Гроші, змова чи ілюзії. Навіщо Трампу перезавантаження відносин з Путіним
The Telegraph констатує: США покидають Україну. І це не російський наратив, а логічний висновок щодо політики 47-го президента Америки. Наступною буде Європа?
Чергову скандальну заяву Дональд Трамп зробив на саміті G7 у Канаді:
"Барак Обама й особа на імʼя Трюдо (Джастін Трюдо, екс-прем’єр Канади, — ред.) не хотіли, щоб Росія була в G8. І я б сказав, що це була помилка. Бо інакше у нас зараз не було б війни, якби Росія була у G8".
Тобто президент США приїздить до сусідньої держави, яка приймає у себе зібрання найвпливовіших країн світу, і розповідає, що попередник та однопартієць нинішнього прем’єра Канади Марка Карні 11 років тому вчинив те, що не схвалює Трамп. Дипломатія по-американськи…
При тому, що вигнання Росії з тоді ще "Великої вісімки" повністю відповідало міжнародному праву. Це відбулося 18 березня 2014 року після того, як Росія спробувала легітимізувати анексію Криму договором про "прийняття" півострова і міста Севастополя до складу РФ. Правоту рішення найбагатших держав 27 березня 2014 року підтвердила ООН, ухваливши Резолюцію Генасамблеї про територіальну цілісність України. Документ підтримали 100 країн, США були серед його ініціаторів.
Відтоді Вашингтон підтримував нашу державу. При Обамі — переважно на словах, за першого президентства Трампа нам дали "Джавеліни", при Джо Байдену військово-технічна допомога була потужною, а зараз її американці ставлять на паузу. Ситуація навіть гірша: між Білим домом і Кремлем починається нове перезавантаження відносин. Пригадаймо, скільки їх уже було і чим вони закінчувалися.
Від Кеннеді до Трампа: скільки разів американці наступали на одні й ті ж граблі
Обмежимося ближчими до нас згадками про відносини Вашингтона з Москвою після Другої світової війни. Зауважимо, що в сучасній російській міфології про ту війну уникають теми американського ленд-лізу, завдяки якому СРСР отримував військову і гуманітарну допомогу на мільйони доларів. Отже, після смерті Сталіна і приходу до влади Микити Хрущова між США й СРСР відбулася перша невдала спроба перезавантажити відносини на тлі холодної війни. У 1962-му за президента Джона Кеннеді навіть було створене Товариство радянсько-американської дружби. Того року дружба закінчилася Карибською кризою, через яку ледь не почалася ядерна війна. Протягом наступних понад 20 років відносини між США і СРСР були дуже поганими, особливо вони загострилися після вторгнення радянських військ в Афганістан 1979 року. Тоді президент Рональд Рейган, на якого буцімто хоче бути схожим Трамп, назвав СРСР імперією зла.
Другий великий перезапуск відносин між Сполученими Штатами й Радянським Союзом відбувся за часи "перебудови". В Кремлі сидів Михайло Горбачов, в Америці у цей період була друга каденція Рейгана, після нього президентом став Джордж Буш-старший. 1989 року Буш і Горбачов навіть оголосили про завершення холодної війни. Хоча насправді завершилася вона з історичним крахом і зникненням СРСР у 1991 році.
По накатаній хороші стосунки між Штатами та вже РФ тривали й за президентства Бориса Єльцина. Українці з життєвим досвідом добре пам’ятають, як американці схиляли Україну до відмови від ядерної зброї, до скорочення армії тощо. Апогеєм цієї "гри в одні ворота" стало підписання Будапештського меморандуму — папірця із фейковими гарантіями безпеки України.
Будапештський меморандум було підписано 5 грудня 1994 року. Цей документ, офіційно "Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї", гарантував безпеку України у відповідь на її відмову від ядерної зброї. Меморандум підписали Україна, Росія, США та Велика Британія.
Документ підписали президенти України (Леонід Кучма), Росії (Борис Єльцин), США (Білл Клінтон) та прем'єр-міністр Великої Британії (Джон Мейджор).
У меморандумі країни-підписанти зобов'язалися поважати незалежність, суверенітет і чинні кордони України. Також вони обіцяли утриматися від загрози силою або застосування сили проти територіальної цілісності або політичної незалежності України, а також не використовувати економічний тиск для впливу на Україну.
Республіканця Буша-старшого на посаді змінив наступний "перезавантажувач" — демократ Білл Клінтон. При ньому Америка вливала в російську економіку мільйони доларів попри вторгнення російських окупаційних військ у вільну Ічкерію. Зрештою обійми й усмішки між Клінтоном та Єльциним закінчилися сварками та взаємними претензіями: американські гроші вилітали в трубу, економічне становище Росії не покращувалося — і в Кремлі вирішили висловити Вашингтону претензії за "розширення НАТО". Простіше кажучи, вкусили за руку, яка годує. При цьому продовжували брати допомогу від американців, — у вересні 1999 року американська влада отримала від Росії офіційне прохання про додаткове гуманітарне постачання зерна і продуктів.
