Подвійна гра "іноагента". Як "ворог Кремля" Дудь відбілює Росію, нападаючи на Україну
Російська Федерація — джерело проблем для України та світу. З цим фактом уже змирилися усі ті, хто виступають проти агресії, війни й окупації частини української території. Але ситуація є значно складнішою, оскільки так звані "хороші русскіє", які виступили — публічно чи фактично — проти агресії Росії, насправді є такими ж імперцями, як і Володимир Путін та його оточення.
Одним із таких найяскравіших випадків є відомий російськомовний відеоблогер Юрій Дудь. У політичному "анамнезі" у Дудя начебто все пристойно: у лютому 2022 року розкритикував повномасштабну війну, виїхав з Росії, а у квітні того ж року був записаний у реєстр "іноагентів", сучасних ворогів народу, тобто "путінського режиму". Потім були штраф (за "пропаганду нетрадиційних сексуальних зносин серед неповнолітніх"), заочний арешт і навіть оголошення у міжнародний розшук.
Але якщо заглибитися у діяльність Юрія Дудя, то рано чи пізно виникають питання. А після його свіжого інтерв’ю з колишнім послом Сполучених Штатів Америки Майклом Макфолом, уже навіть і питання відпадають — настільки яскраво імперськість цього "хорошого русского" проявилася там, де її, за усією логікою, не мало бути.
"США такі ж погані, як і Росія"
Почалося інтерв’ю з теми, яка Макфола не стосується взагалі. Пан Майкл, як відомо, працював послом у Москві. Але Дудь зачепив і почав розкручувати тему "військової операції США" 2003 року в Іраку. (Насправді, то була операція коаліції кількох західних країн, кількість яких уже 2003-го серйозно поповнилася — зокрема, і Україною.)
Здавалося б, що може розповісти професор університету, посол США в Росії про військові дії на Близькому Сході. Але відповідь Дудю і не була потрібна, бо головним тут стали його власні слова. Росіянин одразу почав педалювати тему "Чому Росії не можна (напасти на Україну), а США можна (напасти на Ірак)".
Така технологія є досить поширеною в російському середовищі. Причому прийшла вона в політичну тему з літератури та кіно. Так, інший російський емігрант, Антон Долін, який уже в екзилі написав книжку "Плохие русские. Кино от "Брата" до "Слова пацана", у цьому своєму творі наголосив, що автор одного зі знакових російських кіноблокбастерів нульових, "Ночного дозора", Тимур Бекмамбетов, використав точно таку ж технологію (і у першому фільмі, і у другому, "Дневном дозоре"), яка була описана ще у першоджерелі — фентезійних романах письменника-імперця Сергія Лук’яненка.
Умовно, цю технологію можна назвати "усі погані". Її сенс в тому, що режим — Путіна чи очільника Нічного дозору Завулона — не може відбілити себе до такої міри, аби стати позитивним явищем. Тому для того, аби не мати вигляд аж такого відвертого зла, режим починає очорнювати усіх інших. А у ситуації, коли усі погані — краще обирайте своїх, рідних, знайомих. Навіщо вам ті Штати, якщо вони теж воюють і убивають мирних мешканців? Тоді вже краще рідна Росія, де усе знайомо і звично.
Звісно, агресія Росії проти України та операція Заходу проти Садама Хусейна — це принципово різні речі. По-перше, Хусейн був диктатором і справді пригноблював свій народ та інші. Еталонний приклад — це доля курдів, які при диктатурі Хусейна пережили справжній геноцид, а тепер мають таку автономію, яка уже скидається навіть на незалежність. Іракський Курдистан зараз — одна із найуспішніших і найкомфортніших для життя частин Іраку. Про "звільнений" росіянами Донбас таке точно не скажеш — Маріуполь знищений, у Донецьку вода раз на три дні, місто тисячі троянд перетворилося на "місто тисячі кульочків" (у мережі фігурувала інформація, що донеччани через відсутність води здійснюють процес дефекації в пакети, які потім здебільшого викидають з вікна; тож на вулицях захопленого росіянами міста зараз можна побачити купу кульочків з фекаліями).
