Один із найяскравіших російських персонажів часів повномасштабної війни — власник приватної військової компанії "Вагнера" Євген Пригожин — фактично оголосив війну керівництву Російської Федерації. Практично усьому, але за винятком одного-єдиного керівника — Володимира Путіна. Навіть критикуючи обмін Віктора Медведчука і заявляючи, що "спеціальна воєнна операція", мовляв, почалася лише для того, аби посадити цього політика в офіс на київській вулиці Банковій, Пригожин заявив, що причиною такої любові до одіозного українського діяча є теплі стосунки "в керівництві Росії".
Це є цілком чітким сигналом — Пригожин бунтує не проти Володимира Путіна, а проти його оточення. Якого саме — давно не секрет. Йдеться про міністра оборони Сергія Шойгу та його людей у збройних силах РФ. Тож у нинішній заяві власника ПВК "Вагнера", якою б грізною вона не була, теж немає нічого особливо унікального і сенсаційного. А те, що в українських ЗМІ, з подачі їхнього "улюбленця" Ігоря Гіркіна (Стрєлкова), поспішили розігнати тему "державного перевороту", який нібито розпочався за поребриком — це від "незнання матчастини". Бо подібний бунт в силових структурах путінської Росії — явище аж ніяк не унікальне.
Генерал-полковник Віктор Черкесов 2007 року опублікував у виданні "Коммерсантъ" статтю з довгою і нудною назвою — "Не можна допустити, щоб воїни перетворилися на торговців". Причиною і приводом для появи цієї статті був конфлікт двох силових структур — ФСБ та Федеральної служби контролю за наркотиками (ФСКН), яку й очолював давній, ще з часів служби в ленінградській філії КДБ СРСР, приятель Путіна Черкесов.
Одного із підопічних Черкесова — генерал-лейтенанта Бульбова — затримали ФСБшники. Звинувачення, по суті, були стандартні та банальні для пострадянських реалій — кришував бізнес. Та небанальною була реакція самого Віктора Черкесова. Він, вважаючи себе близьким до президента, вирішив ударити по Федеральній службі безпеки через пресу. Саме в цій статті й з'явилася фраза, яка стала практично крилатою — мовляв, падаючи в прірву (після розпаду СРСР), країна зачепилася за "чекістський гак" і у такий спосіб врятувалася від остаточної катастрофи. Отакі, мовляв, важливі для Російської Федерації силові структури — і тому не можна допустити, щоб вони перегризлися між собою.
Те, що силовики путінських часів вважали себе ледь не лицарським орденом, "хранителями віри" та оборонцями країни — тема цікава, і колись, на руїнах нинішньої Росії, поговоримо про те, хто і як формував останню імперію світу. Але в контексті нинішньої історії з Євгеном Пригожиним нас цікавить зовсім не це, а реакція Путіна. Власне, саме на неї — позитивну для себе — і розраховував Черкесов, публікуючи таку скандальну статтю, ще й у ліберальному ЗМІ.
Тут варто відзначити, що реакція Путіна була несподіваною, але, разом з тим, цілком логічною. Несподіваною тому, що такого раніше не було ніколи. Після стандартної путінської паузи, в травні 2008 року, Віктора Черкесова понизили до посади керівника "Рособоронпоставки" (що значно нижче в ієрархії путінської Росії, ніж керівник ФСКН), а через два роки взагалі викинули на вулицю. В цьому і була несподіванка — уперше людина із владної вертикалі випадала з неї взагалі й назавжди. І це при тому, що Черкесов — на відміну від колишнього прем'єра Михайла Касьянова, який був людиною ще з єльцинської команди, тобто для Путіна відверто чужим — вважався, а точніше — був людиною досить близькою до російського диктатора.
І тут — повне знищення усіх кар'єрних перспектив. Максимум, що було дозволено Черкесову — це побути одну каденцію депутатом Держдуми, але навіть не в партії влади "Єдиній Росії", а взагалі у КПРФ. Помер Черкесов, який на два роки старший за Путіна, уже під час великої війни, в листопаді 2022-го. Помер забутим і покинутим. І це було абсолютно логічно — господарю Кремля найменше був потрібен скандал, який влаштував його давній приятель. За спробу розхитати вертикаль влади він і заплатив найвищу ціну в путінській Росії — відлучення від влади.
