.png.webp)
"Коаліція рішучих". В яку геополітичну гру грає Європа проти Трампа з Путіним
Після засідання "Коаліції рішучих", де обговорювалося створення сил стримування для допомоги Україні, стало зрозуміло: або переговори далі відбуватимуться у форматі Україна-США-Європа, або американці домовлятимуться тільки з Путіним, але про своє.
"Сподіваємося на краще, готуємося до гіршого". Яку геополітичну гру закрутили Макрон і Стармер
"Очевидно, що США більше не є надійним партнером. Можливо, що за допомогою всеосяжних переговорів ми зможемо відновити елемент довіри", — заявив днями канадський прем’єр Марк Карні у відповідь на американські мита проти Канади.
Цю фразу можна вкласти в уста всіх притомних європейських політиків. Американська адміністрація свідомо йде на розкол єдності західного світу, і йому доводиться швидко шукати сценарії виживання без Америки. Навіть інакше — всупереч Америці Трампа.
"Коаліція рішучих", ініційована президентом Франції Еммануелем Макроном і підтримана прем’єром Британії Кіром Стармером, виросла до трьох десятків учасників. Стільки зібралося у Парижі в четвер. Напередодні зустрічі французький президент зустрівся з українським колегою Володимиром Зеленським, і вже тоді було озвучено бачення Макроном європейського контингенту в Україні. На самому засіданні в Парижі вживалося словосполучення "сили стримування".
Йдеться про наступний формат: Франція, Британія та інші охочі відправляють до України своїх військових, ті дислокуються подалі від лінії фронту на українських військових базах або в інших локаціях, забезпечуючи їхню оборону і прикриття. Безпосередньої участі у боях європейський контингент не братиме, але є важливе уточнення: удари росіян по місцях дислокації військових країн НАТО в Україні тягнутимуть за собою адекватну відповідь. Як казав Макрон, НАТОвці "пацифікуватимуть" росіян, не даватимуть тим можливості напасти знову. У разі нападу отримають колективну відсіч. Правда, визнав: його ідея не має одностайності, однак це і непотрібно.
На засіданні згадували й про нинішню американську адміністрацію. Макрон навіть телефонував Трампу до зустрічі та після її завершення. А учасники наполягали, що без гарантій США — не обійтися.
"Маємо сподіватися на краще, але готуватися до гіршого", — прозвучало від Макрона у відповідь на ці наполягання.
Учора ж президент Зеленський анонсував термінову зустріч на рівні представників генеральних штабів в Україні, на якій обговорять майбутнє розгортання військового миротворчого контингенту. На зустріч запрошують представників країн, які стовідсотково приєднаються до ініціативи Макрона і Стармера. То ж процес зрушив з місця і тепер його не зупинити?
Трамп розбудив Європу, але частина її лідерів не проти поспати ще
Відповідь на це питання складається з чотирьох блоків. Перший блок: відносини Європи зі США. Від повторної появи Трампа у Білому домі європейці не очікували нічого хорошого, адже його перша каденція — це суцільні сварки й торгівельні війни з Євросоюзом. Власне, введення мит на імпортні авто у Штатах — продовження старої пісні Трампа, від виконання якої страждають як виробники автомобілів в Європі, так й американські споживачі. І не факт, що виробники зазнають більших збитків. Та виявилося, що Трамп-2 куди гірший за Трампа-1. Під час першої каденції його стримували помірковані радники, нині ж президент оточив себе підлабузниками, та ще й із доволі слабкими управлінськими здібностями, але високим рівнем брехливості. Що яскраво продемонстрував чат-скандал із перепискою у месенджері Signal.
Невидана раніше консолідація європейських лідерів розпочалася не в березні, коли президент Макрон уперше заявив про готовність французів закрити Європу своєю ядерною парасолькою замість американців, і не зі створенням "коаліції рішучих", а після епічної промови на той час ще кандидата у віце-президенти сенатора Джей Ді Венса на 61-й Мюнхенській безпековій конференції 14 лютого цього року. Нахабний та образливий стиль промови шокував європейських лідерів, вони усвідомили, що мають сподіватися на себе, бо з таким союзником каші не звариш. Трамп, до речі, виступ Венса схвалив.