До честі гостя Дудя, він намагався опонувати "хорошому русскому", наголошуючи на цих відмінностях. Але, звісна річ, його це жодним чином не переконало. До того ж згодом він прямо перейшов до (анти)пропаганди, уже не прикриваючись "звірствами американської воєнщини". Хоча і без претензій до Заходу не обійшлося.
"Ви подивіться, у них же ТЦК і диктатура"
Йдеться перш за все про тему ТЦК. Ні для кого не секрет, що ця тема в Україні є однією із найболючіших. Але — це проблема, яка стосується винятково українського суспільства та української влади. І тут раптом росіянин, який начебто проти війни — починає педалювати цю тему, закликаючи бідним, нещасним українцям дати право не воювати.
Чи ж варто пояснювати, що — при усіх мінусах процесу мобілізації, "бусифікації" та інших нюансах — саме така ситуація, коли українці перестануть воювати, потрібна одній-єдиній людині — Володимиру Путіну. І Юрій Дудь, який начебто проти російської агресії, пропонує українцям фактично здатися на милість варварів, які продемонстрували свої нелюдські звірства ще навесні 2022 року.
Ще одна тема, яка взагалі жодного відношення ні до Росії, ні до посольства США, ні до університетської діяльності Макфола не мала, але яку Дудь навіщось зачепив — це претензії до рівня демократії в Україні. Звісно, тут є про що поговорити, і історія із законопроєктом №12414 це лише черговий камінчик у город Зеленського і Ко. Але ж росіянина Дудя хвилює зовсім не те, мають в Україні люди право голосу, свободу слова та ін. Натяк зовсім на інше — навіщо ви, Захід, допомагаєте Україні, якщо вона така ж автократія, як і Росія? (Звісно ж, при усіх недоліках нашої влади, порівняти Росію й Україну неможливо — але це деталі, у Дудя своє бачення ситуацію.)
Цілком очевидно, що зупинка західної допомоги, як і відмова українців від участі у війні — означатиме поразку України та знищення нашої держави й нашої нації російськими загарбниками. І "хороший русскій" Дудь, який на словах проти війни — фактично виступає саме за це.
"Не ображайте росіян, вони теж жертви"
Звісно ж, не обійшлося без іще однієї цікавої теми — санкцій проти Росії та росіян. Тут Дудь розійшовся по повній програмі, тиснучи на емоції — мовляв, дехто із росіян через це навіть змушений повертатися додому, у ненависний путінський світ. Жодних конкретних прикладів він, звісно, не навів, але цього і не потрібно, для емоційно насиченого тиску на опонента це навіть шкідливо.
Тут вже не витримав навіть по-дипломатичному стриманий Маккол. Американець більш ніж здивовано поцікавився — ви серйозно порівнюєте страждання українців, яких щодня обстрілюють, і "страждання" росіян, які не можуть виїхати у Європу на відпочинок? А потім прямо наголосив — як член ініціативної групи із розробки антиросійських санкцій я пишаюся проробленою роботою і надалі робитиму усе, аби санкції тільки збільшувалися.
Цей кейс — один із найпоширеніших, коли росіян, принаймні частину (а дехто, як такі ж "хороші русскіє" Яшин чи Навальна), намагаються показати такими ж жертвами, як і українців. Звісно, коли такого маніпулятора тикнеш носом — як це і зробив Макфол з Дудем, — вони перепрошують, наголошуючи, мовляв, ні-ні, українців, звісно ж, шкода, але і росіяни… От у цьому "але і росіяни" і криється суть такої маніпуляції жертвами.
Словом, приклад Юрія Дудя свідчить про те що шукати "хороших русскіх" — це марна справа. Бо рано чи пізно із них полізе їхнє імперське нутро. А ті громадяни РФ, які справді не підтримують війну, агресію, імперські амбіції своєї батьківщини (як той же згаданий у статті Антон Долін), зазвичай і навіть принципово не чіпають жодні українські теми — бо розуміють, який це матиме вигляд збоку. Та і взагалі — яке їм діло до того, як в Україні відбувається мобілізація і наскільки демократичним є Зеленський. А от коли "хороший русскій" порушує такі теми — це уже чіткий сигнал, що перед вами, нехай і опонент Путіна, але точно такий же імперець. І від нього нічого доброго не варто чекати.