Історія з "поділом України на сфери впливу" від спецпосланця Дональда Трампа Кіта Келлога, за що він виправдовувався, лише один з епізодів невдалих спроб американської адміністрації досягнути хоча б перемир’я у війні Росії проти України.
Що не так з аналогіями Келлога
Територію України можуть розділити в рамках потенційної мирної угоди. Про це спецпредставник Трампа у справах України, генерал Кіт Келлог заявив в інтерв'ю для The Times. Видання розмістило карту, яка шокувала не тільки українців. Територія нашої країни полічена три частини — правобережжя Дніпра та південь включно з Одещиною буцімто контролюватимуть Україна, Британія і Франція, лівобережжя з Дніпром, Харковом, Чернігівщиною і Сумщиною — тільки Україна, а Росії укладачі мапи віддали тимчасово окуповані території й ще й Херсон.
"Це майже як Берлін після війни: російська зона, французька, британська, американська", — сказав Келлог.
Той звинуватив The Times у перекручуванні його слів. Мовляв, мав на увазі зони відповідальності союзних сил (без військ США), а не поділ України. Та наскільки суттєво це уточнення змінює загальне бачення повоєнної ситуації представниками американської влади?
Власне, проблема — не в мапі, а в тому, що загалом ця логіка неповноцінна одразу з кількох причин. Перша: за агресором американці залишають частину українських територій. Що ніколи не буде визнано Україною. Тому угода про перемир’я, в якій закріплюватиметься російський контроль навіть по лінії нинішнього розмежування, не зможе стати загальновизнаним міжнародним документом.
Друга: Келлог не вперше просуває варіант закінчення війни за прецедентом із минулого. Та і не тільки він — раніше обговорювалися так званий фінський чи корейський сценарії замороження конфлікту. Але порівняння з поділом Берліна — найбільш абсурдна аналогія, адже повоєнний розподіл Німеччини на сфери впливу відбувся після її капітуляції. Такий прецедент може застосовуватися не до України, а до Росії. Після її капітуляції.
Спроба діяти за аналогіями в принципі помилкова, вона свідчить про нерозуміння американською стороною природи цієї війни. Американці, на жаль, дивляться на війну очима росіян. І це — головна проблема в стратегії, яку провадять США. Україна підтримує ініціативу союзників із "Коаліції рішучих", оскільки її учасники прикриватимуть наші мирні міста та військові об’єкти в тилу, що дасть можливість ЗСУ зосередитися на виконанні бойового завдання з подальшого стримування російської агресії.
Таємні зустрічі Віткоффа та усунення офіційних осіб від переговорів
Друга масштабна проблема — переговори про нас без нас. Завзятість, з якою американці взялися виводити Путіна з міжнародної ізоляції, велика їхня помилка. Власне, не самі переговори про сценарії миру, а налагодження стосунків США з Кремлем. Тут першу скрипку грає інший посланець Дональда Трампа Стів Віткофф. Він займається човниковою дипломатією, таємно про щось домовляється, і це підвішує ситуацію, додає невизначеності. Фактично ця особа є провідником російського бачення мирного процесу.
Він кілька разів літав до Москви, а днями — до Санкт-Петербурга. Там зустрічався з Путіним. Він же приймав кремлівського посланця Кирила Дмитрієва, після зустрічі з тим, повідомляє агентство Reuters, буцімто запропонував Трампу "найшвидший спосіб домогтися припинення вогню" в Україні — віддати Росії Луганську, Донецьку, Запорізьку та Херсонську області.
Віткофф не є членом уряду, але виконує функції офіційної особи. Його відверто проросійська поведінка стала шоком для політичних кіл у Штатах. За повідомленням того ж Reuters, впливові люди у Республіканській партії вимагають від Трампа усунути свого друга Віткоффа від переговорного процесу. Той порушив процедури безпеки під час зустрічі з Дмитрієвим, запросивши путінського посланця на вечерю у своїй резиденції.
Поведінка Віткоффа свідчить про відсутність у Трампа та його радників чіткого мирного плану. Очевидно, його ніколи і не було, а те, що світ спостерігає зараз, спроба якомога швидше укласти якусь угоду і вмити руки, перекинувши відповідальність на Європу. Поспіхом та відсутністю стратегічного бачення користується Кремль.
З цього випливає ще одна проблема — поставивши на своїх спецпосланців Віткоффа та Келлога, Трамп фактично усунув від переговорів офіційних осіб. Reuters цитує листа від значного спонсора республіканців Еріка Левіна, який вимагає, щоб місце Віткоффа зайняв глава Держдепу Марко Рубіо. Логіка зрозуміла: від імені Америки переговори мають право вести офіційні особи. В Саудівській Аравії, окрім проросійського друга Трампа, за столом переговорів з українцями та росіянами були Марко Рубіо та Майк Волтц, радник президента з питань національної безпеки. Ні один, ні інший надалі не були залучені у прямих переговорах.
Американські високопосадовці, відповідальні за мирний процес, не контактують з нашими високопосадовцями. Якщо попередник Рубіо Ентоні Блінкен неодноразово бував в Україні, то нинішній глава Держдепу оминає Київ. Після відставки посла США в Україні Бріджит Брінк значно послабшає і прямий контакт з посольством Штатів. Аналітики щиро дивуються, як можна вести перемовини, якщо американські уповноважені особи на власні очі не бачили реалій війни в Україні.
Навіщо американці роблять приємно Путіну і неприємно нам
Четверта проблема — при Джо Байдену йшлося, щоб Україна не програла, а тепер саме для Росії роблять комфортні умови, аби вона припинила війну. Слабенька стратегія. Трамп продовжив санкції проти росіян, накладені за президентства попередника, що можна вважати ознакою повернення зі світу ілюзій до реального світу. Проте — тільки ознакою.
Після відвідин Віткоффом Санкт-Петербурга Трамп зробив заяву: "Ситуація між Україною та Росією, можливо, йде непогано, і ви незабаром про це дізнаєтесь". І додав: "Настає момент, коли треба або діяти, або замовкнути, і ми побачимо, що з цього вийде".
Останню фразу можна тлумачити по-різному. Одні припускають, що дипломатія Віткоффа завершиться американсько-російською угодою на 9 травня, що стане черговою поступкою Путіну. Інші навпаки, вважають, що у Трампа увірветься терпець і він завдасть по Росії удару, обклавши додатковими митами країни, які купляють російську нафту. Але через те, що американський президент говорить евфемізмами, складно зрозуміти його справжні наміри.
Остання з проблем, про яку варто згадати — не партнерська і навіть цинічна поведінка Вашингтона з Києвом. Ідеться про нав’язування угоди щодо надр. Примус до її укладення на невигідних Україні умовах нагадує ставлення колонізатора до колонії. Безумовно, США надали нам величезну фінансову і військову допомогу, за що українці вдячні американському народу, але те, чого хоче уряд Сполучених Штатів від України зараз, в інтерв’ю CNBC News ємко охарактеризував Ентоні Блінкен — це "рекет".
Переговори щодо умов американської участі у видобутку українських корисних копалин тривають, обростають новими подробицями, але з порядку денного не знімаються. Не варто виключати, що вони повернуть в позитивне русло, що американці припинять тиск і перейдуть до партнерського обговорення. В їхніх інвестиціях ми дуже зацікавлені. Тобто все можливо, але поки Віткофф дружить з Путіним, а Келлог придумує божевільні аналогії замість чітких і зрозумілих гарантій безпеки Україні з боку США, предметність переговорів розмита. Ми вам обіцянки-цяцянки, а ви нам — свої надра. Так у ХХІ столітті геополітика не робиться.