Усик і Мессі vs Пеле та Алі. Чи є нинішні зірки спорту найкращими в історії
На початку серпня авторитетне французьке видання France Football оголосило список номінантів на найголовнішу футбольну премію року — "Золотий м’яч", Balon d’Or. У цьому списку уперше з середини нульових років немає двох головних футбольних зірок світу — Ліонеля Мессі та Кріштіану Роналду.
Крім цього, з’явилася інформація про те, що команда абсолютного чемпіона світу з боку у головній, надважкій вазі Олександра Усика, який нещодавно вкотре підтвердив свій статус, веде переговори з блогером Джейком Полом щодо бою за правилами ММА. Що теж може означати — як і у випадку з Мессі — кінець великої кар’єри.
То ж саме час поговорити про місце і значення цих двох величних спортсменів у історії світового спорту. Тим паче півстоліття тому сталися події з іншими великими, з якими так чи інакше порівнюють героїв XXI століття. Йдеться про єдиного в історії футболу триразового чемпіона світу, бразильського форварда Пеле, якого усі ці півстоліття, фактично до появи Мессі, беззаперечно називали "королем футболу". А також про абсолютного чемпіона світу з боксу, "спортсмена століття" Кассіуса Клея, більше відомого, як Мухаммед Алі. Спробуймо порівняти ці дві пари й визначити, хто у кожній з них дещо більше претендує за звання "найкращого в історії".
Пеле проти Мессі
Почнемо з футболу. І нагадаємо, що саме 50 років тому, 1975-го, Едсон Арантес до Насіменто (справжнє ім’я Пеле; у бразильців розвинута культура створення і використання для публічних людей прізвиськ, які замінюють їм імена, — ред.) завершив свою легендарну кар’єру в рідному "Сантосі", переїхавши до Сполучених Штатів Америки, де за "грубі" гроші догравав у клубі "Нью-Йорк Космос".
Паралелі з Мессі тут більш ніж очевидні — аргентинський футбольний герой XXI століття також переїхав до США кілька років тому, але зумів у футболці "Інтернасьоналю" (Маямі) здобути свій останній "Золотий м’яч". Звісно, в часи Пеле це було неможливо, бо тоді професійного футболу у Північній Америці просто не існувало, на відміну від 2025 року. Та порівнювати варто лише найуспішніші періоди обох футболістів — коли вони заволоділи усіма трофеями, як на клубному рівні, так і на рівні збірних.
У Пеле, як ми зазначали, три золоті медалі ЧС, у Мессі — лише одна: за цим показником бразилець, очевидно, переважає. Але варто згадати, що в 50-60-х роках, коли Пеле був на піку форми, світовий клубний футбол був не настільки глобалізований. Звісно, навіть партнери Едсона по чемпіонських збірних Бразилії пробували свої сили у Європі (сам Пеле цього не міг зробити, бо його на державному рівні визнали національним надбанням, заборонивши продавати за межі Бразилії), але це були лише перші, скромні й зовсім не успішні спроби. Загалом же Європа та Південна Америка залишалися роз’єднаними, тому порівняти Пеле з провідними європейськими футболістами неможливо.
Та і рівень, значення клубного футболу в ті роки були значно меншими. Єврокубки, які зараз є ключовими подіями футбольного року, тільки зароджувалися, в них навіть не усі прагнули взяти участь. Та що там єврокубки — навіть на перші чемпіонати Європи серед збірних заявлялися не усі представники Старого світу.
Мессі ж усю свою кар’єру провів у глобальному світі, серед найсильніших гравців планети — і на рівні чемпіонату Іспанії, де він провів 18 років тільки на дорослому рівні, і на рівні Ліги чемпіонів, яка перетворилася на головний футбольний турнір планети, відтіснивши на задній план чемпіонат світу хоча б тому, що той проводять раз на чотири роки, а ЛЧ грають щороку і протягом усього сезону.
Звісно, це, а також значно більший медійний слід і свіжа пам’ять, грають на руку Ліонелю Мессі. Тож усе більш мейнстримними є настрої щодо того, щоб саме аргентинцю передати неофіційний титул "короля футболу". І у цьому є серйозна логіка. Мессі має успішнішу кар’єру щодо трофеїв, а кількість голів, яку приписують Пеле, відсотків на 35-40 складається із м’ячів, забитих у товариських поєдинках. До того ж більшість офіційних голів Едсон забив не у чемпіонаті Бразилії (він з’явився уже наприкінці кар’єри Пеле), а в чемпіонаті штату Сан-Паулу, нехай він і є одним із двох найсильніших у футбольному плані штатів країни.
