Останні новини

Президент України Володимир Зеленський нагородив першу леді Сполучених Штатів Америки Меланію Трамп орденом княгині Ольги I ступеня.Відповідний указ №1079/2026 оприлюднено на сайті Офісу президента."Нагородити орденом княгині Ольги І ступеня Трамп Меланію — першу леді Сполучених Штатів Америки", — йдеться у документі.Як наголошується в указі, нагороду першій леді США присуджено за вагомий особистий внесок у гуманітарну підтримку України, активну правозахисну й благодійну діяльність, спрямовані на порятунок українських дітей та громадян, які постраждали від агресії РФ чи були депортовані й примусово переміщені з ТОТ.Раніше в Білому домі інформували, що Меланія Трамп виступить з офіційною заявою щодо режиму припинення вогню в Олешках у четвер, 5 листопада, об 11:00 за східноамериканським часом (18:00 за Києвом).До цього Меланія Трамп ініціювала дипломатичну взаємодію між двома країнами й успішно домоглася локального припинення вогню в Олешках і на прилеглій території Херсонської області.Нагадаємо, у Сполучених Штатах Америки відбудеться підсумкова нарада щодо гуманітарної місії в Олешках за участю першої леді Меланії Трамп. У складі української делегації — голова фракції "Слуга народу" Давид Арахамія й уповноваження Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець.Зауважимо, 31 жовтня в Україну прибула гуманітарна місія з Олешок. Автобуси з евакуйованими громадянами та тваринами перетнули кордон на Чернігівщині..

У середу, 4 листопада, у Києві ввели екстрені відключення електроенергії. Графіки погодинних обмежень не діють.Про це повідомила пресслужба ДТЕК."Поки що скасувати екстрені відключення в столиці не вдається. Графіки наразі не діють. Енергетики працюють без перерв та сну, коли не лунає тривога, щоб стабілізувати ситуацію", — наголосили у компанії.Зауважимо, 3 листопада у Києві тимчасово припинили водопостачання через пошкодження енергетичної інфраструктури внаслідок ворожих атак. Через знеструмлення основні водопровідні об’єкти "Київводоканалу" припинили роботу.Станом на ранок 4 листопада у столиці України частково відновили водопостачання. Фахівці всю ніч проводили ремонті роботи. Водночас із 08:00 у районах, де ще відсутнє водопостачання, бювети підключили до генераторів.Нагадаємо, радник президента України з питань оборонних технологій Сергій "Флеш" Бескрестнов заявляв, що над Києвом встановили купол радіоелектронної боротьби (РЕБ). Ці системи заважатимуть радіозв’язку реактивних "шахедів" і таким чином захищатимуть столицю України.Додамо, в Україні можуть переглянути питання світломаскування через можливе масове застосування Росією безпілотників із модулем оптичної навігації "Сусанін". Особливу увагу планують приділити освітленню доріг і ділянок трас..

Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга відзначив позицію Канади, яка не допустила росіян до участі в чемпіонаті з хокею. Він закликав інші країни наслідувати цей приклад і не дозволяти Москві використовувати міжнародний спорт для відновлення репутації.За словами глави МЗС, Росія не повинна використовувати спортивні змагання, щоб приховувати свої злочини та повертатися до кола держав, які користуються міжнародною повагою."Вдячні нашим канадським друзям за те, що нагадали Москві: на льоду немає місця безкарності", — написав Сибіга.Він наголосив, що російські атаки на Україну щодня нагадують світові, чому міжнародні спортивні турніри не мають ставати для москви можливістю відновити свою репутацію. Окремо міністр закликав інші країни, які мають сильні хокейні традиції, наслідувати канадський приклад, зокрема застосовувати візові обмеження.Також Сибіга подякував міністерці закордонних справ Канади Аніті Ананд, міністерці імміграції, біженців та громадянства Лені Метледж Діаб і державному секретареві з питань спорту Адаму ван Кувердену за принципову позицію.Нагадаємо, шість країн Європи заявили, що бойкотуватимуть хокейні матчі проти російської збірної, якщо тій усе ж нададуть можливість виступити на чемпіонаті світу. Таким чином вони висловили підтримку Україні..

