15-16 червня у Швейцарії відбудеться широко анонсований Саміт миру, присвячений майбутньому російсько-української війни. В українських ЗМІ та коментарях представників української влади саміт має доволі переконливий вигляд. Та наскільки від нього наша держава матиме практичну користь?
Кількість учасників є чи не головним інформаційним приводом, принаймні до початку заходу. Як відомо, 2 червня Володимир Зеленський заявляв, що має підтвердження 106 країн щодо їхньої участі у швейцарському саміті. 106 — це цифра і серйозна, і символічна. Бо, як відомо, у світі є 193 офіційно визнані країни — члени Організації Об'єднаних Націй. Тож маємо понад 50% усього світового співтовариства.
Точніше, мали. Адже уже 10 червня президентка Швейцарії, де і відбудеться саміт, Віола Амхерд говорила про близько 90 країн, які підтвердили свою участь. А 12 червня "Радіо Свобода" повідомило, що кількість учасників скоротилася до 78. Нічого критичного в цьому нібито немає, але вплив Росії, яка намагається протидіяти цьому саміту, очевидний.
Звісно ж, на цьому саміті не буде і Російської Федерації. Нагадаємо, що голова Офісу президента Андрій Єрмак ще у лютому говорив про можливість запрошення Росії уже на другий Саміт миру. А у травні він підтвердив — росіян на зустрічі у Швейцарії не чекають, їх там не буде.
А ось Китай у Швейцарії чекали. Та, схоже, представники КНР на Саміт миру не прибудуть. Принаймні, прес-секретар Зеленського Сергій Никифоров 11 червня в ефірі телемарафону зазначив — шанси на це є, відверто кажучи, примарними. Тобто, перекладаючи з дипломатичної на просту мову, Пекін проігнорує цей захід.
Вагомих результатів від Саміту миру чекати не варто. Для порівняння — нагадаємо історію із "зерновою угодою". Тоді також не було прямих переговорів двох країн — учасників воєнного конфлікту. Але були непрямі, за участі посередників. І так чи інакше — вони обернулися певним результатом. (Пізніше Україна продемонструвала, що може забезпечити безпечний морський рух від своїх портів до Босфору, тож надалі переговори на цю тему втратили сенс.)
Важливо розуміти, що Саміт миру без Китаю й особливо Росії — це не процес переговорів про варіанти виходу із війни. Неможливо вийти з війни, якщо один з учасників цього не бажає, а інший не хоче залучати ворогів до цього процесу. Тож на хід воєнних дій результати саміту, якими б вони не були, серйозно не зможуть вплинути.
Найімовірніше, учасники обмежаться якоюсь загальною декларацією — можливо, вкотре наголосивши на тому, що Росія є країною-агресором, що вона має вивести війська з української території й сідати за стіл переговорів.
Власне, подібним чином діє головна геополітична структура світу –— Організація Об’єднаних Націй на своїх генеральних асамблеях. Дії ці зазвичай не завершуються нічим практичним, адже у Радбезі ООН Росія має не один, а навіть два голоси для вотування будь-яких реальних дій. А Саміт миру — не офіційна структура, а лише зібрання частини (досить великої, варто визнати) Організації Об’єднаних Націй.
Звісно, приїзд на захід, організований Україною, частини країн так званого Глобального Півдня — є непоганим політичним кроком Банкової. Але, як ми вже неодноразово бачили за 2,5 роки повномасштабної війни, ці політичні кроки Кремль не особливо й лякають.
Російське керівництво можуть налякати конкретні дії. Скажімо, санкції Заходу. Нагадаємо, що в останні тижні з Росією почали відмовлятися (дехто навіть мовчки, нічого не пояснюючи й навіть не заявляючи про завершення співпраці) китайські компанії, зокрема, банки. Причина тут проста — небажання потрапити під вторинні санкції США, бо для КНР американський і європейський ринок є значно цікавішим за російський.
Тож замість запрошення на саміт Китаю та Індії — які, за великим рахунком дружно його ігнорують, хоч Нью-Делі все ж й буде представлений у Швейцарії другорядним чиновником — Україні за підтримки західних партнерів варто було б тиснути на цих двох азійських гігантів, аби вони замислилися про зменшення об’ємів купівлі нафти й газу у Російської Федерації.
Втрата цих енергоринків була б для Кремля значно потужнішим ударом, ніж участь Індії та Китаю у Саміті миру. На жаль, у цьому напрямку не було зроблено майже нічого (а якщо і зроблено, то без нашої участі).
Тож, резюмуючи, чекати якогось прориву чи серйозних рішень на Саміті миру, який розпочнеться вже завтра у Швейцарії, не варто. Спроба зайвий раз нагадати про війну — ймовірні домовленості щодо економічної (та, теоретично, військової) співпраці — так, демонстрація формальної підтримки з боку частини Глобального Півдня — безперечно. Та реальних наслідків саміт не матиме. Адже реальні наслідки — це успішні атаки на полі бою й економічному фронті. А на них Саміт миру навряд чи вплине.
Підписуйтеся на нас в Telegram 
, щоб дізнаватися важливі та цікаві новини першими