При Джорджу Бушу-молодшому почалося чергове "перезавантаження". Тоді президентом РФ був уже Путін. Американці шукали союзників у боротьбі з ісламським тероризмом після терактів 11 вересня 2001 року і знову обійнялися з росіянами. Та ще і як — 26 травня 2002 року було створено Раду Росія-НАТО, а в Альянсі цілком серйозно обговорювали членство РФ. Кінець цьому етапу поклали вторгнення Росії в Грузію в серпні 2008 року та анексія агресорами Південної Осетії.
Глибокого занепокоєння американців вистачило ненадовго — з приходом в Овальний кабінет Барака Обами почалося ще одне "перезавантаження". Причому, як показали анексія Криму та вторгнення росіян на Донбас у 2014 році, товаришування Білого дому з Кремлем виявилося надзвичайно шкідливим. Сполучені Штати не захотіли ескалації, тому беззубо відреагували на анексію української території. І вже у 2015 році росіяни влізли у сирійський конфлікт на боці диктатора Асада. Одним словом, загравання Обами з Росією закінчилося повним крахом ілюзій американців.
У 2016 році президентом уперше став Дональд Трамп. Його перші чотири роки на посаді у ставленні до РФ кардинально відрізнялися від ставлення зараз. Хоча він і зустрічався з Путіним у Гельсінкі у липні 2018 року і розшаркувався в реверансах на адресу господаря Кремля, проте діяв жорстко. Особливо у Сирії. Також Трамп був проти спорудження "Північного потоку — 2", його адміністрація виступала за ліквідацію так званих "ДНР" і "ЛНР". Нещодавно глава Білого дому поширив фейк про попередника: нібито Байдена стратили ще у 2020 році, замінивши клонами чи роботами. Може це не Байдена підмінили, а Трампа? Принаймні різка зміна ставлення глави Америки до Путіна підштовхує до різних нехороших думок.
"Він з Гітлером воював". Версії про чергове перезавантаження відносин США і РФ
Чому ж відбулися такі зрушення у мізках 47-го президента? Версії про "підміну", божевілля, старечу деменцію та про "агента Краснова" залишимо конспірологам. Хоча остання версія досить популярна. Особливо після такої його фрази:
"Він (Путін) втратив 51 млн людей, і він воював. Росія воювала. Цікаво, чи не так? Він воював із нами у Другій світовій війні, і всі його ненавидять. А Німеччина і Японія — з ними все гаразд".
Мовляв, це має несправедливий та суперечливий вигляд.
Отже, перша версія: Трамп хоче зробити Путіна союзником проти Китаю. Таку стратегію йому прописали аналітики фонду "Спадщина" ще перед виборами. Вона — абсолютно помилкова, адже Путін за останні роки зробив Росію дуже залежною від Пекіна. Й економічно, й політично. Трамп, попри здоровий глузд, намагається повернути Кремль у велику гру заради ефемерної ідеї відірвати Путіна від обіймів Сі Цзіньпіна.
Друга версія: президенту США подобається правоконсервативна політика Кремля і дуже не подобається ліберальна Європа, тому він розглядає Путіна як союзника саме проти Європи. Щоб спільними зусиллями приводити там до влади чергових орбанів, які робитимуть все, аби Євросоюз не міг конкурувати зі Штатами. Тобто йдеться не про "перезавантаження" відносин між США та РФ, а про змову. Яка не афішується. Коли коротко: Трамп та Путін ненавидять євролібералів — і в цьому вони знайшли точки дотику.
Третя версія: Трамп — не політик, а бізнесмен, на Росію він дивиться як на джерело прибутків. Щоб їх отримати, потрібно укласти з Путіним угоду. Цьому заважає російське вторгнення в Україну. Оскільки наші природні ресурси менші за російські, Трамп і зсувається у той бік, де сильніше пахне грошима. Нічого особистого, тільки бізнес. Не дарма ж перемовником до Москви він відправляв не дипломата, а "баригу" Стіва Віткоффа. Які питання, окрім фінансової вигоди, можуть обговорювати такі особи?
Четверта версія: він дійсно вірить, що після повернення Росії до пристойного товариства Путін заспокоїться. Звідси й приголомшливі для цивілізованого світу дії на міжнародній арені, як то блокування резолюції ООН із засудженням російської агресії проти України у квітні цього року, відмова встановлювати цінову стелю на нафту з РФ чи пропозиція взяти Путіна в посередники між Ізраїлем та Іраном.
Та якими б правдоподібними не видавалися ці версії, а вони — не єдині, з сумом можна погодитися з The Telegraph: Україні доведеться все більше покладатися на себе та сподіватися на виконання обіцянок Європою, оскільки найсильніший і найзаможніший наш союзник от-от відмовиться допомагати. Звісно, це на десятки років підірве довіру до Сполучених Штатів як до арбітра та захисника. Але, видається, Трамп та його оточення так далеко в майбутнє не заглядають.