Що сьогодні визначає українську ідентичність, яку роль у ній відіграють мова, історична пам’ять і відчуття належності до своєї спільноти? Чому українці в різних регіонах можуть відрізнятися, але водночас залишатися частиною одного ментального простору? І як повномасштабна війна змінила наше ставлення до себе та до України?Про це TrueUA поговорив із доктором психологічних наук, професором, головним науковим співробітником відділу психології мас і спільнот Інституту соціальної та політичної психології НАПН України Вадимом Васютинським. У розмові — про мову як маркер ідентичності, відмінності між українською та російською моделями суспільства, регіоналізм і зміни, які принесла війна.Український світ: територія, люди, цінності— Вадиме Олександровичу, Ви є автором монографії "Психологічні координати українського світу". Як би Ви визначили поняття "український світ"?— Сама категорія українського світу з’явилася в українському гуманітарному просторі як відповідь на теорію і практику "русского міра". Треба цьому щось протиставити, й одна з можливих категорій — це український світ. Є таке намагання: якщо ми хочемо утвердитися як Україна, українці, нація, етнос, то найбільше, що нам потрібно, — це протиставитися всьому російському.Український світ — сукупність усіх тих життєвих значень, цінностей, орієнтацій, у яких ми перебуваємо, які ми створюємо, на які спираємося. Складові українського світу — це реакція на світ російський, вони ґрунтуються на намаганні відірватися від нього, дати йому відсіч, знецінити його та утвердитися як світ неросійський. Історично і психологічно це виправдано, але це не дуже гаразд, є свідченням невротичного напруження, у якому ми перебуваємо.— Основними об’єктами уявлень про український світ ви називаєте територію, людей як носіїв української ідентичності та українські цінності, серед яких особливе місце посідає мова. Яку роль відіграє кожна із цих складових?— За своїм визначенням світ має просторово-географічне значення. У цьому розумінні державні кордони України в основному показують нам місце українського світу на планеті Земля. Коли росіяни зазіхають на нашу територію, то це один із центральних пунктів того, чого вони хочуть і чого не хочемо ми, — забрати українську землю.З історичного погляду українські кордони склалися до певної міри випадково, вони могли бути трохи інакшими, наприклад, трохи більше посунутими в бік Польщі, Білорусі та інших сусідів або, навпаки, у наш бік. З усіма сусідами ми маємо географічно умовні кордони, але ж так є практично в усьому світі. Історично та етнічно українські землі поширюються на схід від наших кордонів із Росією. Чи належать вони до українського світу? Географічно і політично — ні. У ментальному розумінні про них теж можна говорити як про частину українського світу.Друге — це люди. Говорити про український світ чи будь-який інший є сенс виключно тоді, коли є люди — носії цього світу, які до нього належать і його творять. Центральним явищем, яке прив’язує людей до певного світу, є ідентичність: люди себе з ним ідентифікують, тобто сприймають цей світ як частину себе, а себе — як частину цього світу.Український народ у ментальному розумінні — це не завжди те саме, що населення на території України. Є люди, які ідентифікуються з українським світом, але проживають за межами України, і є люди в межах України, які з нею не ідентифікуються.Важливо, що немає якоїсь ідеальної української ідентичності, натомість є безліч індивідуальних ідентичностей людей, що різною мірою вважають себе за українців. Ідентичність кожного з нас інакша, відмінна, неоднакова, а з їхньої сукупності можна вивести уявлення про ідеальну українську ідентичність — таку собі найбільш правильну, зразкову, еталонну. Але немає жодної людини, яка була б носієм еталонної української ідентичності.Ба більше, є українці за походженням, які не хочуть почуватися українцями, ненавидять усе українське в собі і навколо себе, але вони теж належать до українського світу як його внутрішнє заперечення.Україна багато сторіч не мала своєї держави, не мала чітких кордонів, а люди були. Вони жили, працювали, ростили дітей, співали пісень, різною мірою почувалися українцями. Урешті-решт постала нація, за нею й держава.Російська воєнна агресія актуалізувала питання: за що йде війна — за територію чи за людей? Вочевидь, і за одне, і за друге. Війна йде за територію, бо більшість українців ідентифікуються з нею як зі своєю батьківщиною, і війна йде за людей, бо без них існування самого українського світу втрачає сенс. Якби, наприклад, усі українці перестали бути українцями, то чим тоді стала б територія, на якій вони живуть? Ось тому Росія й провадить політику асиміляції задля знищення всього українського.І, нарешті, цінності. Цінністю для нас може бути що завгодно — здоров’я, багатство, сім’я, робота, творчість, слава, влада, спокій, любов… Цінностей маємо багато різних, але кожний має свою ієрархію.Для більшості з нас на чільних місцях є Україна: для когось на першому місці, для когось на другому, третьому, десятому, а для когось і на сотому — тут немає єдиної формули. Вимоги, щоб усі навколо стали щирими українцями, зрозумілі, і я їх як громадянин підтримую, але як психолог ставлюся до них доволі скептично, бо не можна змусити людину полюбити Україну, якщо вона її не любить.Серед українських цінностей на перше місце висунулася мова як найбільш явна ознака української ідентичності, належності до українського світу. Ця ознака вкрай важлива, проте не абсолютна.Провадимо нескінченні дискусії про те, чи мають право російськомовні особи називатися українцями. Україномовна одномовність, українсько-російська двомовність чи російська одномовність — це все прояви різних варіантів українських ідентичностей.Тому коли хтось каже: "говориш по-російському, отже, ти не українець", то це те саме, що каже Путін. Як психолог дуже рекомендую уникати таких крайнощів. Мені теж би хотілося, щоб усі говорили тільки по-українському, але це неможливо. Неможливо ні на ближчу перспективу — зміна мови спілкування кількох мільйонів людей є надто тривалим процесом, — ні в майбутньому. Маю на увазі не збереження російської мови в Україні, а поширення інших мов, як це є в усіх цивілізованих країнах.Інша річ, що панівна позиція української мови не повинна підлягати сумніву. З огляду на це важливим є ставлення людей до мови, їхня мовна поведінка.В екстремальних умовах, які склалися через війну, є численні приклади російськомовних осіб, які борються за Україну, як і численні приклади україномовних людей, які уникають боротьби або продалися ворогам. Тому мову не слід розглядати як абсолютний показник українськості: українською мовою наговорено чимало дурниць і ворожих, антиукраїнських наративів."Для українців була важливою не сама влада, а та спільнота, до якої вони належали"— У своїй роботі Ви пишете, що, попри відсутність самостійного політичного існування та поділ між імперіями, українське суспільство сформувало власний ментальний світ, відмінний від російського, польського, угорського, румунського чи австрійського. Що дозволило українцям зберегти цю окремішність і не асимілюватися повністю?— Можемо бачити досить різні типи українського менталітету на території України. Найбільше різниць є в мовних говірках, у релігії, трохи в ставленні до Росії, але найважливішим є психологічне буття, яким живуть ці люди.Є чимало досліджень, які показують, що українці з Волині, Гуцульщини, Слобожанщини, Таврії дуже схожі між собою. Вони ніби різні, але водночас мають багато спільного і саме такого, що відрізняє їх від росіян, білорусів, поляків, словаків.Просто ті спільні риси не такі помітні, бо коли щось спільне, то ми його не помічаємо. А увагу привертає здебільшого те, чим ми відрізняємося. Коли в певних умовах відмінності загострюються, то може скластися враження, що галичани і донеччани — зовсім різні люди. Але якщо поруч поставити типового росіянина, то одразу стає видно, що галичанин і донеччанин набагато подібніші між собою, ніж донеччанин і росіянин.