Для уродженця Сумщини 32-річного Артема Руденя, війна почалася не у 2022 році, а ще у 2014-му — у період проведення АТО. Тоді 22-річний хлопець вступив добровольцем у "Правий сектор" і боронив Україну на найгарячіших напрямках фронту Донеччини: аеропорт, Піски, Водяне, Авдіївка.
Навіть отримавши важке поранення, після лікування Артем повернувся до війська, та згодом поринув у цивільне життя. Втім, велика війна змусила чоловіка знову взяти до рук зброю. Своєю історією захисник поділився із нами.
|
Матеріал створено у співпраці з EnableMe Ukraine — новітньою платформою для спілкування та інформування людей з інвалідністю в Україні |
На фронт Артем Рудень пішов прямо з Майдану, на якому був з перших же днів Революції Гідності. В ДУК "Правий сектор" чоловік служив у складі розвідувально-диверсійної групи. Перше поранення Артем отримав у 2014 році. Він буквально горів у автівці.
"Танчик" відпрацював по нашій автівці. Є такі пікапи, де є задні сидіння, але немає дверей. Снаряд влучив у двигун, хлопців не передніх сидіннях чи викинуло, чи вони встигли зреагувати, а я залишився на задньому сидінні. Весь вогонь від вибуху одразу вдарив мені в лице. Я почав вибиратися з автівки, переліз на переднє сидіння, намагався відкрити двері, та ручки вже згоріли. Намагався розбити скло, та в цей момент хлопці почули, що я залишився в машині, і змогли витягти мене з вогню", — розповідає Артем.
Артем Рудень. Фото з особистого архіву військового
Військовий отримав опіки І-ІІІ ступенів шкіри рук та голови. В Україні медики наростили Артему штучну шкіру, а канадські пластичні хірурги практично відновили обгоріле обличчя.
На війні чоловік ще затримався до 2017 року, а потім повернувся до цивільного життя, працював в будівництві, жив з дружиною в Києві.
Напередодні широкомасштабного вторгнення дружина Артема Маргарита поїхала в Чернігів, а чоловік залишився в столиці, бо ж готувався до здачі важливого об’єкту на роботі.
"24 лютого мені зателефонувала дружина і каже, що почалася війна. Я кажу: "Та яка війна, треба їхати здавати об’єкти". Та коли пішли прильоти, я все зрозумів", — пригадує Артем Рудень.
Першим ділом чоловік вирушив за дружиною в Чернігів.
"Зібрав речі, виїхав на Лісовий проспект, а люди кидалися прямо на капот автівки, щоб я їх підібрав. Я підібрав тоді двох жінок", — розказує військовий.
Коли родина возз’єдналася, то вирушила до батьків у Крюківку, що на Чернігівщині.
"Ми поїхали через Чернігівський аеродром: їдемо, а по аеродрому ракети прилітають. В полях вже танки стояли й було незрозуміло — наші це чи не наші. Як тільки ми проїхали на Крюківку — підірвали мости. Тобто назад, в сторону Чернігова, дороги вже не було", — пояснив військовий.
Артем Рудень. Фото з особистого архіву військового
Впевнившись, що родина у відносній безпеці, Артем почав шукати можливості піти на війну.
"Треба було щось робити, адже я розумів, що на війну йшли люди, які навіть зброю ніколи не тримали в руках", — розказує захисник.
В Мені (місто в Чернігівській області) виявився працюючий військкомат — там Артем і записався в ЗСУ.
"А наступного дня ввечері мені зателефонували з військкомату і запитали, чи готовий я вже вранці вирушати на Чернігів. Я погодився, а дружині почав розповідати казки, що я буду в Мені переправляти техніку через Десну. Сам же виїхав в Мену, нас переправили через Десну на човнах в Ніжин, а далі в Чернігів. Там нас швидко одягли та взули й відправили на позиції. Не було нічого — не броні ні касок", — пригадує чоловік перші буремні дні широкомасштабного вторгнення.
Після того, як ЗСУ вибили окупантів з Півдня, разом з 54-ю механізованою бригадою Артем Рудень вдруге вирушив на Донецький фронт, але там вже було не так, як в період АТО.
"Навіть ті ж вагнерівці, яких понабирали з в’язниць. За тиждень-два їх так навчали, що вони становили вже загрозу для наших військових. Крім того, там воювали найманці, які були в Африці. На жаль, в російській армії є професіонали, до яких нам далеко", — пояснив чоловік.
На Донецькому напрямку вже воював молодший брат Артема — Максим. Коли Артем вперше пішов в АТО, Максимові було лише 11 років, та війни "вистачило" і на його долю. Брат Артема боронив Маріуполь, був поранений і потрапив у полон.
"Тяжко було в ті дні, — зізнається чоловік. — Брата катували, ніхто там не дивився, що він поранений. Батьки дуже постаріли за цей час. Та, на щастя, його обміняли".
Артем Рудень. Фото з особистого архіву військового
Сам Артем воював під Мар'їнкою.
"Мар'їнки просто немає. Зараз там лише земля та бетон…" — нарікає військовий.
Влітку 2022 року Артем отримав друге поранення.
"Ми з хлопцями перебували в автівці, й біля неї щось прилетіло. Щось таке важке, бо мене з автівки просто викинуло. Я від вибухової хвилі отримав травму, і плюс ще збирав собою бетоні стовпчики", — пригадує чоловік.
Він втратив свідомість, а отямився вже в госпіталі у Дніпрі.
"Пощастило, що медики з 54 бригади швидко відреагували", — каже захисник.
Лікарям вдалося врятувати життя Артему, втім, травма хребта виявилася надто серйозною.
"У Дніпрі мені зробили операцію, де поставили пластину, а ще треба було поставити протез диска. Мене відправили в Польщу, щоб зробити цю операцію, а там один з шурупів прокрутили через весь хребет прямо в аорту. Як вона не розірвалася – одному богові відомо. В Україні місяць шукали спеціаліста, який би взявся викрутити той шуруп. Тепер в аорті у мене стоїть протез", — пояснює Артем Рудень.
Зараз чоловік вчиться наново ходити й збирає кошти на американський нейростимулятор, а це не дешево — 740 тисяч гривень.
"Мені вже провели вживляння українських електростимуляторів. Це така таблетка, що вшита в тіло і спеціальним пристроєм, що нагадує ключ від домофона, стимулюєш м’язи. Та це можна робити чотири рази на день по 20 хвилин", — розповідає захисник.
Не дивлячись на важкі випробування, що випали на долю Артема, військовий не втрачає жаги до життя і впевнений, що вже зовсім скоро зможе ходити без сторонньої допомоги. А ще захисник пише книгу...
"Вона про правдиву війну. Про те, якою вона є насправді. Як почалася для мене війна, як триває реабілітація. Тобто про моє життя і війну", — резюмував Артем Рудень.
Отримати допомогу українцям з інвалідністю можна на сайті організації EnableMe Ukraine. Ви можете поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу у спільноті EnableMe.