Ситуація з бунтом Євгена Пригожина відверто нагадує забутий скандал з Черкесовим. Цілком очевидно, що власник ПВК "Вагнера" не дбає про народ, який, мовляв, знищують на фронті Шойгу і Герасимов. Сам Пригожин, отримавши посаду міністра оборони, діяв би приблизно так само. Ба більше, він і діяв так зі своїми найманцями, які є такими ж громадянами Росії, як і ті, хто були мобілізовані до ЗС РФ і ліквідовані українською армією на війні. Але себе у геноциді росіян — до того ж тих росіян, які в більшості ще й постраждали від силової складової режиму у мирний час — він чомусь не звинувачує. А у випадку з Шойгу він, як справжній росіянин, вигадав ще й етнічну складову.
Все це — винятково розбірки за владу, вплив і гроші. Гроші, які — тут Пригожин має рацію — вимиваються з Росії величезними обсягами. І на ПВК "Вагнера" також, про що власник цієї компанії, звісно ж, ніколи не згадає. Але карту нового "лицарського ордену", яким він за останній рік намагається презентувати банду своїх найманців, Євген Пригожин розігрує системно і чітко.
І отут цікаво, якою буде реакція Володимира Путіна. Як тоді, 2007-го, так і тепер, 2023-го, останнє, що йому потрібно — це нестабільність в країні. Тож цілком логічним є припущення, що Євгена Пригожина через деякий час приберуть з окупованих територій України. Скоріш за все, без його ПВК — такий формат самому Кремлю цілком очевидно сподобався (зважаючи на появу інших нібито приватних військових компаній), і використовувати його він буде далі. А далі, якщо Пригожин не зуміє вимолити собі місце на африканському напрямку, можуть і викинути взагалі, як Черкесова.
Але зараз не 2007 рік. Ситуація в Росії змінилася. І критика влади — уже не Шойгу чи Герасимова, а самого Путіна, нехай в основному і не відкрито, а завуальовано — в Telegram чи навіть на телебаченні свідчить про те, що аж настільки, як тоді, у найкращі свої роки при владі, Володимир Путін усю ситуацію у своїх руках не тримає.
То ж кейс Пригожина, реакція Кремля на цей бунт, наслідки для власника ПВК "Вагнера" — і будуть тим маяком, який висвітлить у непроглядній темряві російської влади реальну силу престарілого диктатора. Бо ж на боці Пригожина, на відміну від історії з Черкасовим, може виступити (звісно ж, не відкрито) і частина путінської еліти. 2007-го слуг путінського режиму все влаштовувало, бо росла ціна на нафту, росли прибутки, збільшувалися маєтки й банківські рахунки.
2023-го в Росії відбуваються зовсім інші процеси, які влаштовують далеко не усі складові путінської вертикалі влади. Можливо, саме на це і розраховує Пригожин, намагаючись вбудуватися уже в наступну, постпутінську вертикаль російської влади. І в цьому його перевага, у порівнянні зі скандалом з "чекістським гаком" Віктора Черкесова.
Втім, не варто виключати й такий варіант, що ця вертикаль розхитається настільки сильно (все-таки вона серйозно підточена війною і санкціями), що бунт Пригожина справді стане початком кінця путінської Росії. В будь-якому разі, для України це буде тільки в плюс. На відміну від самого Володимира Путіна. Втім, те, що він породив, врешті-решт його і доб'є. А що саме спровокує "новий лютий 1917-го", про що уже вголос розмірковують опозиційні Кремлю "розлючені патріоти", для нас з вами не так вже й важливо. Головне, аби ця імперія, як і дві попередні (РІ та СРСР), зникла з політичної мапи світу. Назавжди.
Підписуйтеся на нас в Telegram 
, щоб дізнаватися важливі та цікаві новини першими