Це надзвичайно цікавий соціально-психологічно-історичний феномен: нація, яка не мала сприятливих умов для свого існування, зуміла зберегти свою цілісність і згодом проявити себе.У цьому контексті важливо зазначити, що за радянських і дорадянських часів московська влада всіляко затирала різницю між українцями і росіянами, нас називали малоросами, "южной ветвью русского народа", а нашими особливостями були лише етнографічні "песни-пляски".Проте за 35 років окремого існування сильно проявилися ті відмінності, які насправді були і є, бо за цей історично короткий час вони не могли сформуватися. Вони проявилися, коли ми дістали можливість вільного самостійного розвитку.Колись, у 1990 році, коли Союз уже розпадався, працівниця кафе в готелі у Львові, де зупинялися туристи з Росії, сказала: "Раніше такого не було, а тепер вони часто кажуть: “мы тоже украинцы”". Під впливом українського національного відродження ці "росіяни" почали згадувати, що їхні діди-прадіди були українцями.Коли в нас відбувалися події національного піднесення на зразок Майданів, тоді українці в Польщі, Румунії, Словаччині істотно переорієнтовувалися на Україну. А коли в нас занепад, то знову ставали русинами.— Українці, на відміну від росіян, історично мали менше можливостей ідентифікуватися з власною державною владою. Натомість важливішими для них ставали громада, козацтво, близьке оточення, неформальні авторитети на зразок Тараса Шевченка. Як це вплинуло на українську ідентичність?— Росіяни, окупувавши частину наших східних земель, одразу нав’язують російську мову та російський паспорт. Тих, хто хоче залишатися українцями, переслідують і карають. Росіян дивує небажання українців ставати "русскими".По-перше, у їхньому розумінні бути росіянином — це добре, а бути українцем — погано. А по-друге, вони набагато сильніше за нас ідентифікуються з владою, а відтак, якщо влада змінилася, то треба на неї переорієнтовуватися: раз влада російська, то й ти тепер уже "русскій".Їм здається, що така переорієнтація на владу відбувається легко й просто, бо вони самі ідентифікуються саме з нею. Начальник помінявся — відтак любіть нового.В українців цього не було чи було набагато менше, тому що влада в Москві була не зовсім наша. І хоча в радянський час переважна більшість українців була людьми радянськими — я в цьому не сумніваюся, пам’ятаю ті часи, — але вони були все ж таки трохи не такими радянськими, як росіяни.Росіяни більш автоматично, більш безоглядно любили радянську владу тільки тому, що це влада. Утративши її, росіяни виявилися безпорадними: вони втратили те, із чим найбільше ідентифікувалися, і тому їм потрібна знову не просто влада в Москві, а влада могутня, потужна, що її боїться весь світ, — саме з такою вони ідентифікувалися.Натомість українці пережили втрату радянської влади легше, ніж росіяни. Для українців більш важлива не сама влада, а спільнота, до якої вони належать, яку вони, не завжди це усвідомлюючи, берегли крізь десятиріччя і сторіччя.Ми менше ідентифікувалися з владою, якої всі бояться, нам не треба, щоб Україну боявся весь світ. Тому українці більше орієнтувалися на постаті менш офіційні.Так, був період гетьманів, й українці на них орієнтувалися, але жодний гетьман не виконував функції царя, імператора. Це були виборні посади, люди до них ставилися вимогливо, і ніхто з них не був самодержцем.А далі вже поневолена нація, яка інтуїтивно намагалася себе зберегти, обирала собі за героїв поетів — Шевченка, Франка, Лесю Українку. Майже в кожній селянській хаті був "Кобзар", а чи в кожній російській "избе" був Пушкін? Та ні, радше портрет "царя-батюшки".Оскільки ідентифікація росіян більш вертикальна, спрямована вгору — на Москву, на Путіна, на державу, — то в них менша потреба ідентифікуватися зі своїм оточенням. Для росіян більше важить доля "России-матушки", ніж доля власної сім’ї.В українців це не так. Українці набагато більше орієнтувалися на близьке оточення, сім’ю, громаду — і через громаду та сім’ю відбувалося розширення ідентифікації, піднесення її до загальноукраїнського рівня.Якщо росіяни були автоматично підпорядковані царю-батюшці, то українці поступово визрівали до національної ідентичності. Тому коли росіяни йдуть воювати, то гинуть за дуже абстрактну "родину", яка невідомо чого попхалася в Україну. А українці гинуть за конкретну Батьківщину, таку, яка навколо них: сім’я, родина, громада.У російській масовій свідомості існував — існує й досі, але через війну почав руйнуватися — примітивний і смішний образ українця: тупуватого й хитруватого хохла у вишиванці, який любить сало й горілку, співає й танцює.Водночас був образ, про який вони менше любили говорити, — що українці працьовиті. Українці справді працьовиті — звісно, не всі, — коли працюють на себе, для своєї сім’ї, громади.Українці водночас і щедріші, бо коли ти даєш щось своє, те, що сам заробив, ділишся ним, то ти щедрий, а якщо ти ділишся тим, що не належить тобі — "все вокруг колхозное, все вокруг мое", — то ти легко віддаєш, бо воно не твоє, ти його не заробив. І в цьому з боку росіян є певна заздрість.Коли десь на території Росії мішалися українці і росіяни, то українці бралися ставити хату, обробляти землю, заводити господарство. Росіяни більше чекали, що про них подбають, щось їм дадуть — звісно, теж не всі.У цьому була величезна перевага українців: на побутовому рівні вони були більш самодостатні, самі собі створювали добробут.Росіяни компенсували свою житейську безпорадність приниженням українців та інших "инородцев", але також інтересом до більш абстрактних, піднесених речей, що нібито виправдовувало їхнє панування.Проте якщо годувати тебе має хтось інший, то це паразитизм. Пам’ятаю одне з російських гасел 1990 року: "Ельцин, заставь хохлов накормить Россию!". А ще раніше, за Брежнєва, була щорічна кампанія, коли Україна мала здавати мільярд пудів хліба в "закрома родины".Ми справді нація, що виросла з повсякденних, умовно кажучи, сільських клопотів, але в цьому наша сила, це наша основа, на якій виростає сучасна прогресивна нація. Росія нав’язала нам війну, і виявилося, що українська армія ефективніша за російську, зокрема через те, що наші хлопці вміють усе робити, а їхні вміють не все, і це дає нам велику перевагу."Фактично українці прийшли до незалежності як нація досить закомплексована"— В Україні є національно та європейськи зорієнтовані громадяни, цінності яких найвиразніше втілюються у відповідних ідеях та діях. Чи можемо ми говорити в цьому контексті насамперед про роль українських еліт?— Так. Кожна нація, яка розвивається, висуває своїх представників, які творять вищий рівень культури. Оскільки українці не мали державного життя, то ця еліта не мала шансів бути на самій верхівці суспільства, тому що, коли вони досягали верхівки, то в умовах польського, російського, угорського чи румунського панування мусили зрікатися українськості і ставати росіянами, румунами, поляками, угорцями чи австрійцями.Найбільше далося взнаки панування російське. Українці весь час еліту продукували, а росіяни її тут же або підбирали — наприклад, забирали талановитих митців до Москви, де вони мали робити вже зросійщену кар’єру, — або, навпаки, тиснули на них тут, щоб вони часом не піднялися на рівень, вищий за російську еліту. Окрема трагедія — нищення українських письменників, поетів, митців, науковців.У пізній радянський час діяв потужний механізм русифікації еліт: молодь, яка закінчувала тодішні виші в Україні, посилали на роботу в Росію, де вона мала єдиний шанс адаптуватися, зрусифікувавшись. А з Росії випускників посилали в Україну, і ці фахівці зовсім не мусили українізуватися. Вони зберігали російську мову, займали місце еліти і ставали інструментом русифікації.Нагадаю, що за даними перепису 1989 року у тодішній Українській РСР на 1000 зайнятих росіян припадало 482 особи з вищою, незакінченою вищою або середньою спеціальною освітою, тоді як серед українців — 355. Тобто українці в Україні були менш освічені, ніж росіяни.Освічених вичерпували з України і посилали до інших республік, де вони ставали "русскоязычным населением". Нам не давали створювати повноцінну українську еліту.