В американській політиці усе робиться без поспіху, ретельно і навіть дещо повільно, але з акцентом на надійність. Обраний президент вступає на посаду не через кілька тижнів після виборів, а через два з половиною місяці. І новий кабінет (США — президентська держава, президент є і главою уряду, тому уряди там змінюються після появи нового господаря у Білому домі) формується не за день, в експрес-режимі.
Так, за перший тиждень другого президентського терміну Дональда Трампа Сенат ухвалив рішення лише по трьох кандидатурах. (Четвертий, віце-президент, він же тимчасовий президент Сенату, обирається на виборах разом з президентом.) Одним із членів другого кабінету Трампа стала нова очільниця наймолодшого федерального міністерства, внутрішньої безпеки США — воно було створене 2002 року як реакція на теракт 11 вересня 2001-го — Крісті Ноем. Втім, це міністерство займається винятково внутрішніми проблемами Сполучених Штатів, тож цікавість до нього за межами США мінімальна.
А от два інші міністри — очільник Держдепу (американський аналог міністерства закордонних справ у інших країнах, тільки з дещо іншими повноваженнями) та міністерства оборони — прогнозовано викликають підвищений інтерес. Особливо в Україні, для якої США є важливими союзниками у питанні допомоги у війні з Росією. Отже, хто такі Марко Рубіо та Піт Хегсет, чого чекати від них нам — і світу?
Державний секретар — одна із найважливіших посад в системі американської влади. Варто нагадати лише один промовистий факт — у лінії наступності президентських повноважень (простіше кажучи, хто обійме посаду президента, якщо з главою держави щось станеться) саме держсекретар йде першим серед міністрів, після віце-президента та керівників двох палат Конгресу. Тобто саме очільник зовнішньополітичного відомства — головний американець, не обраний, а призначений Конгресом, який може стати президентом країни. Тож увага до керівників Держдепу завжди велика.
А ще — цікаво, що Дональд Трамп, який розпочав свою другу каденцію з боротьби проти мігрантів, на посаду держсекретаря обрав сина мігрантів. Батьки Марко Рубіо народилися на Кубі — і втекли до США, між іншим, за три роки до перемоги Фіделя Кастро, тож були типовими мігрантами, які шукали не свободи, а кращого, багатшого життя. Хоч, звісно, до персони самого Марко це не має прямого відношення, але факт цікавий.
Сам Рубіо став відомим ще під час перебування в Сенаті, коли зайняв різку позицію щодо світових авторитарних режимів — перш за все, щодо Китаю. Йому навіть забороняли в’їзд на територію КНР. Зараз, звісно, залюбки запросять до Пекіна на переговори — яких, підозрюємо, буде багато.
Ще 2016 року Рубіо міг стати кандидатом у віце-президенти при республіканцю Мітту Ромні, але той обрав іншого політика, тодішнього спікера Палати представників Пола Раяна. Марко ж продовжив свій шлях — на якому 2024 року уперше навсправжки перетнувся з Україною. Це сталося у квітні 2024-го, коли він проголосував проти чергового пакета допомоги Україні.
Це, звісно ж, сам процес не зупинило, але змушує бути пильним щодо цього персонажа, який одразу після призначення на посаду очільника Держдепу зробив заяву про Україну — війну треба закінчувати, але коли вона закінчується в такому стані, як зараз, без очевидної переваги однієї зі сторін, то обидві сторони мають іти на певні поступки. Очевидно, у випадку України у заяві Рубіо йшлося про визнання фактичного контролю Росії над окупованими територіями — тобто це і не поступка, а констатація факту, як було і 2014 року, після анексії Криму та окупації Донбасу.
Але варто бути уважними до наступних заяв нового очільника Держдепу, який уже встиг переговорити з ключовими європейськими колегами — очільницею МЗС Німеччини Анналеною Бербок та генсеком НАТО Марком Рютте (обидва ці політики є чітко проукраїнськими, що важливо) щодо майбутнього України та Європи. Про членство України в Альянсі, звісно ж, не йшлося, зате Рубіо однією з перших заяв дав чітко зрозуміти — російсько-українську війну треба завершити так, щоб вона не відновилася за кілька років. І це можна однозначно записати у позитив для нашої держави, яка і так буде змушена пережити дуже важкі повоєнні роки, коли треба буде наздоганяти світ, що пішов уперед у своєму розвитку, поки ми воюємо за право на існування.
Отже, резюмуючи, поки що позиція Рубіо є схожою на відому крилату фразу про те, що "краще жахливий кінець, ніж жах без кінця". Втім, зважаючи на те, що наприкінці лютого 2022 року російські війська стояли під Києвом — нинішня лінія фронту, яка в перспективі стане новою лінією розмежування, навряд чи є жахливим кінцем цієї війни. Війни, яка, за словами нового очільника Держдепу, має стати останньою для України.
Звісно ж, антиамериканські медіаресурси відреагували на призначення міністром оборони тимчасового радника Дональда Трампа його тимчасового радника під час першої президентської каденції Піта Хегсета очікуваним меседжем — армію США очолив телеведучий. Але це, як завжди у росіян (бо вони і є головними антиамериканістами світу), це лише половина правди.
Бо задовго до кар’єри телеведучого Хегсет пішов служити до американської армії. І не просто відсиджувався на кубинській базі Гуантанамо, а і воював як доброволець в Іраку — отримавши там Бронзову зірку і Значок бойового піхотинця. Останній отримують за безпосередню участь у бойових діях, а Зірку (четверту за рангом військову нагороду США) — за доблесть в бою. Тож до Пентагону в’їхав не якийсь медіаперсонаж, що не має жодного поняття про ту царину, якою керуватиме, а людина з більш ніж 10-річним досвідом служби в армії, ба більше, досвідом війни.
Та поки що від новопризначеного очільника Пентагона Білий дім чекає вирішення двох інших ключових питань сучасності. Це, по-перше, наведення порядку із військовими закупівлями — виявляється, це не тільки українська тема, у Штатах і свої проблеми з цією темою. По-друге — Хегсет уже заявив, що займеться проблемою південного кордону. В цьому нічого немає дивного, адже Трамп обіцяв вирішити питання мексиканських мігрантів, тож міністр оборони — активний консерватор й особистий прихильник чинного президента, буде одним із ключових персонажів у цій темі.
Щодо України, то у Піта Хесгета позиція ще з початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації була досить однозначна. Перед призначенням на посаду він знову її повторив. Звучить ця позиція так: ми знаємо, хто — агресор, а хто — жертва, ми хочемо, аби усе завершилося з максимальною вигодою для України, але закінчувати війну треба вже.
Власне, і позиція Рубіо, і заяви Хегсета — є цілком в контексті позиції самого Дональда Трампа. Республіканська влада США планує максимально швидко завершити російсько-українську війну. І є підстави вважати, що під час роботи над цим завершенням українські інтереси таки будуть враховуватися. Це якщо коротко резюмувати те, з чим два головні — для нас — чиновники другого кабінету Трампа прийшли на свої посади. А далі будемо дивитися на те, як вони втілюватимуть цю позицію у життя.