Курський наступ Збройних сил України, який офіційно визнала українська влада, поступово переходить у нову фазу. Одним із символів цієї фази стали слова президента України Володимира Зеленського про те, що на контрольованій ЗСУ території Курщини можуть бути створені українські комендатури.
Цей крок, звісно ж, є серйозним ударом по усіх заявах російських пропагандистів, починаючи з очільника спеціального загону "Ахмат" Апті Алаутдінова (він уже заробив собі репутацію відвертого брехуна навіть серед росіян) — які, отямившись від першого шоку, почали заявляти про швидке завершення "ситуації" в Курській області й витіснення "залишків українських підрозділів" за державний кордон. Ідея створення комендатур демонструє, що до повної перемоги російської армії на своїй території ще дуже далеко.
Та проблеми Володимира Путіна тільки починаються — і самі по собі українські війська на території Російської Федерації це далеко не найгірший із варіантів розвитку подій. (Хоча ще місяць тому такої "ситуації" він не міг навіть уявити.) Річ у тім, що Україна ще не використала один із найпідступніших й найболючіших контраргументів для російського диктатора.
ЗСУ в Суджі. Скриншот з відео
Десять років тому, спочатку анексовуючи Кримський півострів, а потім і розганяючи "русскую вєсну" на Півдні та Сході України, Володимир Путін використовував тему історії для обґрунтування своїх загарбницьких діянь. Тут і "ісконно російські" території так званої "Новоросії", і росіяни на Донбасі, і "сакральний" Севастополь. Усі ці заяви господаря Кремля, звісно ж, не мали до нинішньої реальності жодного відношення, що, втім, не заважало йому ними так чи інакше оперувати.
З часом, коли потреба у цих історичних чи радше псевдоісторичних "аргументів" знизилася, Путін про них забув, знайшовши інші — у вигляді "одного народу", "вигаданої Володимиром Леніним України" та інших потрібних в той чи інший момент вигадок. Хоча немає сумнівів у тому, що, захопи російська армія Київ — президент країни-агресора тут же згадав би про хрещення Русі, Володимира Великого та інші реалії й персоналії, які до самої Росії не мають жодного відношення.
Та в серпні 2024 року, після початку Курського наступу Збройних сил України, виявилося, що у цю геополітичну гру можна грати й удвох. До того ж у нашому, українському випадку — для цієї гри не потрібно вигадувати якісь вигадані реалії. Тут не тільки історія, а й сьогодення — цілком на боці України.
Річ у тому, що частина Курської області є так званою Східною Слобожанщиною. Мапа слобідських полків, тобто української етнічної території (росіяни ніколи не мали жодного полкового устрою) простягалася аж до правого берега річки Дон, а подекуди навіть і на лівобережжя. І українськість цих земель засвідчив навіть всеросійський перепис населення 1897 року. Скажімо, у місті Острогозьк, яке нині є частиною Воронезької області РФ і від якого до кордонів України не менше ста кілометрів — 1897 року носіїв української мови проживало 10,7 тисячі, а російської — 9,8. (Зважаючи на звичну практику перейняття імперської мови – фактично українців там було ще більше.) А в Острогозькому повіті загалом ситуація була ще відвертішою: російськомовних там жило 23 тисячі, а україномовних — понад 247 тисяч. Удесятеро більше! За сто кілометрів від нинішньої Луганщини.
Що вже казати про один із головних населених пунктів нинішньої офензиви — районний центр Суджу. Там на 1897 рік носіїв російської мови жило 2,7 тисячі, а української — 4,5 тис. Суджа була заснована так званими черкасами — тобто населенням правобережної України, тодішньої території Речі Посполитої. Назви сіл Черкаська Конопелька та Черкаське Порічне чудово ілюструють українську історію цієї землі. Як і Зелений Шлях, який росіяни навіть до пуття не змогли перейменувати — мовою країни-агресора це село так і називається "Зелёный Шлях".