На руку Мессі грає те, що він мав значно більше конкурентів найвищого рівня — починаючи з Кріштіану Роналду, якому просто не пощастило народитися в один час з аргентинцем. Втім, такий збіг у датах (1985 і 1987 роки народження португальця й аргентинця відповідно) призвів до того, що світ отримав велику, епічну, можливо, найкращу дуель гравців в історії футболу — які до того ж майже ціле десятиліття грали в одному чемпіонаті.
У Пеле такого антагоніста не було. І це — за усіх інших більш-менш рівних обставин — є тією соломинкою, яка ламає хребет верблюду. Перемогти усіх — це одне, а здолати такого ж великого, як сам (а у питанні не таланту, а працездатності, Роналду є навіть більшою величиною) — це уже найвищий рівень. Саме успіх у протистоянні з Кріштіану, разом з усіма досягненнями, на нашу думку, дозволяє назвати саме Ліонеля Мессі гравцем номером один у всій історії світового футболу.
Алі проти Усика
Заочний антагоніст Олександра Усика Мухаммед Алі (помер 2016 року, коли українець тільки здобув свій перший титул чемпіона світу, WBO у першій важкій вазі) півстоліття тому, виграв чи не найлегендарніший свій бій. Той, який назвали The Rumble in the Jungle, "Гуркіт у джунглях", бо відбувся він на Африканському континенті, у столиці Заїру (нині ця країна називається ДР Конго). Той самий, у якому 32-річний Алі переміг одного із головних своїх суперників, 25-річного Джорджа Формена, і відібрав у того усі титули, ставши абсолютним чемпіоном світу.
Якщо порівнювати українця й американця, то ситуація тут є схожою, але не на користь сучасного спортсмена. Звісно, Олександр Усик — боксер найвищого класу, безсумнівний номер один у сучасному світі. Але справжню велич спортсмена, команди визначає саме наявність рівновеликого антагоніста. Чому в українському футболі найкращими вважають нульові роки? Бо саме тоді "Динамо" отримало справжнього і більш ніж потужного суперника — "Шахтар". Усе те десятиліття пройшло під гаслом цього протистояння. В американському баскетболі одним із найкращих періодів є 80-ті — це дуель Меджика Джонсона і його "Лос-Анджелес Лейкерс" та Ларрі Бьорда і "Бостон Селтікс". У автоспорті велике десятиліття найсильнішої серії, "Формули-1" — це друга половина 80-х і початок 90-х, коли на трасах боролися французький гонщик Ален Прост і бразильський пілот Айртон Сенна.
Словом, головного героя — робить головний антигерой. А в Усика такого антигероя немає. Навіть Тайсон Ф’юрі, як він не намагався влаштовувати шоу зі своїх поєдинків з українцем, не зумів стати повноцінним суперником Олександра Усика. Показовим є і те, що жоден бій Усика не був визнаний журналом The Ring боєм року. Тоді як в Алі таких боїв аж шість.
І навіть програний Джо Фрейзеру поєдинок 1971 року — це була подія, яка тільки підвищує велич того, хто програв. Між іншим, до повернення на ринг у 38-річному віці Мухаммед Алі програв лише три поєдинки — і два з них стали переможцями у номінації "Бій року", що теж є показовим.
Як і кількість боїв — в американця їх 59 на момент завершення кар’єри в 36 років (два після повернення не рахуємо), у 38-річного українця лише 24 — як і кількість великих суперників. У Алі це Сонні Лістон, Джордж Формен, Джо Фрейзер, в Усика — з натяжкою Ф’юрі. Та й у того найкращі роки (коли він, зокрема, двічі визнавався боксером року у світі) уже пройшли.
Усику взагалі не пощастило із серйозними суперниками. Навіть Віталій Кличко встиг зачепити великий період Тайсона-Холіфілда-Льюїса, з останнім у 2003-му нинішній мер Києва влаштував один із найпам’ятніших поєдинків у хевівейті ХХІ століття, програвши британському супернику тільки через розсічення брови (бій тоді зупинили, Льюїс залишив за собою титул завдяки більш ніж технічному нокауту). У нинішнього українського суперчемпіона таких великих суперників за його успішну, без жодної поразки, кар’єру.
Усе це, на нашу думку, дозволяє зробити висновок, що Мухаммед Алі все ж стоїть, нехай і на одну сходинку, але вище за Олександра Усика. Втім, не факт, що вони обидва займають два перших місця у надважкій вазі за усю історію цього виду спорту — все ж були й легенди середини ХХ століття Роккі Марчіано та Джо Луїс, і Віталій та особливо Володимир Клички…
Втім, у кожного нас може бути свій погляд на ці питання. Та однозначним є те, що і Ліонель Мессі, і Олександр Усик без жодних сумнівів та умов увійдуть, уже увійшли до пантеону великих у своїх видах спорту. І наше щастя в тому, що ми живемо з ними в одному часі — і бачили їхні матчі та бої не в ретроспективі на YouTube, а в реальному часі, багато хто і наживо.