Парламентські вибори у Грузії мали дати відповідь — чи залишається ця країна демократичною, прозахідною державою, чи скочується назад у 90-ті (і навіть у гіршу ситуацію, бо у тодішнього господаря країни, Едуарда Шеварднадзе, не було таких фінансових можливостей, як у нинішнього).
Власне кажучи, тенденція стала зрозумілою уже на передвиборчому етапі. По-перше, результати соціологічних опитувань, які проводила наближена до фактичного власника Грузії, колишнього російського олігарха Бідзіни (Бориса) Іванішвілі, серйозно відрізнялися від показників більш-менш об’єктивних соціологічних досліджень. Що вже є чітким сигналом про те, що влада готується до фальсифікації виборів.
Показники партії влади, "Грузинської мрії", буквально перед самими виборами були кардинально різними — у провладних соціологів вони досягали 60% показника, у незалежних балансували на межі 35%. Такий великий розрив у різних соціологічних груп може бути лише в одному випадку: якщо готуються фальсифікації, і суспільство у такий спосіб готують до них.
Фото: Getty Images / Global Images Ukraine
Результати виборів продемонстрували, що "правими" виявилися ті соціологічні дослідження, які "пророкували" упевнену перемогу "Грузинській мрії". Центральна виборча комісія заявила, що партія влади отримала на дільницях 53,94% голосів грузин, які вирішили взяти участь у виборах. А це — 89 зі 150 місць у новому парламенті. Тобто знову одноосібна більшість, причому приблизно така ж, як у нинішньому парламенті (зараз Іванішвілі має 90 мандатів).
З одного боку, це безсумнівна перемога. Хоча і не зовсім. По-перше, "Грузинська мрія" не отримала двох третин місць — це важливо, але про це згодом. Зараз же відзначимо, що такий "сенсаційний" результат виборів прогнозовано не визнала не тільки грузинська опозиція, а і західний світ.
Варто просто згадати, хто привітав партію Іванішвілі з перемогою, щоб зрозуміти, у якій ситуації опинився її лідер. Першим, ще до оприлюднення офіційних результатів голосування, грузинського колегу привітав прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан — оперуючи поняттями "суверенітет", "сім’я" і "національні інтереси", на противагу "Брюсселю" (до якого орбанівська Угорщина досі належить і чомусь не поспішає влаштовувати свій Mexit; офіційна назва Угорщини рідною мовою — Magyarország).
Бідзіна Іванішвілі. Фото: Getty Images / Global Images Ukraine
Далі прогнозовано підтягнулися Росія, Туреччина зі своїм сателітом Азербайджаном, Китай і Вірменія, яка єдина у цьому товаристві є білою вороною, але залежить як від Грузії, так і від Росії з Туреччиною, тому змушена викручуватися у цій ситуації.
Сполучені ж Штати та Європейський Союз заявили, що ситуація в Грузії має бути розглянути на предмет фальсифікацій — відверто натякаючи на те, що "Грузинська мрія" перейшла певну червону межу. До того ж у Брюсселі нагадали Іванішвілі ще й ті антидемократичні закони (дуже схожі на російські), які відштовхують цю країну від цивілізованого світу. Таким чином європейська інтеграція Грузії опинилася під загрозою — хоча, схоже, "Грузинську мрію" це не особливо хвилює.
Грузинська опозиція прогнозовано оголосила про акції протесту і висунула вимогу — анулювати результати виборів. Ситуація дещо схожа на українську Помаранчеву революцію 2004 року, але є відмінності. Головна з них — грузини не залишилися у центрі своєї столиці, а пішли, пообіцявши повернутися.
А це вже більше схоже на російські протести на Болотній площі чи білоруська ситуація 2020 року. І тут варто пригадати ще один момент, який поки що не відігравав серйозної ролі, але може позначитися на ситуації в Грузії загалом.
Перед самими виборами у Тбілісі було здійснено напад на центральний офіс головної опозиційної партії "Національний рух". Сам інцидент якогось практичного смислу не має — режим і так намалював собі ті результати, які захотів, навіщо ж було вдаватися до ескалації?
Але тут варто пригадати, як десять років тому, в Україні, чиїсь невидимі руки постійно розганяли напруженість у протистоянні між владою Віктора Януковича та проєвропейською опозицією. Врешті усе обернулося убивством понад сотні людей, у чому звинувачували не тільки власне українських силовиків, підконтрольних режиму, а і "гостей" із Росії.
Тоді усе завершилося втечею проросійського президента і зміною влади, а от через шість років у сусідній Білорусі ситуація виявилася дещо іншою. Диктатор Лукашенко встояв, але, разом з тим, жорсткою, навіть жорстокою реакцією на протести, повністю відштовхнув від себе Захід. І потрапив у повну залежність від Кремля. Чим Володимир Путін і скористався під час повномасштабного нападу на Україну.
Видається, що Іванішвілі також підштовхують у напрямку Москви, доводячи ситуацію до тієї точки, коли Захід сам відмовиться від співробітництва із Грузією. Звісно, між цією країною і Росією стоять окуповані Абхазія та Південна Осетія, стоїть війна 08.08.08. Але ж навіть Міхеїл Саакашвілі уже за кілька років після тієї війни скасував візи для громадян РФ. То що завадить Борису Григоровичу Іванішвілі (саме так його називали в Росії, коли він активно займався там великим бізнесом, який в ФСБшній країні неможливий без контактів із цією спецслужбою) прогнутися під волю Путіна?
Втім, у "Грузинської мрії" зараз є одна проблема. Це саме ті 89 місць у новому парламенті. Лише 89 місць. Бо для кворуму і початку роботи потрібно 100. А це важливо тому, щоби новий парламент звільнив президентку країни Саломе Зурабішвілі, яка стала на бік опозиційних партій. Йдеться про кворум невипадково, адже опозиційні партії, які офіційно пройшли 5%-й виборчий бар’єр, уже заявили, що не планують отримувати свої мандати, що автоматично анулює легітимність нового парламенту й ефективність цих виборів.
Саломе Зурабішвілі. Фото: Getty Images / Global Images Ukraine
Як Іванішвілі планує розв'язувати це питання — поки незрозуміло. Грузинська прокуратура уже заявила, що розслідуватиме можливі фальсифікації на виборах, але, звісно, опозиції потрібно не це, а нові, чесні вибори. Зурабішвілі чітко це проілюструвала відмовою прибути за викликом прокурорів у фальсифікаційній справі.
Звісно, Іванішвілі може спробувати перетягти на свій бік хоча б одну опозиційну партію, отримати кворум і забути про цю проблему на наступний виборчий цикл. Але це ще треба зробити. А якщо ніхто з опозиціонерів не погодиться на такий крок, ситуація може зайти в закуток. А там і до Революції троянд 2.0 недалеко. Принаймні, змінити владу Іванішвілі законним шляхом неможливо — і це, схоже, зрозуміли усі.
Підписуйтеся на нас в Telegram 
, щоб дізнаватися важливі та цікаві новини першими