Ми мусили орієнтуватися на все російське, ба навіть не російське, а московське — культуру, літературу, мистецтво, науку. Я був студентом, вивчав психологію, і ми читали майже виключно праці московських психологів. А українська психологія — це була психологія, перекладена з російської мови на українську.Чи не єдиним оригінальним українським автором був Володимир Роменець, який написав шеститомну історію психології українською мовою — такої в росіян не було і досі немає.Тепер ми маємо свою потужну психологію, а тоді її не було і не могло бути. Для того щоб вийти на широку наукову арену, треба було писати й говорити по-російському. Українська еліта була приречена на те, щоб різною мірою відмовлятися від свого українства.Брак національно свідомої еліти призводив до російщення масової свідомості. Колись Ленін сказав: "из всех искусств для нас важнейшим является кино". Тоді кіно справді справляло щонайпотужніший вплив на свідомість людей.А в українських кінотеатрах українською мовою демонструвалося пів відсотка фільмів, тобто один фільм із двохсот, а решта 199 — "на русском". Спочатку винищили еліту, а потім почали розповідати, що "есть великая русская культура, а украинская не дотягивает".Пам’ятаю, я мав років зо дванадцять, коли в наше містечко приїхав театр — мабуть, вінницький. Розпочинається вистава — українською мовою! Я був страшенно вражений: як це вистава про війну може бути по-українському? По-українському — це щось про село, про Наталку Полтавку, а все "серйозне" повинно бути "по-русски". Отак і формувався наш менталітет, що українське могло бути, але не елітарне, а таке собі простеньке.Зараз, на жаль, стало модним засуджувати українську еліту, яка пішла на компроміси з радянською владою. Ой, не були вони зрадниками, принаймні більшість їх. Якщо в тих умовах хтось намагався творити по-українському, то це була громадянська сміливість, нехай і не героїзм. Але чи всі ми герої?Сьогодні бачимо, як мусять іти на компроміси з окупантами люди на окупованих територіях, щоб вижити. Поводяться дуже по-різному, і зовсім не всі вони заслуговують на осуд.Так, частина з радістю погодилася на русифікацію і навіть ставала її знаряддям, але більшість — наполягаю, що більшість, нехай і відносна, — українських громадян на окупованих територіях по-різному не погоджується з окупацією.— Наскільки сьогодні залишається актуальною тема регіональних відмінностей між українцями? Зокрема, між мешканцями сходу і заходу країни?— Це очевидна річ. Мешканці сусідніх областей, сусідніх районів, сусідніх сіл завжди дають одні одним якісь негативні оцінки, глузують та іронізують. Це завжди було, є і буде, тому що людині як істоті соціальній властиво об’єднуватися в громади й спільноти, а кожне таке об’єднання обов’язково означає протиставлення іншим групам людей.Тому це нормальна людська поведінка. Але вона є нормальною до певних меж — коли починають принижувати представників іншої спільноти за те, що вони "не такі". Тому не було нічого дивного й страшного, що східняки і західники якось оцінювали одні одних. Проте суто психологічні відмінності були підсилені політико-ідеологічними, через що часом набували неадекватного змісту.Ось, наприклад, на заході України є галичани і волиняни, це доволі відмінні типи. Колись вони були в різних імперіях: галичани в Австро-Угорській, волиняни в Російській, потім були разом у складі міжвоєнної Польщі.Між ними були взаємні анекдоти, вислови одні про одних, переважно неагресивні. Ці взаємні оцінки не мають запеклого характеру, галичани і волиняни політично не дуже відрізняються, одні і другі тяжіють до проукраїнських цінностей.Так само можна говорити про схід, наприклад, мешканців Одеської і Миколаївської або Донецької і Луганської областей. Між ними теж є якісь психологічні відмінності, але не було політичного напруження, тому ці відмінності не були важливими. А от коли беремо Західну і Східну Україну, то навіть побутові чи психологічні відмінності набувають політичного забарвлення.Пам’ятаємо пік поділу України на дві частини — 2004 рік, перший Майдан: половина за Ющенка, половина за Януковича. Згодом українізація поширилася на Південь і Схід. Це, зокрема, спонукало росіян до вторгнення: якби вони ще років зо 20 почекали, то Україна остаточно відійшла б, тому вони прийшли рятувати те, що, як їм здавалося, можна врятувати.Зараз тема про відмінності між Східною і Західною Україною непопулярна, і це дуже правильно, ми не повинні цього загострювати, тим паче що російська агресія нас, навпаки, об’єднала, особливо у 2022 році.Сьогодні міжрегіональні психологічні відмінності неактуальні. Хтось може про них говорити, наприклад, у контексті непорозумінь між місцевим населенням і переселенцями. Це все-таки окремі випадки, які завжди були, є і будуть, їм не треба надавати політичного значення.Щоправда, коли кажуть, що вже немає жодних відмінностей між Східною і Західною Україною, то й цих оцінок я не приймаю, тому що різниця є. Коли закінчиться війна, відмінності знову будуть проявлятися, і тоді знову про них говоритимемо, якщо буде така потреба. Зараз такої потреби, вочевидь, немає.— Ідеологи українського націоналізму Дмитро Донцов, Микола Міхновський та Юрій Липа походили не із заходу України. Чому чимало знакових для українського національного руху постатей з’явилися саме на сході та в центрі країни?— Існує такий стереотип, не дуже справедливий, що націоналісти, патріоти, свідомі українці живуть на заході. Так, на Заході рівень національної свідомості вищий, але ж не скажемо, що коли розпочалася війна, то всі західноукраїнські чоловіки кинулися на фронт боронити Україну. Так само не можна сказати, що на сході немає українських патріотів.Я мав честь у 2004 році, під час так званого третього туру президентських виборів, бути довіреною особою Ющенка в Донецьку. Їздив по дільницях, до мене підходили місцеві люди, хтось українською, хтось російською — вони так щиро говорили про Україну, що я відчував дрижаки по шкірі, таке неймовірне відчуття.Легко було бути патріотом у Львові, і зовсім інше — у Донецьку. На сході патріотизму не менше, він просто має інакший вигляд. Тому не варто дивуватися, що головні ідеологи українського націоналізму — східняки: Донцов із Мелітополя, Микола Міхновський із-під Прилук, Юрій Липа з Керчі. Тарас Шевченко теж східняк щодо Галичини.Символічно, що слова нашого гімну написав Павло Чубинський із Борисполя на Лівобережжі, а музику — Михайло Вербицький з Надсяння. Так, ніби Східна Україна надавала українському патріотизмові змісту, а Західна Україна — енергії.Тим паче що український патріотизм Галичини, Буковини та Закарпаття майже завжди поєднувався з орієнтацією на Київ, на Велику Україну.— Як російсько-українська війна змінила колективну свідомість і поведінку українців? Чи стали ми більше готовими не лише розбудовувати український світ, а й захищати його — як територію, ідею та систему цінностей?— Фактично українці прийшли до незалежності як нація досить закомплексована. Нам умовили оцю нашу нижчість, що ми, мовляв, хлібороби, селюки, колгоспники і нездатні на самостійне існування, а якщо й будемо існувати самостійно, то все одно зробимо все не так, як треба.У багатьох українцях сидів і досі сидить цей комплекс, але тепер ми його потроху, та й не потроху, позбуваємося.Було два варіанти такого позбуття. Перший — повільне посилення української ідентичності, її еволюція, яка розпочалася наприкінці 1980-х років, посувалася із Західної України на центральну, розходилася з Києва, ішла на південь і схід, геть аж на Крим.Другий варіант — це реакція на російську агресію: Путін нас підштовхнув та об’єднав, і тут багато що залежатиме від результатів війни.Якщо війна закінчиться нашою блискучою перемогою, то це буде неймовірно сильна підстава для підвищення нашої самооцінки. Трохи побоююсь, щоб не зашкалила, але про це ще рано говорити. Якщо ж блискучої перемоги не буде, то наш дальший шлях буде довшим, складнішим, проблемнішим.Зрештою, треба пам’ятати, що, як і жодний народ на Землі, ми ніколи не досягнемо ідеального стану, але повинні його прагнути, щоб домогтися істотних позитивних змін..

