання можна знайти у словах президента США Джо Байдена, сказаних ним під час переговорів із Володимиром Зеленським. Очільник Білого дому зробив несподівану заяву, наголосивши, що отримання відповіді на питання вступу України до НАТО — це питання кількох місяців. Але що має статися за кілька місяців?
Володимир Зеленський та Джо Байден. Вільнюс, 2023
Скажімо, завершиться контрнаступ ЗСУ. Та чи завершиться він повним звільненням територій? У цьому є сумніви. Все-таки, на відміну від харківської офензиви 2022-го, цього разу росіян не вдалося застигнути зненацька. І поступ Сил оборони України, попри те, що він є — значно скромніший, ніж у тій операції. Зі зрозумілих та об'єктивних причин скромніший, звісна річ, але нам від цього не легше.
І тут варто згадати слова ще одного учасника саміту НАТО — президента Чехії Петра Павла, який заявив, що вікно можливостей для України на полі бою закриється до кінця цього року. Причини він назвав не воєнні, а політичні — вибори в США, Росії та й Україні теж, хоча у нас за законом вибори будуть неможливі, поки триватиме воєнний стан.
Склавши пазл, картина є наступною. Цілком можливо, що на саміті у Вільнюсі (і до нього, обговорюючи цю тему) деталізацію визначення "закінчення війни" уникали спеціально. Для того, аби мати можливість маневру після завершення літньо-осіннього контрнаступу. Якщо точніше — аби мати можливість визнати перемогою України (достатньою для вступу до НАТО) навіть той прогрес, який буде показаний протягом нинішньої фази війни.
Навіщо це може виявитися потрібним Заходу? Тут потрібно згадати ще одного європейського політика, який не був присутній у Вільнюсі, але займає у структурі влади в Німеччині далеко не останню роль. Це голова комітету Бундестагу із закордонних справ Міхаель Рот, який заявив нещодавно, що існує варіант — і він обговорюється у певних колах — включення України до НАТО ще до завершення війни, але з гарантіями безпеки лише для тих територій, на яких не триватимуть бойові дії і які не будуть окуповані.
Можливо, згадані вище заяви були саме про це — чіткий й останній сигнал для Путіна, що Захід не відступиться та, постачати Україн зброю настільки, що Росія просто забуде про наступ і матиме проблеми в обороні. Тим часом Захід зробить "хід конем" — і накриє більшість території України ядерною парасолькою. А це автоматично означатиме програш Росії у війні, бо її головна мета — взяття під контроль усієї України — стане недосяжною. Такий розвиток подій знецінить увесь хід бойових дій, які російські окупанти ведуть на південному та східному напрямках. Зрозуміло, що вони воюють не за ці чотири області, а за можливість продовжити окупацію територій. А якщо цю можливість у них вибити — то втрачається сенс воювати за Оріхів, Авдіївку чи Сватове, якщо до Запоріжжя, Краматорськ і Херсон все одно дійти не вдасться, адже це загрожуватиме війною з цілим блоком НАТО. Чого Росія, попри усі її бравурні заяви, аж ніяк не бажає.
Так, це лише один із можливих варіантів подальшого розвитку подій. Але не забуваємо, що наступний саміт НАТО пройде у Вашингтоні уже навесні наступного року. І от там уже можуть бути справжні рішення про євроатлантичне майбутнє України. Рішення, які базуватимуться на тому завершенні війни, яке ЗСУ та західна зброя забезпечать під час контрнаступу.
Підписуйтеся на нас в Telegram 
, щоб дізнаватися важливі та цікаві новини першими
