Полковник міліції у відставці та викладачка НАВС: як Олена Александренко боронила Київ від "шахедів"
Олена Александренко — полковник міліції у відставці. Багато років пропрацювала слідчою у відділі убивств. І вже майже 30 років працює в Національній академії внутрішніх справ (НАВС). Свого часу в академії стала однією з перших жінок-викладачок криміналістики, а сьогодні займається наукою в науково-дослідній лабораторії НАВС. Ще на самому початку війни Олена долучилася до лав одного з ДФТГ (добровольче формування територіальної громади), щоб допомагати боронити рідний Київ, зокрема — від ворожих повітряних загроз.
Жінка, яка стріляє по "шахедах"
За словами Олени Віталіївни, у складі ДФТГ багато жінок різного віку та професій. Але, щоб потрапити туди, їй довелося проявити неабияку наполегливість.
"У перший день війни почала шукати можливості застосування своїх сил — як полковник міліції у відставці, людина фізично розвинена, з досвідом володіння зброєю. Побачила біля будинку людей у формі, представилася і попросила телефон командира. Я йому довго намагалася додзвонитися, писала. Нарешті він відповів: "Гаразд, допекли мене, приходьте". Я йому одразу пояснила, що, можливо, він неправильно зрозумів: мені потрібна не робота, а застосування сил. Я, наприклад, влучно стріляю", — згадує вона.
Спочатку Александренко долучилася до складу одного ДФТГ, яке згодом було переформовано, а потім потрапила до "Мрії".
"Мені дуже було приємно дізнатися, що цей воєнізований підрозділ засновано юристом. Командир та його заступник — екс-судді Конституційного Суду України. Я там багато зустрічала своїх колишніх колег, які працювали в міліції, юристів, прокурорів, суддів, правознавців. Взагалі там служать різні люди. Приходили по одному і разом із друзями чи колегами. Є й відомі артисти, телевізійники, сценаристи, режисери, колишні АТОвці. Є молоді і поважного віку. Основний кістяк, скажімо так, — люди з освітою, які вже досягли чогось у цьому житті. Десь третина складу — жінки", — розповідає Александренко.
Бійці ДФТГ постійно тренуються — і на спеціальних полігонах, і в тирах, де умови максимально наближені до бойових (при світлі й уночі, з тепловізором та намагаючись виявити повітряну ціль на слух), опановують нову зброю, розробляють нову стратегію та тактику.
"Ворог постійно змінює тактику, та й наші не стоять на місці", — констатує Александренко.
На питання, що було найважчим під час чергування для неї та її колег, відповідає: це відчуття, якщо не вразили повітряну ціль. Тому що стрільба в тирі відрізняється від реальних уражень цілей уночі над містом, що спить, а протиповітряні підрозділи стріляють у певному секторі, щоб уламки не завдали більшої шкоди.
Після "вдалого полювання" за ворожими об’єктами треба доповісти — скласти рапорт. Крім того, у всіх бійців ДФТГ сьогодні GoPro-камери на шоломах, а на місця падіння уламків виїжджає поліція. А вже потім, після відбою повітряної тривоги, можна спробувати трохи відпочити. Адже на ранок бійцям ДФТГ ще йти на роботу.
Дівчинка, яка любила детективи
"Я з дитинства любила детективи. І, мабуть, саме це визначило мою подальшу долю", — говорить Олена Александренко.
Після школи вона мріяла стати слідчою. Але в Радянському Союзі навіть вступити до профільного вишу для жінки було надскладною справою.
"Я вступила до Харківського юридичного університету. Тому що на той час таких вишів було всього три — в Харкові, Свердловську та Саратові. І в ці навчальні заклади на певні спеціальності жінці важко було навіть просто подати документи", — згадує вона.
Пані Олені допомогла випадковість. Знайомий розповів, що його дружина може зробити так зване "направлення" — без цього для вступу навіть документи не приймали. Тож вона поїхала до Харкова. На іспиті, відповівши на всі питання, але розуміючи, що як жінку її можуть "зрізати", поставивши нижчу оцінку, вона попросила екзаменатора "поганяти" її по всьому курсу. Отримала п’ятірку.