Усе це — зовсім не пропагандистські вигадки, а реальна історія західної Курщини. І підтвердження цьому можна знайти не тільки в минулому, хоча і там теж. Скажімо, саме у Суджі народився майбутній підполковник Армії УНР Івана Лиходька. (Прізвище якого теж більш ніж промовисто натякає на його етнічне походження.) Але навіщо шукати суджанських українців десь на межі ХІХ та ХХ століть, якщо вони самі прийшли до нас у 2024 році.
Йдеться, звісно ж, про ті відеоролики, які з’явилися у соцмережах — ролики, де мешканці контрольованих Збройними силами України населених пунктів говорять до українських солдатів українською мовою.
Це покоління, покоління наших дідусів і бабусь — є фактично останнім, по кому не зумів уповні пройтись русифікаторський коток кремлівської пропагандистсько-терористичної машини, як в часи СРСР, так і в період путінської Росії. Люди цього покоління ще говорять тією мовою, якою до них говорити їхні батьки.
Тому бабусі Суджанського району, які звертаються до українських солдатів українською ж мовою — є значно потужнішим аргументом, ніж усі путінські вигадки про "один народ", "подарований Хрущовим Крим", "історичні російські землі Новоросії" та інші байки, які до справжньої історії наших земель мають таке ж відношення, як і великий київський князь Володимир Великий, пам’ятник якому поставили за Путіна у центрі Москви, до російської історії.
Та якщо мало цього — можна взагалі вдарити по Путіну його улюбленою темою, темою ранньої історії Радянського Союзу. І нагадати, що саме місто Суджа у листопаді-грудні 1918 року була столицею Українською Соціалістичної Радянської Республіки. І річ не в тому, що більшовицькі війська не контролювали на той момент жодних нині офіційно українських міст, перш за все, Харків.
Згадаймо іншу загарбницьку війну Кремля, яка сталася через два десятиліття після тих подій — Зимову, або ж фінську війну. Як відомо, армія комуністичної імперії розпочала війну 30 листопада 1939 року. А уже 1 грудня у містечку Терійокі було оголошено про створення "уряду Фінляндської демократичної Республіки" — такого аналога "ДНР" та "ЛНР".
Зараз Терійокі — це російський Зеленогорськ, частина Санкт-Петербурга. Але тоді це містечко було частиною Фінляндії, частиною фінської території. І саме тому "уряд ФДР" був проголошений на другий день війни, бо радянська армія захопила частину Фінляндії. І тільки там, на справді фінській землі, Кремль наважився на проголошення своєї власної, ручної фінської влади. Хоча ідея "ФДР" виникла за кілька місяців до початку воєнних дій, це було аж ніяк не спонтанне рішення.
Саме так відбулося і наприкінці 1918 року. Чому російські комуністи та підконтрольні їм українські зрадники оголосили про створення "уряду УСРР" у Суджі — хоча зібрали цю структуру аж ген у Курську? (Як і "уряд ФДР" зібрали, звісно ж, не у Терійокі, а у Ленінграді чи Москві.) Бо Суджа — і тодішня кремлівська влада це добре знала — була частиною української території. От "УСРР" і проголосили на території, заселеній українцями.
Тож Путін у своїй заяві про Леніна як творця України — не так глибоко й помиляється. Тільки от Ленін створив не Україну, а її комуністичний симулякр. Але створив — на українській території, якою було колишнє місто Сумського слобідського полку Суджа. Було, і дякуючи стареньким місцевим бабусям, залишається українською територією.
Тому Україна має значно більше право заявити про те, що це Суджа повернулася до рідної гавані. Бо навіть, попри століття тотальної русифікації, тут і досі живуть українці, нащадки українців Східної Слобожанщини. І цей факт б’є по Путіну та його імперських амбіціях чи не сильніше, ніж підрозділи Збройних сил України, які змінюють російські імперські триколори на українські прапори свободи.
Підписуйтеся на нас в Telegram 
, щоб дізнаватися важливі та цікаві новини першими
