Атака бойовиків терористичної організації ХАМАС з території Сектора Гази на центральні та південні райони Ізраїлю стала справжнім шоком як для самої цієї близькосхідної країни, так і для світу в цілому. Причин тут багато — це і провал ізраїльських спецслужб, і велика кількість жертв серед мирного населення. І те, що чи не вперше Ізраїль воює не з ворогом у вигляді держави, а із терористичною організацією.
Взагалі війни для Ізраїлю — це звичне явище. Варто лише нагадати, що 14 травня 1948 року, у день ухвалення Декларації незалежності Ізраїлю, цій новоствореній країні оголосила війну низка арабських держав. Відтоді були й Суецька війна 1956 року, і Шестиденна війна 1967-го, і Війна Судного Дня, яка розпочалася рівно за пів століття до вторгнення терористів з ХАМАСу. І багато інших військових конфліктів, які пережив Близький Схід за час існування єврейської держави.
Але вперше проти Ізраїлю розпочала реальну війну не держава. Але чому Сектор Гази — як і Західний берег річки Йордан — досі не є повноцінною державою, членом Організації Об’єднаних Націй (хоч і має статус "держава-спостерігач при ООН" та дипломатичні відносини із десятками країн, зокрема, до речі, й Україною)? Відповідь — у резолюції №181, ухваленій на Генасамблеї ООН 29 листопада 1947 року.
Спеціальна сесія Генеральної Асамблеї ООН, 1947 рік. Джерело: Архів ООН
Ця резолюція визначала, що територія так званої Палестини, британської підмандатної території (тобто Британія мала тимчасовий міжнародний мандат на управління цією територією), має бути розділена на дві частини — єврейську та арабську. І на цих частинах, відповідно, має бути створено дві національні держави.
Таке рішення не влаштовувало ні арабів, ні євреїв. І навряд чи воно було справедливим — якщо взагалі в тих умовах можна було якось прийти до справедливого рішення. Але — у євреїв не було іншого вибору, тому 14 травня 1948-го, в день завершення дії британського мандата, вони проголосили створення своєї держави. "Не було іншого вибору" з однієї простої причини — у них позаду були півстоліття дискримінації, погромів і Голокосту. Їм просто не було куди подітися.
Голова Єврейської Національної ради Давид Бен-Гуріон підписує Декларацію незалежності Ізраїлю (крайній справа — Моше Шарет, другий, після Бен-Гуріона, прем'єр-міністр Ізраїлю). Тель-Авів, 14 травня 1948 року. Джерело: Frank Scherschel/GPO
Тому євреї проголосили свою державу в так званій Палестині, а араби — ні. Бо вони хотіли отримати усю підмандатну британську територію, а не лише її частину. Власне кажучи, звідси й починається боротьба між не стільки Палестинською автономією та Ізраїлем, скільки між арабським світом та Ізраїлем.
На сьогодні лише три країни арабського світу визнали існування Держави Ізраїль. Першим був Єгипет — ще 1979 року прем’єр-міністр Ізраїлю Менахем Бегін та президент Арабської Республіки Єгипет Анвар Садат підписали в американському Кемп-Девіді відповідну угоду. Садат був убитий через два роки, і однією з причин замаху на нього називають саме цю угоду.
До речі, така ж доля спіткала й іншого миротворця — тепер вже ізраїльського. Прем’єра Іцхака Рабіна застрелив місцевий радикал за дві угоди, підписані в Осло із лідером Організації визволення Палестини Ясіром Арафатом, в 1993 і 1995 роках. 1994-го Ізраїль налагодив дипломатичні відносини з сусідньою Йорданією, а 2020-го — з Об’єднаними Арабськими Еміратами. На цьому межі визнання єврейської держави в арабському світі завершуються.
Втім, саме зараз ішла підготовка до такого ж кроку з боку Саудівської Аравії — чи не головної країни арабського й усього мусульманського світу. До того ж, за даними ЗМІ, йшлося навіть про те, що саудити визнають право Ізраїлю на існування навіть без формальної незалежності Палестини. Тож, як вважається, атака ХАМАСу була спровокована бажанням зірвати підготовку цієї угоди — і вона таки уже відкладена на потім.
Кому ж вигідна нинішня війна в Ізраїлі? Відповідей на це є рівно дві. Ірану та Росії. Російська Федерація, по-перше, підтримує ще радянську традицію допомоги арабським країнам (саме тому у повоєнному СРСР антисемітизм став фактично державною ідеологією) — хоча Радянський Союз і був першою країною, яка визнала незалежність Ізраїлю. По-друге, зближення Ізраїлю із Саудівською Аравією (за яким стоять Сполучені Штати Америки) — це серйозний удар по нафтовому ринку, удар, який Росія може і не пережити. По-третє, близькосхідна війна, яка моментально стає центральною новиною у західних ЗМІ — так чи інакше відвертатиме увагу світової спільноти від російської агресії проти України. Недаремно ж окупаційні війська розпочали свій черговий масований наступ на східному фронті через кілька днів після початку агресії ХАМАСу проти Ізраїлю. Це аж ніяк не збіг, а спланована акція.
Увагу західного світу війна на території Ізраїлю відвертатиме у будь-якому випадку. Хоча б тому, що Ізраїль — це одна зі 19 країн, яка має статус "основний партнер США поза НАТО". І не просто одна із, а перша, яка отримала цей статус. Тож Сполучені Штати змушені реагувати — і реагують. Це і літаки, які почали приземлятися на авіабази, зокрема, у Йорданії, і авіаносець "Джеральд Форд", який з авіаносною ударною групою направляється у Східне Середземномор’я.
За ХАМАС, звісно, ніхто вголос не заступається — все ж це міжнародно визнана терористична організація. Але цілком очевидним є те, що самі терористи у Секторі Гази не могли підготувати таку потужну, добре організовану інвазію. Тож, імовірно, Росія і той же Іран їм допомагали. А це уже підіймає конфлікт на вищий рівень. Можливо, аж до предтечі Третьої світової війни.
Тут варто нагадати, що Першій світовій також передував період локальних воєн, коли світ так чи інакше мілітаризувався і готувався до великого військового конфлікту. Тож цілком може бути, що авторитарна частина світу (світу, який в останні роки стрімко ділиться на демократичний та диктаторський сектори) буде і надалі розпалювати вогнища війни в інших регіонах планети. Зокрема, уже говорять про те, що Північна Корея може у такий спосіб напасти на Корею Південну. Є ще й проблема Тайваню, де уже матимемо пряме зіткнення двох ядерних держав — комуністичного Китаю і США.
Одним словом, атака ХАМАСу на Ізраїль — це аж ніяк не якесь локальне явище, вона цілком вписується у нинішній геополітичний контекст, хоча і має своє досить довге коріння. Яке у свій час (скажімо, за першого секретаря ЦК КПРС Микити Хрущова, якого на фоні Йосипа Сталіна вважають мало не демократом і миротворцем) добряче підживлювалося Радянським Союзом, зокрема Комітетом держбезпеки. Ні для кого не секрет, що КДБ добряче доклав руку до арабського тероризму, тож нинішня війна — нехай конкретний ХАМАС і з’явився на світ уже в кінці 80-х років минулого століття — теж на совісті Кремля, навіть з історичної точки зору.
Підписуйтеся на нас в Telegram 
, щоб дізнаватися важливі та цікаві новини першими
