Злив "плівок Міндіча": чи справді НАБУ допомагає Трампу схиляти Україну до поганого миру

Чим далі, тим більше "плівки Міндіча" нагадують інший скандальний епізод з української історії — "плівки Мельниченка". Наслідком останніх стала тривала пауза України в євроатлантичній інтеграції, чим скористалася Москва. Нинішні ж події можуть бути пунктом плану шантажу української влади задля поступок Росії.

"Кіно" від НАБУ. Від Розенблата до Тимошенко

Покоління ШІ й ТікТоку має коротку пам’ять, тому йому може здатися, що "Міндічгейт" — щось нове, що у нас не було таких потужних зливів аудіокомпромату на політиків. Були — і неодноразово. Наприклад, "касетний скандал", про який йтиметься трохи згодом. А в антикорупційних органів уже стало нормою публічно оприлюднювати результати негласних слідчих дій. Про кілька надгучних епізодів варто згадати.

У липні 2017-го НАБУ оприлюднило деталі так званої "бурштинової справи", до якої, на думку детективів, були причетні два народних депутати — Борислав Розенблат із "Блоку Петра Порошенка" та Максим Поляков із "Народного фронту". Детективи використали агентку під прикриттям — це вже ноу-хау для наших антикорупційних органів. Також наші борці з корупцією у цьому розслідуванні співпрацювали з Федеральним бюро розслідувань. НАБУ показувало українцям "кіно" з фігурантами справи, яке стало хітом політичного сезону 2017 року. Наступного року до суду передали обвинувальний акт проти згаданих народних обранців та ще кількох фігурантів, а Вищий антикорупційний суд (ВАКС) розпочав розгляд справи по суті лише 2023-го. Вироків по ній досі немає.

Інша історія — оприлюднення НАБУ аудіозаписів розмов колишнього голови Верховного суду Всеволода Князєва. Сталося це у травні 2023 року, майже три роки тому. Йшлося про одержання Князєвим (за даними детективів) хабаря у розмірі 2,7 мільйона доларів за ухвалення судового рішення на користь бізнесмена та екснардепа Костянтина Жеваго. Князєва розжалували з посади, заарештували, а 31 січня 2025 року він вийшов на свободу. Як і в попередньому випадку, суд ще триває. 

Третя історія — про столичних чиновників. У лютому минулого року НАБУ і САП оприлюднили відео із записами розмов столичних посадовців та фрагментами оперативних зйомок у межах справи "Чисте місто". З почутого українці дізналися про схеми заволодіння земельними ділянками. Серед підозрюваних називали прізвища заступника мера Києва, голови і заступниці земельної комісії, багатьох депутатів Київради, а організатором схем називався бізнесмен та колишній депутат міськради Денис Комарницький. Підозри загалом отримали десять осіб, але, як з’ясувалося, головний фігурант накивав п’ятами з країни. На якій стадії ця справа станом на зараз — сказати складно, адже після значного резонансу навколо неї — інформаційний штиль.

Минулий рік взагалі видався багатим на "кіно" від НАБУ. Це і "справа Мідас", і відео у справі нардепки Анни Скороход, і лідерки "Батьківщини" Юлії Тимошенко. Але відео чи аудіозапис у ході негласних дій не означає доведеності провини "акторів". Це, по-перше. А по-друге, коли документи слідчих дій гуляють мережею, коли їх оприлюднюють не офіційні представники НАБУ, а журналісти або народні депутати — виникає запитання: звідки вони взяли ці "плівки", як не від самих антикорупційних органів.

Скандал, який поставив на паузу євроінтеграцію України

"Касетний скандал" вибухнув 28 листопада 2000 року, коли тодішній лідер соціалістів Олександр Мороз оприлюднив частину диктофонних аудіозаписів, зроблених майором управління державної охорони Миколою Мельниченком. Той стверджував, що робив записи таємно, сховавши диктофон під диваном у кабінеті другого президента України Леоніда Кучми. Ключовий момент записів — обставини, пов’язані із загибеллю журналіста Георгія Гонгадзе. А от про наслідки касетного скандалу варто згадати детальніше.