У жовтні 2026 року в Україні зареєстрували 4,9 тисячі нових легкових автомобілів. Лідером продажів за підсумками місяця стала Skoda Kodiaq.Про це повідомляє "Укравтопром".До десятки найпопулярніших моделей також увійшли автомобілі Renault, Volkswagen, Toyota, Hyundai, Mazda та BYD.ТОП-10 найпопулярніших нових авто жовтня:Skoda Kodiaq — 245 автомобілів;Renault Duster — 227;Volkswagen Touareg — 208;Toyota RAV4 — 205;Hyundai Tucson — 159;Toyota Land Cruiser Prado — 139;Skoda Octavia — 134;Mazda CX-5 — 125;Volkswagen Tiguan — 123;BYD Sea Lion 06 — 115.Додамо, за дев’ять місяців 2026 року український автопарк поповнили 46,5 тисячі імпортованих вживаних легкових автомобілів віком до п’яти років.Читайте також: Електрокар, який перевертається в повітрі: Ілон Маск представив нову модель Tesla.

Формування нової культури гостинності для військових та ветеранів — один з основних фокусів національної програми "Подорож до себе. Шляхи відродження". У межах розвитку цього напряму команда програми запросила військових та ветеранів у подорож Львівщиною та Закарпаттям. Одним з учасників подорожі став і ветеран війни та громадський діяч Олександр Терен. Маршрут подорожі вже доступний на сайті програми.Подорож відкриває Львівщину та Закарпаття як простір для сповільнення й відновлення внутрішнього балансу через контакт із природою, історією та щирою гостинністю. На мандрівників чекають піші прогулянки полонинами, екскурсії унікальними музейними просторами, кінні прогулянки, знайомство з крафтовими виробництвами та можливість відпочити від щоденного ритму. Маршрут пролягає через Сколівські Бескиди до величних гірських вершин і містичних скель-драконів Тустані, занурює в атмосферу Мукачева й Ужгорода та завершується дегустацією сирів на локальному виробництві та відпочинком на затишному ранчо в передгір'ї."Для ДАРТ було важливо, щоб маршрут у межах програми пройшли і оцінили самі ветерани. Тільки завдяки їхньому безпосередньому зворотному зв’язку ми можемо побачити реальні бар'єри та виклики. Це допомагає нам формувати нові стандарти української гостинності, які дійсно працюватимуть на ментальне та фізичне відновлення наших захисників і захисниць. Карпати мають колосальний природний ресурс і багато культурних можливостей, і наша мета — зробити його більш доступним для тих, хто цього найбільше потребує", — зазначає голова Державного агентства розвитку туризму України Наталя Табака.Через активності в межах ветеранського напряму програми "Подорож до себе" команда прагне привернути увагу бізнесу та суспільства до потреб військових та ветеранів. Адже повага до особистих кордонів, відсутність тригерних факторів і створення атмосфери цілковитого спокою — це той базовий мінімум, яким можливо забезпечити нашим захисникам під час їхнього відпочинку."Гори лікують самі по собі, і наше завдання як представників сфери гостинності — створити умови, за яких військові, ветерани та їхні родини не стикатимуться з жодним додатковим стресом. Як частина цієї мандрівки та партнер ветеранського напряму програми ми хотіли на практиці показати, що таке екологічний підхід до гостей. Курорт "Плай" прагне бути не просто точкою на маршруті, а простором, де наші захисники відчувають абсолютну повагу, тишу та справжнє перезавантаження без зайвих запитань чи тригерів", — розповів СЕО готельної групи "Святий Шарбель" Андрій Мисів, до якої входить і ДП "Гірський курорт "Плай", який став партнером ветеранського напряму програми "Подорож до себе. Шляхи відновлення".На платформі dosebe.travel зібрані локації, які пропонують спеціальні умови та практики відпочинку для військових та ветеранів. На сторінці кожного учасника програми є окремий розділ, де прописуються всі умови, доступні пільги, а також позначки безбар’єрності. Платформу розроблено за підтримки Швейцарії в межах Швейцарсько-українського проєкту "Згуртованість та регіональний розвиток України", UCORD, що впроваджується через Швейцарську агенцію розвитку та співробітництва компанією NIRAS Sweden AB.Національна програма "Подорож до себе. Шляхи відновлення" стала можливою завдяки людям і організаціям, які повірили в її ідею ще на етапі формування..

