Ядерний "дах" Макрона. Чому ЄС миліші американські, а не французькі боєголовки
Під час звернення до нації президент Франції Еммануель Макрон припустив можливість діалогу із партнерами по ЄС щодо захисту Європи французькою ядерною зброєю. На саміті Євросоюзу у Брюсселі його учасники пояснювали: ідея Макрона заслуговує на увагу, але — не на часі. Чому ж європейські політики проти? Трампа бояться?
Скільки ядерних бомб у Макрона?
Одразу відповімо: цього не знає ніхто, окрім самого президента Франції й дуже вузького кола людей. Але у відкритих джерелах вказується про близько 300 стратегічних боєзарядів і 60 тактичних. Це робить Францію третьою у світі за кількістю ядерної зброї після Росії й США. Але є нюанс: у французів немає "ядерної тріади" — потенціалу запускати смертоносну зброю з землі, повітря і моря. Їхні стратегічні боєзапаси розміщені на атомних підводних човнах, а тактичні мають авіаційне базування. Втім, у Китаю і тим більше у Північної Кореї немає ні "тріади", ні великої кількості боєголовок, але ніхто не намагається перевірити, чи літає або плаває їхня ядерна зброя. Тобто функцію стримування держава з ядерною зброєю може забезпечувати й без потенціалу її запуску з усіх трьох стихій.
В інтерв’ю Le Figaro після саміту, що відбувся у Лондоні 2 березня, Макрон сказав дуже цікаву фразу: він готовий розмістити свою ядерну зброю на території союзників, щоб замістити американську.
"Ті, хто захоче поглибити з нами діалог, зможуть за потреби залучатися до навчань сил стримування. Ці обміни будуть сприяти розвитку справжньої стратегічної культури між європейцями", — сказав лідер Франції.
Тут одразу заспокоїмо українців: нам французи свої ядерні бомби не дадуть, бо ця держава приєдналася до Угоди про непоширення ядерної зброї. Париж довго не хотів приєднуватися, але 1992 року таки погодився. Тому він може тільки запропонувати країнам НАТО у випадку, якщо американці свої бомби звідти заберуть, надати на заміну французькі. Тобто це стосується невеликої кількості країн, де станом на зараз є американська ядерна зброя — Німеччини, Італії, Туреччини, Бельгії та Нідерландів.
Та, попри це, Макрону одразу прилетіло від пропутінської Марін Ле Пен. Мовляв, це наші сили стримування, на роздавати — немає.
Цим ультраправа політик вкотре довела, що її стратегічні інтереси дуже дрібні, вони не виходять за межі потрапляння в Єлисейський палац. Бо ініціатива Макрона насправді дає французам значний геополітичний бонус, але і додає проблем. Та якби американці думали про потенційні проблеми, а не про потенційні успіхи, вони б так само сиділи з кількома сотнями ядерних боєголовок, а не прикривали півсвіту своєю ядерною парасолькою.
Чому ж європейці не зраділи ініціативі Макрона?
На саміті в Брюсселі 6 березня кореспонденти допитувалися в учасників, як ті ставляться до ідеї французького президента.
"Те, що ми маємо з погляду ядерної участі США я не думаю, що від цього варто відмовлятися", — відповів Олаф Шольц, який представляв Німеччину, оскільки новий уряд після виборів ще не сформовано.
Дехто з учасників, як-от президент Литви Гітанас Науседа чи прем’єр Польщі Дональд Туск оцінили пропозицію Макрона позитивно. Проте всі в Брюсселі наголошували: США мають бути нашими союзниками. Тобто європейські лідери просто бояться самої думки про автономність від Америки? Простіше кажучи, якщо американці заберуться з Європи й прихоплять свої ядерні бомби, то європейцям доведеться самостійно дбати про власну безпеку. Це — одна з головних причин, але не єдина.
Варто нагадати обставини, за яких французи оволоділи ядерною зброєю. Сталося це при президентстві Шарля Де Голля, який не дружив з американцями та НАТО. Але дружив із СРСР.
Якщо дуже коротко, то бекграунд цієї історії наступний. Амбітний Де Голль у 1950-х роках прагнув спільно зі США та Великою Британією, яка на той час уже мала ядерну зброю, створити керівне тріо в Альянсі й вимагав надати йому технології для такої ж зброї. Однак отримав облизня — після чого розпорядився почати власну розробку. Його конфлікт з американцями дійшов до точки неповернення, коли ті забрали з території Франції свої бази. Наступники Де Голля також не дуже водили дружбу зі Штатами, відстоюючи особливу роль Франції у світовій політиці. Тільки 2009 року при Ніколя Саркозі французи почали знову зближуватися з Альянсом. Та і то завжди мали власну думку.
У цій історії про взаємини Франції й США — друга причина, чому європейські політики без ейфорії сприйняли пропозицію Макрона. Він раніше також ініціював створення європейської армії й цю ідею партнери також не підтримували з відкритим серцем. З одного боку наратив про автономність Європи від Америки — привабливий. З іншого — в Європі вистачає тих, хто боїться, що на місце американців прийдуть французи, а залежність від "старшого брата" нікуди не подінеться. Тим більше, коли новий "старший брат" з ядерною дубиною почне суперечку з попереднім "старшим братом" з ядерною дубиною — на чий бік ставати?
Сучасна Європа — мультикультурна; старі образи народи континенту намагаються один одному не пригадувати. Але, як-то кажуть: історія лишила по собі осад. На теренах Європи мешкають нащадки кількох імперських народів, з яких ця імперськість періодично вилазить. Навіть угорці — й ті ностальгують за своєю давно загиблою імперією, а що казати про німців, французів, іспанців, англійців. Тому дехто вважає пропозиції президента Франції спробою нав’язати своє лідерство в Європі.
Отже, підсумуємо. Ініціатива Макрона — цікава. Наявної у нього кількості боєзапасів для ядерної парасольки над країнами Євросоюзу вистачить. Проте у цих країн свої власні відносини як із Францією, так і зі Сполученими Штатами зараз, і своя історія таких відносин. То ж поки американці не оголосять про плани забрати ядерну зброю з Європи, ніхто в обійми Макрона кидатися не поспішатиме.