Кат правосуддя чи покровитель криміналу? Як рішення одеського судді підривають довіру до системи української юстиції
В українській системі правосуддя довіра завжди була крихкою "матерією" — її легко втратити й надто складно відновити. Кожне судове рішення, особливо у справах, які мають суспільний резонанс, стає маркером того, наскільки ефективно працює уся структура. Саме тому будь-які повторювані тенденції у вироках чи ухвалах обов’язково привертають увагу — як експертного середовища, так і громадськості.
Та нерідко ті, хто вважає себе взірцем правосуддя й посланцем Феміди, стають об’єктом критики й негативних дискусій. Адже своїми діями вони не лише створюють ризик безкарності, а й ставлять під сумнів саму ідею відповідальності.
У цій статті хочемо поговорити про "перспективного" миколаївського суддю, який за досить короткий термін встиг освоїтись в Одесі й навіть увійти, ймовірно, у плідну комунікацію з представниками шахрайських кол-центрів. Дмитро Тішко нині відряджений до Київського районного суду м. Одеси, однак у його планах — крісло в Одеському апеляційному суді. Чим не перспектива? Та з огляду на професійні "досягнення" пана Тішка незрозуміло, у який спосіб його допустили до етапу співбесіди. Але про усе це — по черзі.
Рівняння з усіма відомими
26 лютого 2026 року слідчий суддя Київського районного суду м. Одеси продовжив запобіжні заходи зі заставою у 2,9 мільйона гривень фігурантам справи про організацію схеми заволодіння коштами та діяльність шахрайського кол-центру. Вже наступного дня захист обвинувачених подав повторні клопотання про зміну запобіжного заходу.
Рішення не забарилось: відповідно до даних Єдиного реєстру судових рішень, за тиждень, 4 березня, розмір застави фігурантам було зменшено до понад 199 тисячі гривень. Пішов на такий крок той саме суддя Тішко. Здавалось би: оскільки він проходить конкурс до апеляційної інстанції, то повинен бути взірцем правосуддя. Однак у нього, ймовірно, своє тлумачення норм процесуального права й верховенства закону.
Ще абсурднішим видається те, що повторно подані клопотання не містили нових обставин й були подані до спливу 30-денного строку з дня постановлення попередньої ухвали. Такі обставини, відповідно до ч. 5 ст. 201 Кримінального процесуального кодексу України, є підставою для залишення їх без розгляду.
Спадкоємець Феміди чи хитрундель закону?
Дії судді Тішка не залишились без уваги. Дізнавшись про те, що він випустив "незаконно арештованих" представників кол-центрів, співробітники Офісу генерального прокурора наказали місцевим прокурорам внести ст. 255 Кримінального кодексу (створення злочинної організації, керівництво такою організацією або її структурними частинами) у відношенні фігурантів справи та направити клопотання про їхній арешт. Однак Тішко й тут знайшов лазівку у праві та пішов проти системи, обравши фігурантам запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Зважаючи на тяжкість інкримінованих статей, такі дії пана Тішка ставлять під сумнів не лише обґрунтованість зміни запобіжного заходу, а загалом принципи неупередженості. Бо коли, формально дотримуючись процедури, суддя у підсумку ухвалює рішення про зменшення в 15 разів розміру застави фігурантам, то чи гідний він того, щоби претендувати на посаду в Одеському апеляційному суді?
Безумовно, дії судді потребують негайного контролю та оцінки з боку Вищої ради правосуддя (ВРП) та Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС). Адже рано чи пізно суспільство поставить запитання про доцільність перебування таких осіб на посадах. А такі помилки не забуваються.
