У Сполучених Штатах Америки уперше в історії звільнили із займаної посади спікера нижньої палати Конгресу, Палати представників. Кевін Маккарті протягом усієї своєї спікерської кар’єри викручувався, як міг — намагався і догодити радикальному, трампівському крилу республіканської більшості, і домовитися із демократичним Білим домом. Саме один з останніх кроків пана спікера — узгодження тимчасового бюджету (того самого, який без пунктів про допомогу Україні) для уникнення "шатдауну" — виліз йому боком.
Тож звільнення Маккарті було прогнозованим. Розуміючи це, він відмовився балотуватися заново — певно, згадавши, з якої спроби став спікером нижньої палати Конгресу уперше. (З п’ятнадцятої.) І що буде далі — незрозуміло. Причому тут йдеться не тільки про посаду, з якої був звільнений Маккарті, а і про повноцінну роботу американської влади в цілому.
Реального кандидата на спікера у республіканської більшості поки що немає. (У демократичної меншості, може, і є, але голосів не вистачить, а республіканці за представника ворожого табору не проголосують.) Пошуки цього "камікадзе" будуть довгими, важкими — і не факт, що результативними. Тимчасовий бюджет діятиме 45 днів, а далі…
Далі цілком може статися справжня катастрофа. Для самих Сполучених Штатів. І, ймовірно, України — оскільки питання продовження надання допомоги нашій країні (військової та фінансової) таким чином "зависне у повітрі". До ухвалення тимчасового бюджету Білий дім оголосив про новий пакет допомоги, але майбутнє зараз є відверто туманним.
До речі, тут варто згадати ленд-ліз, який за попередні 12 місяців хто тільки не згадував. Саме зараз цей запасний механізм би став у пригоді, але, на жаль, той закон про ленд-ліз (розрахований лише на один бюджетний рік) припинив свою дію у вересні, а новий, точніше, продовження старого, не ухвалений. І невідомо, чи буде ухвалений взагалі, оскільки зараз в американських парламентарів на порядку денному значно важливіші проблеми. І вони стосуються їхньої власної країни — і, відповідно, є актуальнішими для електорату. А наступного року у США президентські вибори. На яких до влади прагнутиме повернутися Дональд Трамп.
Саме вуха Трампа стирчать за атакою на Маккарті. Саме протрампівські радикальні республіканці проголосували за відставку свого ж спікера. Саме Дональду Трампу, який намагається виграти праймеріз і доєднатися до президентської гонки, потрібен цей, як влучно написали американські ЗМІ, Chaos in the House.
У Республіканській партії цілком очевидна криза — і історія з Маккарті стала лише одним із її проявів. Кризи в стані республіканців — справа не нова. 110 років тому, перед виборами 1912 року, екс-президент від Республіканської партії Теодор Рузвельт, який виграв праймеріз, але не отримав підтримку конвенту (партійного з’їзду), вийшов зі складу республіканців — і заснував свою Прогресивну партію. Причому як представник цієї партії він на виборах зайняв друге місце, випередивши офіційного кандидата від Республіканської партії, чинного президента США Вільяма Тафта. (Але все одно програв демократу Вудро Вільсону.)
Однак тоді ситуація відрізнялася від нинішньої. Рузвельт прагнув справедливості — і уже на наступних виборах, розпочавши кампанію як лідер Прогресивної партії, підтримав кандидата від республіканців Чарльза Х’юза, відмовившись від участі у виборах на його користь. На цьому історія розкольників-прогресистів фактично і завершилася.
Трампу ж не потрібна справедливість. (Бо для цього, зокрема, це означатиме серйозні проблеми.) Йому дійсно потрібен хаос — для дискредитації перш за все демократичної влади й особисто Джо Байдена, а разом з ним і поміркованої частини Республіканської партії. Класичний випадок, коли "США будуть трампістськими, або не будуть взагалі". Звісно ж, не все так страшно і критично, але — чи могли ми до виборів-2020 уявити таку подію, як штурм прихильниками Трампа Капітолію? Тож в історії із Дональдом Трампом не варто відкидати будь-які, навіть найбожевільніші варіанти розвитку подій.
Що з цього всього Україні? Ще тиждень тому очільник Державного департаменту Ентоні Блінкен заявляв, що наша держава має тверду двопартійну підтримку. Це і правда, і ні одночасно. Точніше буде сказати, що Україна має півторапартійну підтримку — крім Демократичної партії, ще і поміркованої, розважливішої частини партії Республіканської. Теоретично цього має вистачати, але це зберігається допоки в Білому домі працює проукраїнський демократ Джо Байден. Що буде, якщо його місце займе Дональд Трамп, який неодноразово робив різкі й, чесно кажучи, антиукраїнські заяви — не знає ніхто.
Але перш за все Республіканська партія має пережити й вижити цю хворобу під назвою "трампізм". Для політичної сили, яка дала світу Двайта Ейзенгавера, яка перемогла комуністичну імперію руками Рональда Рейгана, яка, врешті-решт, зупинила путінську армію в Грузії заявами й діями адміністрації Джорджа Буша-молодшого — нинішня ситуація є не просто провалом, а справжньою ганьбою. Якими б не були мотиви голосування за Трампа 2016 року (а вони справді були — і цілком логічними та прогнозованими), за чотири роки його правління, завершеного тією самою атакою на Капітолій, можна було б і розібратися із цим персонажем.
Світова хвиля популізму-радикалізму поки що не зійшла. І США, і Польща демонструють, як популістичні політики чіпляються за владу, взявши в заручники й Україну також. Будемо сподіватися на те, що справжніх республіканців у Великій старій партії виявиться більше. І Конгрес з честю вийде із цієї штучно створеної трампістським угрупованням кризи. А там і громадяни на президентських виборах дадуть чітку відповідь – чи залишаються Сполучені Штати оплотом демократії, прав людини й головною країною цивілізованого світу.
Підписуйтеся на нас в Telegram 
, щоб дізнаватися важливі та цікаві новини першими