Президент Кучма проводив політику так званої "багатовекторності" — Україна робила кроки в бік Європи і НАТО, але з оглядкою на Москву. У 1994 році було підписано угоду про партнерство з Євросоюзом, у вересні 1997-го відбувся перший саміт Україна-ЄС, у червні 1998-го Україна заявила про прагнення до статусу асоційованого члена Євросоюзу. Був помітний рух до НАТО — 1997 року укладено Хартію про особливе партнерство з Альянсом, що дало можливість проводити спільні військові навчання і долучатися до миротворчих місій. Після "касетного скандалу" на кілька років рух у бік західних структур помітно сповільнився, що було на руку Москві. Фактично євроінтеграційні процеси активізувалися тільки у 2003 році, але дорогоцінний час був втрачений. 

"Плівки Мельниченка" продовжували жити своїм життям і після їхнього першого оприлюднення. У 2002 році американська влада зі згаданих аудіозаписів отримала інформацію про буцімто продаж Україною іракському режиму Саддама Хусейна станцій радіотехнічної розвідки "Кольчуга". Офіційний Київ звинувачення спростовував, однак стосунки з Вашингтоном значно погіршилися. Пізніше американці визнали, що реальних доказів продажу "Кольчуг" Іраку немає, але неприємний осад лишився. Фактично ця історія поставила на паузу інтеграцію України до Північноатлантичного альянсу. А вигоду від цього отримав Кремль. 

Чому напрошуються паралелі "плівок Мельниченка" з "плівками Міндіча" 

Записи розмов фігурантів "Мідаса" велися не майором-одинаком, а співробітниками НАБУ. Поки "правовласниками" зібраних матеріалів було Антикорупційне бюро, питання виникали хіба до того, чому там тягнуть із підозрами окремим високопоставленим фігурантам. Нині ключове питання — якою мірою поява чергових зливів пов’язана із зовнішньополітичними реаліями. Інакше кажучи, чи не схиляють Зеленського через шантаж "Міндічгейтом" до підписання невигідного миру.

Для тих, хто вважає це конспірологією, нагадаємо хронологію подій. У серпні на Алясці Дональд Трамп зустрічається з Володимиром Путіним, після чого з’являється так званий "дух Анкориджа" — Путін хоче від Трампа, аби той тиснув на Зеленського для територіальних поступок, зокрема, здачі територій Донеччини, які росіяни нездатні захопити. У ході переговорів стає зрозумілим, що протиснути забаганки свого російського друга Трамп не може. І от в листопаді вибухає "Міндічгейт". Оприлюднюється частина записів, відбуваються обшуки, затримання начебто причетних до "справи Мідас" осіб. На тлі подій в Україні у ЗМІ оприлюднюють "мирний план Трампа", де йшлося фактично про капітуляцію України. Зі значними зусиллями з боку України та наших європейських друзів наміри глави Білого дому протиснути цей "план" було зірвано. 

Подальші переговори зайшли в глухий кут, причини цього TrueUA детально аналізував. У Києві так і не дочекалися Стіва Віткоффа і Джареда Кушнера, натомість українців шокували новою порцією "плівок Міндіча". Причому видається, що добиралися вони для удару по Зеленському. НАБУ має багатогодинні записи, про що там казали на початку цієї епопеї, але на публіку виносять ті, де про кооператив "Династія" і будинок "Вови", про компанію Fire Point, яка виготовляє дрони та балістику, про те, як ухвалювалися кадрові рішення. Удари точкові — по президенту (хоча його прізвище не фігурує), по військово-технологічній компанії та по кадрових призначеннях. Це має створити враження тотальної корупції під час війни. 

Хто отримує вигоду від ослаблення переговорної позиції України? Москва і Вашингтон, вони, на жаль, діють щодо України в унісон. Яка роль у цій історії НАБУ, чиї "речові докази" гуляють мережею? Антикорупційні структури співпрацюють з американцями, що ні для кого не є секретом. Але одна справа співпраця на користь державі, інша, коли росіяни тиснуть на фронті, американська адміністрація демонструє, що вона не на нашому боці, а українське суспільство збурюють хвилі скандалів через чергове вкидання епізодів "плівок Міндіча". І головне — чому воно відбулося майже через півроку після того, як вибухнув "Міндічгейт". "Якщо запалюються зірки, значить, це комусь вигідно". Для України у цьому жодної вигоди — отже, вигоду отримують інші…