Дефіцит кадрів в Україні: чи замінять іноземні працівники українців
Тема мігрантів — наших в Європі та іноземців у нас — стала інформаційним мейнстрімом. Хто і навіщо підігріває інтерес до неї, та чи справді робоча сила з-за кордону під час війни згубно впливає на наше майбутнє?
На часі збирати валізи? Чому так багато розмов про українських біженців
Київ та Берлін домовляються про повернення українських чоловіків із Німеччини додому. Новинами приблизно з такими заголовками рясніють мережеві ЗМІ. Про що йдеться? Ще торік канцлер Фрідріх Мерц висловив невдоволення новою хвилею біженців з України, переважно чоловіків, і попросив українську владу владнати ситуацію. Очевидно, йшлося про молодих людей, яким дозволили виїзд за кордон, і вони вирішили скористатися цим правом, щоб чкурнути з України. Оскільки в Німеччині значно ліберальніше ставляться до мігрантів, аніж у багатьох інших державах ЄС, і виплачують їм непогану допомогу, саме тут спостерігається зростання біженців з України.
Як повідомляла DW з посиланням на дані Федерального відомства у справах міграції та біженців Німеччини, протягом останніх 16 місяців до їхньої країни прибуло 95 тисяч людей із України, 60% з яких — чоловіки призовного віку. У зв’язку з цим німецька влада обговорює припинення автоматичного надання захисного статусу цій категорії прибулих, залишивши звичайні правила отримати притулок. Це значно ускладнить чоловікам можливість надовго затриматися в Німеччині.
А днями німці внесли суттєві зміни у правила соцвиплат для осіб із тимчасовим захистом: частина отримувачів замість Bürgergeld матиме базову допомогу Grundsicherung, центри зайнятості жорсткіше перевірятимуть заощадження, житло й готовність до роботи. Якщо просто, то біженців зобов’яжуть погоджуватися на будь-яку роботу, адже базова допомога — замала.
Нескладно здогадатися, чим викликані ці зміни. По-перше, згаданим вище суттєвим зростанням чисельності прибулих працездатного віку. Нещодавно федеральний міністр внутрішніх справ Александер Добріндт виступив за припинення тимчасового захисту для українців призовного віку. Поки на рівні ЄС це питання не ухвалене, Німеччина починає ускладнювати життя тим біженцям, які приїхали на соціальні виплати. По-друге, внутрішніми політичними проблемами в Німеччині, зокрема, продовженням зростання рейтингу ультраправої "Альтернативи для Німеччини", яка спекулює на темі біженців. TrueUA детально аналізувала шкідливу діяльність цієї політсили.
На тлі обмежень та урізань, Київ та Берлін обговорюють механізми повернення додому чоловіків мобілізаційного віку, які незаконно покинули Батьківщину. Що це за механізми, поки невідомо, але в самій Німеччині вже звучать голоси політиків, які наполягають, що обмеження за статевим принципом порушують права людини. Зараз на рівні Євросоюзу немає спільної позиції, як правильно діяти, не порушивши право людей на захист. Приміром, є підхід Данії, — тамтешні законодавці планують ухвалити закон, згідно з яким посвідку на проживання отримуватимуть тільки ті чоловіки віком від 23 до 60 років, які покажуть документ про звільнення від військової служби в Україні, а ті, кому ще немає 23 років, матимуть посвідку дише до досягнення цього віку.
Є позиція — пускати всіх біженців, але не всім надавати захист з усіма соціальними вигодами. Та оскільки європейські політики все роблять згідно з процедурами, а це — довго, найближчим часом кардинальних змін на рівні всього Євросоюзу очікувати не варто, а от окремі країни можуть у себе запроваджувати власні обмеження. Це ми вже бачимо не лише в Німеччині, а в Чехії, Польщі, Словаччині та інших країнах. Єдине, в чому одностайні всі члени європейського об’єднання — тимчасовий захист для українців продовжили до березня 2027 року. Існує висока ймовірність, що це востаннє для всіх.
Як повідомив міністр соціальної політики Денис Улютін, спільно з урядом Німеччини запущено цифрову платформу "Додому", мета якої допомогти українцям у цій країні із поверненням на Батьківщиною та подальшою реінтеграцією. Річ хороша, проте всі добре розуміють — поки триває війна та ворожі повітряні атаки по мирних українських містах, багато охочих повернутися не буде. Днями єврокомісар з прав людини Майкл О’Флаерті поділився враженнями про особисті зустрічі з українськими біженцями. За його словами, до 50% не планують повертатися додому з різних причин, переважно тому, що вже прижилися в країнах перебування, їхні діти ходять у місцеві школи та вузи.
За іншими джерелами, цифра може бути вищою, адже офіційні підрахунки не включають біженців-чоловіків, які опинилися за кордоном незаконно. Якщо їм не запропонують альтернативу тюрмі за дезертирство, вони кочуватимуть з країни в країну, лиш би не додому.