Уродженець України, представник Демократичної партії Євген Віндман переобрався до Палати представників Конгресу Сполучених Штатів Америки від штату Вірджинія.Про це свідчать дані NBC News. За результатами підрахунку 97% голосів у сьомому виборчому окрузі Вірджинії Віндман отримав 59,7% підтримки виборців — 191 361 голос.Водночас його конкурент від Республіканської партії Даг Оллівант набрав 37,8%, або 121 015 голосів.Варто відзначити, що для Віндмана це буде вже другий термін у Палаті представників Конгресу США. Уперше уродженець України переміг на виборах до Конгресу у 2024 році.Що відомо про Євгена ВіндманаАмериканський політик-демократ, юрист, відставний підполковник армії США. Народився 6 червня 1975 року в Києві. У 1979 році разом із родиною емігрував до США. У 1997 році Віндман закінчив Університет штату Нью-Йорк у Бінгемтоні здобувши ступінь бакалавра мистецтв з історії.Віндман був призначений офіцером Армії США після здобуття ступеня бакалавра. Він прослужив 25 років як десантник, піхотинець та юрист Корпусу генерального судді-адвоката, і був направлений до Іраку. Віндман звільнився із Сухопутних військ у 2022 році.У 2018 році Євген обійняв посаду заступника юридичного радника в Раді національної безпеки США (NSC). У жовтні 2019 року його брат Александр став свідком у справі про телефонну розмову Дональда Трампа з Володимиром Зеленським. Євген отримав звіт про цю розмову та передав його старшим юристам Білого дому. Свідчення братів викрили тиск на Україну й призвели до першої спроби імпічменту Трампа. Через це у лютому 2020 року за розпорядженням адміністрації Трампа обох братів усунули з посад.У 2024 році Віндман уперше балотувався до Конгресу від Демократичної партії. Переміг республіканця Дерріка Андерсона й офіційно вступив на посаду 3 січня 2025 року. На сьогодні Віндман є одним із найактивніших лобістів інтересів України в американському парламенті.Нагадаємо, Демократична партія здобуває більшість у Сенаті Сполучених Штатів Америки за підсумками виборів до Конгресу. Попередньо, демократам вдалося скористатися невдоволенням американців президентом Дональдом Трампом..