Наступний поганий знак для Європи — відверте втручання того ж Венса, а також Ілона Маска у перебіг передвиборчої кампанії в Німеччині, неадекватні висловлювання щодо виборів у Румунії, підтримка маргіналів у Великій Британії. Ну і зазіхання на Гренландію. Вчора Венс з дружиною Ушею побував там на військовій базі США Піттуфік, де відвертими нападками на Данію продовжив шокувати європейців.
Простіше кажучи, відносини Європи зі Сполученими Штатами не просто натягнуті, вони от-от вибухнуть дипломатичною війною. То ж засідання "Коаліції рішучих" — це не тільки про нас, а і про готовність європейців мобілізувати свої сили на протидію новим викликам і загрозам. Продемонструвати Білому дому, що його відмова від України означатиме відмову і від спільної безпеки з європейцями, а залученість до гарантій безпеки Україні, навпаки, додасть північноатлантичним силам єдності.
Другий блок: скільки країн реально відправлять свої контингенти до нас. На сьогодні відомо, що погодилися Франція, Чехія, Литва, Туреччина, Швейцарія та неєвропейські союзники Австралія і Канада. Британці поки гарантують озброєння. Відкриті до обговорення данці, бельгійці, нідерландці, шведи, ірландці, італійці. Приміром, італійська прем’єрка Джорджа Мелоні, в якої склалися гарні стосунки з українським президентом Зеленським, а ще вона відома дружбою з Трампом, вважає пропозиції Макрона і Стармера "складним, можливо найменш ефективним рішенням". На її думку, Україна має отримати гарантії 5 статті НАТО (про спільну оборону в разі нападу) без вступу до Альянсу. Але от біда — проти цього Штати та ще кілька держав-членів, а рішення там ухвалюється тільки одностайно. Ще кілька країн погодилися надати логістичну допомогу. З впливових країн ЄС проти контингенту Німеччина та Іспанія. У німців скоро зміниться канцлер, ним стане Фрідріх Мерц, і Берлін, найімовірніше, перегляне свою незгоду.
Уряди нерішучих держав зрозуміти можна, — якщо під час миротворчої місії в Україні від російських ракет чи БпЛА загинуть їхні військові, опоненти та активні "пацифісти" звинуватять своїх урядовців. Тому може виявитися, що чисельності миротворців не вистачить для реалізації задуму.
Третій блок: коли саме європейський контингент з’явиться в Україні — до перемир’я, під час перемир’я чи без перемир’я. Як можна зрозуміти із заяв окремих учасників коаліції та публікацій ЗМІ після зустрічі в Парижі, без стійкого перемир’я формувати сили стримування вони не поспішають. Хтось боїться критиків усередині своїх держав, хтось продовжує чекати, поки схаменеться Трамп, ну а хтось просто боїться Путіна.
Четвертий блок: готовність Європи стати поряд з Україною у переговорах зі США та Росією. Від самого початку американці наполягали, що їхній президент — гуру угод, тому все вирішить без Європи. Це "все" звелося до тиску на Україну, відверто проросійських заяв посланця Трампа Стіва Віткоффа, очевидного для всіх небажання глави Білого дому посилювати санкції проти Росії. Зараз — нова серія викручування Україні рук, щоб підписала угоду про копалини. Йде до того, що Трамп готується зіскочити з теми мирних переговорів. Його авантюрний мирний план "просто перестати стріляти" зазнав фіаско. Європейці намагаються переконати американського президента підтримати їхню ініціативу і разом змушувати Кремль до реальних переговорів. Станом на зараз відповіддю Білого дому, на жаль, можна вважати заяви Венса в Гренландії.