Свої не хочуть повертатися, але їдуть іноземці. Чому навколо цього роздули скандал
Як повідомив омбудсмен Дмитро Лубінець, за кордоном через війну досі перебуває 5,7 мільйонів українців. Якщо вірити оптимісту О’Флаерті назад повернеться половина, грубо кажучи 2,8 мільйона, причому значна частина цих людей може виявитися пенсіонерами, яким важче всього прижитися у новій країні. Отже, дуже приблизно нестача робочих рук становитиме 2,5 мільйона. Це робочі руки для відбудови, тобто для фізичної праці — будівництва, транспортної сфери, комунального господарства тощо. Або відновлення країни стане національною ідеєю, яка об’єднає всіх і мотивує біженців повертатися, або вимушено доведеться запрошувати трудових мігрантів. Третього — не дано. Рецепт простий: аби зупинити приплив робочої сили з-за кордону, українці мають повертатися.
Є гарні приклади, як країни підіймали власну економіку попри значний відтік рук і мізків. У 1990-ті роки з цим зіткнулася Польща, навіть існував мем про "польського сантехніка" — поляків, які у пошуках заробітку роз’їхалися Європою. За підсумками минулого року Польща увійшла до двадцятки найбільших економік світу, її ВВП перевищив 1 трильйон доларів. Зробили це ті поляки, які лишилися, не злякавшись труднощів. Досвід таких країн потрібно вивчати і враховувати Україні.
Що ж до іноземної робочої сили, яку доведеться залучати, то і тут вистачає чужих прикладів, як не варто робити. За даними Мінекономіки, щорічно в Україні видається близько шести тисяч дозволів на роботу включно з тими, які просто продовжують. До повномасштабного вторгнення таких дозволів було приблизно 21 тисяча. Тобто про жодний потік іноземних робітників не йдеться. Ба більше, на світовому ринку праці існує серйозна конкуренція за роботі руки з-за кордону, й наша держава під час війни конкуренцію зі зрозумілих причин програє.
Закордонних робітників, яких соцмережі називають "індусами", залучають у сфери, куди українці не йдуть працювати. Це точно не офіси. Якби йшли, зараз не стояла б дилема, де взяти працівників. Не факт, що захочуть іти й розманіжені на європейських соціальних виплатах наші біженці, якщо повернуться.
Зараз ніхто точно не скаже, скільки гастарбайтерів потрібно залучити, оскільки й близько незрозумілий об'єм робіт із відбудови. Тай коли вона розпочнеться в повному обсязі — також. Доки триває війна, ні індуси, ні пакистанці, ні бангладешці, ні інші іноземці, навалою яких лякають українців, масово сюди не поїдуть. Хто ж наганяє страх?
"Україна завжди була гостинною країною. А тут раптом створюється враження, ніби суспільство ненавидить іноземців і весь світ. І це дуже небезпечно", — пояснив керівник Офісу президента Кирило Буданов.
За цим стоїть Росія, мета таких інформаційно-психологічних операцій — розколоти українське суспільство та виставити країну в негативному світлі перед міжнародними партнерами.
Уточнимо: міжнародні партнери — це потенційні інвестори, які прийдуть до нас із серйозними грошима і хочуть, щоб їхні гроші працювали і приносили прибуток і нам, і їм. А коли не буде кому працювати, який сенс в інвестиціях? Тому потужна інформаційна кампанія під гаслами на кшталт "поки українці воюють — індуси працюють" — очевидна російська ІПСО. Інша річ, що українці на неї легко ведуться.
Так, 12 червня у Дрогобичі на центральній площі Ринок сталася сутичка між робітниками з Індії та місцевими. Банальний побутовий конфлікт потрапив на відео, яке потім тиражувалося в мережі, хоча це була навіть не бійка, а шарпанина. Щось схоже у травні сталося в Івано-Франківську, очевидці стверджували, що побилися індуси та місцеві роми.
Такі випадки — поодинокі, але їх роздувають. Щоб це припинилося, варто зробити лише кілька речей.
- Перша: працедавці, які запрошують до себе іноземних працівників, мають нести за них відповідальність, якщо потрібно — підтримати або ж покарати. Бо таке враження, що цих хлопців хтось привіз і тут кинув, а так бути не повинно.
- Друга річ: правоохоронцям відомі локації, де працюють іноземці, за такими локаціями потрібен особливий контроль. З цим контингентом потрібно розмовляти, зустрічатися, пояснювати, де вони опинилися і чому у країні, втомленій від війни, мають поводитися чемно і ввічливо.
- Третя річ: ЗМІ мають відповідати за поширення непідтверджених новин про подібні конфлікти. Іскру ненависті підпалити легко, а не дай Бог у бійці хтось загине, наш чи іноземець, якими будуть наслідки? Дуже сумними.