Після студентської практики керівник слідчого відділу запропонував їй залишитися помічником слідчого — там створювали постійну слідчу групу.
"Я погодилась. Це було на останньому курсі університету. Я працювала по 12 годин, потім йшла в університет, здавала заліки та іспити, і знову мчала на роботу", — згадує пані Олена.
Робота під прикриттям
По закінченні університету Александренко кілька років пропрацювала в слідчому відділі в Харкові, а потім їй вдалося перевестися до рідного Києва. У столиці потрапила в міліцейську розвідку — підрозділ, роботу якого, за словами Олени Віталіївни, зовсім неправильно показують у фільмах, таких як "Опер за викликом" (сценаристи, зверніть увагу!).
"Я багато чому там навчилася. Насамперед — як спілкуватися з людьми, як "входити" і "виходити". Це неодноразово мені допомагало потім у професійному житті, в роботі в інших підрозділах. Наприклад, я одного разу потрапила на справжню злодійську "малину", — згадує один з випадків зі своєї роботи Александренко.
Пані Олена багато років пропрацювала в слідчому відділі — розслідувала тяжкі злочини, зокрема убивства. Були серед її справ і резонансні, про які багато говорили в тогочасних медіа. Про деякі, коли згадує, навіть сьогодні в неї навертаються на очі сльози. Наприклад, справа про загибель малюка.
"Ми виїхали на місце події. Такий занедбаний типу сільський будинок, усередині — купа пляшок. У дитини з іграшок була тільки пуста пластикова пляшка. І ось там ця дитинка, про яку з батьків ніхто не дбав, випадково зачепилася за петлю якоїсь імпровізованої штори на вікні — і повісилася. Асфіксія. Коли ми побачили цю картину, хлопці, які приїхали на місце події, тримали один одного, щоб не вчинити над батьками самосуд", — згадує колишня слідча.
Перша жінка викладач криміналістики академії МВС
"Одного разу колега сказав, що його друг із Академії внутрішніх справ шукає викладача криміналістики і що він запропонував мою кандидатуру. Я погодилась прийти просто на співбесіду. Після зустрічі я попросила ще час на роздуми, бо мені подобалося працювати слідчою, і, крім того, в мене ще були незакінчені справи", — розповідає Олена Віталіївна про свій шлях від слідства до НАВС.
Так Александренко стала однією з перших жінок, що викладали на кафедрі криміналістики в академії.
"У ті часи жінок-слідчих уже було доволі багато. А от на цій кафедрі, крім мене, була ще секретарка — і все. Це сьогодні в нас в академії і серед здобувачів освіти, і викладачок — купа жінок. Вони і кафедрами керують, і навіть інститутами. А пропрацювавши слідчою, я вам скажу, що є різниця між роботою слідчого-жінки та чоловіка. Я навіть про це написала кілька наукових статей. Особливо це відчувається у справах, пов'язаних із сексуальним насильством, де потерпілі — малолітні або жінки", — говорить Олена Віталіївна.
На її думку, постраждалі в таких справах будуть довіряти більше поліцейській, ніж поліцейському. Крім того, у жінок більше проникливості, співчуття, емпатії — і це теж допомагає. Тому в деяких країнах справами з сексуальним насильством займаються переважно поліцейські-жінки.
"Дитина або жінка розповість більше, відвертіше слідчій. У реальному житті допит не проходить так, як це показують у кіно. Інколи він затягується не на одну годину. У мене був випадок, коли допит тривав більше шести годин. Інколи ти просто не знаєш, з чого розпочати", — згадує вона.
Весь свій досвід роботи в слідстві Александренко намагалася передавати студентам і курсантам. Багато її вихованців нині працюють у поліції та слідчих підрозділах. Є серед них і слідчий, який розслідує злочини російських військових, скоєні під час окупації Київської області.
А сьогодні Олена Александренко продовжує працювати в НАВС, займаючись наукою. За майже 30 років в академії було багато пройдено і зроблено: лекції, семінари, круглі столи, міжнародні наукові заходи, членство у міжнародній організації "Конгрес криміналістів", написання наукових робіт, захист кандидатської дисертації.