Українська прима-балерина Катерина Кухар поділилася чорно-білим знімком, зробленим понад 25 років тому. На фото вона позує з короткою стрижкою шеггі та незвичним для нинішнього образу макіяжем.Чорно-білий кадр зробили у 2000 році. Світлину Кухар опублікувала в Instagram з нагоди дня народження фотографки Ольги Домбровської, яка й створила цю світлину понад два десятиліття тому."Ці фотографії стали позачасовими спогадами і вони залишили прекрасний тривалий слід у моєму житті", — написала балерина.У молодості Катерина неодноразово експериментувала із зовнішністю. Зокрема, певний час вона була білявкою. Нині артистка переважно носить довге темне волосся.Нагадаємо, раніше журналіст Дмитро Гордон опублікував архівний знімок зі співачкою Наталією Могилевською, зроблений ще 1999 року.Читайте також: Зірки, які народилися в один рік: знамениті ровесники, про вік яких складно здогадатися.

У середу, 4 листопада, російські загарбники атакували Київ безпілотниками. Зафіксовано падіння уламків збитих дронів.Про це повідомив міський голова столиці Віталій Кличко. За його словами, у Святошинському районі, внаслідок падіння уламків БпЛА, сталося загоряння на покрівлі приватного будинку.Водночас у Голосіївському районі уламки впали на відкритій території. Однак там теж сталося загоряння."Екстрені служби прямують на місця", — додав Кличко.Зауважимо, 3 листопада у Києві тимчасово припинили водопостачання через пошкодження енергетичної інфраструктури внаслідок ворожих атак. Через знеструмлення основні водопровідні об’єкти "Київводоканалу" припинили роботу.Нагадаємо, радник президента України з питань оборонних технологій Сергій "Флеш" Бескрестнов заявляв, що над Києвом встановили купол радіоелектронної боротьби (РЕБ). Ці системи заважатимуть радіозв’язку реактивних "шахедів" і таким чином захищатимуть столицю України.Додамо, в Україні можуть переглянути питання світломаскування через можливе масове застосування Росією безпілотників із модулем оптичної навігації "Сусанін". Особливу увагу планують приділити освітленню доріг і ділянок трас..

Спецпроєкт TrueUA та Асоціації з розвитку міжнародних відносин ADRUM представляє роботи однойменного артмарафону, інформаційним партнером якого є TrueUA. Проєкт об'єднує твори митців різного віку — від дітей до людей похилого віку, які сьогодні переживають війну. Серед учасників також є представники інших країн, що свідчить про міжнародну підтримку України.Найкращі роботи експонуються у Центральному парку культури і відпочинку Києва біля Арки Свободи українського народу. Експозиція оновлюється кожні два місяці. Виставка арттворів з різних країн у серці української столиці демонструє, що навіть у складні часи Київ залишається важливим осередком міжнародного культурного життя.Ірина Гуріна, 32 роки, КиївМисткиня родом із Рівненщини, проживає в Києві, служить на Сумщині — лікарка-анестезіологиня і військовослужбовиця 104-ї ОБрТрО "Горинь", працює на стабілізаційному пункті на Сумському напрямку.Навчалася в Рівненській українській гімназії, чотири роки — з шостого по дев'ятий клас — відвідувала дитячу художню школу. Усе ж вирішила пов'язати життя з медициною: закінчила Буковинський державний медичний університет, інтернатуру проходила у Львові й отримала спеціальність лікаря-анестезіолога.Але творчість Ірина не залишила. Вона займається книжковою ілюстрацією, співпрацює з видавництвами "Видавництво Жупанського" і "Білка". Разом із друзями створила фензін "Бабай", який зібрав навколо себе любителів горору й темного мистецтва. Ірина виступає в цьому проєкті головною художницею (https://babai.co.ua/tag/Fenzin)."Люблю тварин, люблю природу, шаную її, не їм м'яса вже сім років. Люблю творити, бо руйнувати може легко кожен, а створювати і говорити з оточуючими своєю творчістю — це треба докласти зусиль. Люблю візуальне мистецтво, бо воно виступає дзеркалом епох і суспільних поглядів іноді більше, ніж підручник з історії. Мистецтво для мене — це спосіб мислення, заспокоєння та пізнання дійсності і свого існування", — каже художниця.Нині Ірина служить на стабілізаційному пункті в зоні бойових дій і не припиняє малювати та ілюструвати навіть тут. Нещодавно особливо полюбила олійний живопис. Малює довколишні краєвиди, настрій і свій біль. Так легше справлятися з важкістю на душі та тривогою. Також захоплюється відеоіграми, співом і читає фентезі, коли є час.Робота "Жага до життя" (30×40 см, олійні фарби, полотно на ДВП, червень 2026 року), яка взяла участь у виставках артмарафону "Покоління війни" у Києві та Барселоні, має свою історію. Вона змальована з пляшки, з якої пили бійці під час евакуації пораненого. На ній змішалася кров побратимів, але всім було байдуже, адже всі хотіли пити.Instagram Ірини Гуріної.

Президент США Дональд Трамп заявив, що здивований результатами проміжних виборів, оскільки розраховував на більшу кількість перемог кандидатів від своєї партії. Водночас він наголосив, що чимало республіканців усе ж змогли здобути підтримку виборців.Про це він сказав журналістам, коментуючи підсумки голосування.За словами американського лідера, попри численні передвиборчі мітинги та підтримку кандидатів, частина представників його партії не змогла перемогти."Я трохи здивований. Я думав, вони зроблять краще", — заявив Трамп.Водночас президент звернув увагу й на успіхи республіканців, зазначивши, що багато кандидатів від його політичної сили все ж здобули перемогу.За підсумками голосування Демократична партія отримала контроль над Сенатом США. Демократи змогли відібрати у республіканців шість місць, зокрема в Техасі, Канзасі, Південній Кароліні, Айові, Огайо та Північній Кароліні. У деяких із цих штатів представники Демократичної партії не перемагали десятиліттями.До виборів республіканці мали 53 місця в Сенаті, демократи — 47. Для отримання більшості опонентам потрібно було здобути щонайменше чотири додаткові мандати, однак вони отримали шість.Чому проміжні вибори важливі для ТрампаПроміжні вибори у США відбуваються посередині чотирирічного президентського терміну. Під час них американці обирають усіх 435 членів Палати представників, 35 зі 100 сенаторів, а також губернаторів у низці штатів.Результати голосування визначають, чи зберігає президентська партія контроль над обома палатами Конгресу. Якщо більшість переходить до опозиції, їй стає простіше блокувати законодавчі ініціативи глави держави та посилювати нагляд за роботою його адміністрації.Крім того, підсумки проміжних виборів традиційно розглядають як один із показників ставлення американців до політики чинного президента напередодні наступної президентської кампанії, запланованої на 2028 рік.Нагадаємо, раніше Дональд Трамп припустив, що в разі перемоги демократів на проміжних виборах йому доведеться регулярно застосовувати право вето до законопроєктів, які надходитимуть від Конгресу..

