Сьогодні ситуація в Україні далека від очікуваної: відсутнє стратегічне бачення розвитку країни, більшість реформ, якщо і стартували, то не дали бажаного результату, суттєво погіршилася криміногенна ситуація, з середини державу розривають внутрішні чвари та дешеві розборки за участю силовиків.
В більшості бід влада вже традиційно звинувачує Росію. Подекуди ці звинувачення вже звучать навіть смішно. Але чи дійсно вони безпідставні?
На початку листопада, під час виступу на банкеті лорд-мера Лондонського Сіті, прем'єр Великобританії Тереза Мей заявила, що уряд Володимира Путіна намагається «підірвати вільні суспільства». Очільниця британського уряду заявила, що Москва поширює фейкові новини, аби «посіяти розбрат на Заході» та неодноразово «проводила цілеспрямовану кампанію кібершпигунства й розколу».
Факт «втручання у каталонську кризу з території Росії» визнав 10 листопада і спікер правлячого кабінету Іспанії Іньїго Мендес де Віго та очільниця міністерства оборони Марія Долорес де Коспедаль, які виступили на прес-конференції у Мадриді. Провідні ЗМІ країни в свою чергу стверджують, що залученість Росії у конфлікт має багатосторонній характер. Зазначається, зокрема, що російська пропаганда підігрує сепаратистам і нерідко при цьому викривлює факти задля розбурхування конфліктних тенденцій.
Загалом лише впродовж поточного року Росія фактично втручалася у внутрішньо політичні справи 18 країн і усюди її зусилля були направлені на суспільний розкол, розбурхування міжнаціональної ненависті, дискредитацію прозахідних кандидатів на виборах.
Свого часу, на початку 2016 року, коли до ЄС хлинула перша хвиля мігрантів із Сирії, багато хто з європейських політиків стверджував, що Росія до цього взагалі не причетна. Нажаль, більшість із них дійсно в це вірила. В той же час Путін в черговий раз скористався «політичною наївністю» європейців і наніс Європі черговий удар нижче поясу.
Потрібно було 2 роки та ще десятки таких ударів, аби ЄС нарешті зрозумів і визнав, що його проблеми носять не виключно внутрішній характер, а є чітко розрахованою стратегією Кремля.
На цьому тлі можливості Путіна реалізовувати свої тактичні завдання в Україні є значно більшими. Значна частина проросійського населення, російська православна церква, агенти впливу в політиці та бізнесі – усі ці фактори здатні створити неабиякі проблеми для української влади.
На початку 2018 року у Росії чергові вибори царя. Факт, що в Росії оберуть Путіна, не викликає сумніву, але можливі варіанти як то локальні народні протести на тлі зубожіння та обмеження прав і свобод, низька явка, активізація ліберальних сил та внутрішній спротив еліти. Аби мінімізувати ризики виникнення негативних тенденцій, Путін повинен бути беззаперечним лідером президентської гонки, але цього може виявитися замало. Населення РФ повинно зрозуміти, що «альтернативи Путіну – немає», і найкраще цю мету можна досягнути на контрасті – на прикладі України, з-за умови, звичайно, якщо у нас все буде вкрай погано.
На досягнення цієї мети направлені сьогодні усі сили РФ, починаючи від спецслужб і закінчуючи прихованими агентами у вишиванках. Тому мудрості нам і терпіння. Війна не закінчилася. Швидше за все, що, допоки не завершаться вибори в РФ, Україну чекає чимало потрясінь.