У середу, 4 листопада, детективи Національного антикорупційного бюро прийшли з обшуками до керівників Служби безпеки України. За даними ЗМІ, слідчі дії проводять у трьох посадовців, а один із них погрожує застосуванням вогнепальної зброї та перешкоджає роботі детективів.Як повідомляють джерела "Української правди" слідчі дії відбуваються у начальника Головного управління внутрішньої безпеки СБУ полковника Антона Кравчука. Також обшуки проводять у першого заступника начальника Головного управління "Д" Департаменту захисту національної державності СБУ Олександра Ковальчука.Раніше стало відомо про спробу проведення обшуків у першого заступника начальника цього департаменту Сергія Дуки.У НАБУ заявили, що під час законних слідчих дій, які проводять на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду, один із високопосадовців СБУ погрожує застосуванням вогнепальної зброї та не допускає детективів до місця обшуку. На місце події також прибули спецпризначенці СБУ."Такі дії є неприпустимими та перешкоджають виконанню законних процесуальних обов'язків детективів НАБУ. Деталі — згодом", — зазначили в НАБУ.За даними Центру протидії корупції, у липні 2025 року під керівництвом Дуки СБУ провела понад 50 обшуків у детективів НАБУ. На той час він обіймав посаду першого заступника начальника Департаменту захисту національної державності СБУ.Нагадаємо, в межах операції "Карфаген" детективи Національного антикорупційного бюро та прокурори Спеціалізованої антикорупційної прокуратури викрили злочинну організацію, учасники якої систематично підкуповували високопосадовців правоохоронних органів. За хабарі ті мали забезпечувати безперешкодну роботу шахрайських колцентрів та інших незаконних бізнесів..

У межах операції "Карфаген" детективи Національного антикорупційного бюро та прокурори Спеціалізованої антикорупційної прокуратури викрили злочинну організацію, учасники якої систематично підкуповували високопосадовців правоохоронних органів. За хабарі ті мали забезпечувати безперешкодну роботу шахрайських колцентрів та інших незаконних бізнесів.Про це повідомила пресслужба НАБУ. За даними слідства, до злочинної діяльності були залучені чинні високопосадовці Служби безпеки України, Національної поліції, Офісу Генерального прокурора, а також представники кримінального середовища.Учасники організації налагодили систематичне надання неправомірної вигоди посадовцям правоохоронних органів в обмін на прикриття незаконної діяльності."Деталі — згодом", — додали у НАБУ.Нагадаємо, вранці 4 листопада високопосадовець Служби безпеки України погрожував застосуванням зброї та перешкоджав проведенню обшуку, який проводили детективи Національного антикорупційного бюро.Додамо, раніше НАБУ і САП викрили співробітника Служби безпеки України, який, за даними слідства, підбурював представників бізнесу дати хабар правоохоронцям. За 150 тисяч доларів він нібито обіцяв повернути вилучені під час обшуку гроші та закрити кримінальне провадження.Також НАБУ та САП викрили злочинну організацію, учасники якої систематично отримували неправомірну вигоду від шахрайських кол-центрів і легалізовували мільйонні статки. Організатором схеми виявився один із керівників структурних підрозділів Офісу генерального прокурора..

Вночі 4 листопада російські окупанти завдали ударів по Одещині та Кіровоградщині. У регіонах спалахнули пожежі.Про це повідомила Державна служба з надзвичайних ситуацій.ОдещинаЦієї ночі ворог вдарив по торговельному центру. Внаслідок обстрілу спалахнула пожежа. Попередньо, загиблих і постраждалих немає."Попри повторні сигнали повітряної тривоги, рятувальники оперативно ліквідували займання та не допустили поширення вогню на більшу площу. На місці події психологи ДСНС надавали необхідну допомогу людям", — додали у ДСНС.. КіровоградщинаЯк відзначили рятувальники, у Кропивницькому та Олександрійському районах на трьох локаціях виникли пожежі. Під ударом опинилися об’єкти критичної інфраструктури.Крім того, в одній із громад Новоукраїнського району пошкоджено приватне домоволодіння, а в Олександрійському районі — шість одиниць техніки на території сільськогосподарського підприємства."Рятувальники працювали під постійною загрозою повторних обстрілів. Наразі всі пожежі ліквідовано. На щастя, загиблих і постраждалих немає", — йдеться у повідомленні.. Нагадаємо, вночі 4 листопада російські загарбники атакували Дніпропетровщину та Тернопільщину. Постраждали місцеві мешканці.Додамо, 3 листопада російські загарбники спрямували три дрони по підстанції, яка є критично важливої для стабільної роботи Хмельницької атомної електростанції. Додамо, за даними Повітряних сил ЗСУ, впродовж 3 листопада російські окупанти атакували Україну 81 ударним безпілотником (74 із них — реактивні), "Гербера" та дронами інших типів. Сили оборони знешкодили 62 з них..

Український актор Григорій Бакланов травмувався під час вистави "Місто" у Львові. Інцидент стався 2 листопада на сцені Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької.Під час танцювального номера разом з іншими акторами Бакланов раптово впав і схопився за коліно. Як згодом розповів артист в Instagram, у нього вискочило коліно.Акторові довелося звернутися по допомогу до медиків. Пізніше він опублікував кадри, на яких виходить із травмпункту та шкутильгає. За словами Бакланова, лікарі порадили йому добре відпочити.Попри неприємний інцидент, артист не втратив почуття гумору. Він подякував прихильникам, які знімали виставу на відео. Завдяки цим записам медики змогли побачити "Місто" та зрозуміти, що саме сталося з актором на сцені.Додамо, нещодавно Григорій Бакланов уперше публічно висловився про стосунки з новою обраницею. Артист зізнався, що для нього означає щастя, та пояснив, якими бачить серйозні стосунки.Читайте також: Зірки, які народилися в один рік: знамениті ровесники, про вік яких складно здогадатися.