Не лише справа в Ірані: чому Віткофф та Кушнер досі не доїхали до Києва

Глава Офісу президента Кирило Буданов каже, що американських перемовників Стіва Віткоффа і Джареда Кушнера все ще чекають у Києві. Їхнє прибуття анонсувалося після Великодня. А що станеться, коли вони взагалі не приїдуть?

"Всі бачать ситуацію, яка зараз відбувається у перемовинах між США та Іраном. Це накладає певні, скажімо так, проблеми на інтенсивність ведення перемовин тут. Але ми чекаємо їх (Віткоффа і Кушнера, — ред.) у Києві. Це абсолютно відома всім інформація. І я думаю, що все ж таки це станеться", — заявив Кирило Буданов під час 18-го Київського безпекового форуму.

При цьому уточнив: умови досягнення миру можуть бути різні, проте ніхто в Україні не піде на визнання втрати навіть міліметра нашої території.

Остання зустріч української та американської сторін відбулася у Маямі місяць тому, 21-22 березня. Тоді Володимир Зеленський повідомив, що за результатами зустрічі є сигнали щодо подальших обмінів полоненими з Росією та обговорення гарантій безпеки для України і Європи. Після того відбулося кілька обмінів, також 9 квітня країна-агресорка повернула в Україну тисячу тіл загиблих захисників, однак переговорний процес став на паузу. На початку квітня Зеленський казав, що очікується тристороння зустріч, "або буде формат, коли американська група приїде до нас, напевно, потім поїде до сусідів". Як бачимо, до України Віткофф із Кушнером доїхати ніяк не можуть.

Проте 11 квітня представник Путіна Кирило Дмитрієв прилітав до США, де зустрічався з представниками американської адміністрації. Після цього американці залишили в силі послаблення нафтових санкцій проти Росії. Міністр фінансів Штатів Скотт Бессент придумав легенду: винятки для російської нафти зробили на прохання країн, особливо постраждалих від блокування Іраном Ормузької протоки. Насправді від продовження війни на Близькому Сході страждає економіка всього світу, а от Росія з цього має багатомільйонні прибутки, отримувати які їй дозволяють Сполучені Штати.

Якими ж є справжні причини зупинки тристоронніх переговорів щодо припинення війни в Україні? Ключових, як видається, три.

Перша причина. Трамп застряг на Близькому Сході

Вона є очевидною, про неї каже і Буданов. Віткофф, Кушнер і віцепрезидент Джей Ді Венс складають переговорне тріо, яке безрезультатно намагається домовитися з Іраном за посередництва Пакистану. TrueUA аналізував, чому в американців нічого не виходить і чому їхня тактика блокування танкерів з іранською нафтою не дає очікуваного результату. Станом на зараз перемир’я в регіоні триває, при цьому іранці й далі блокують Ормузьку протоку, а американці — зупиняють танкери, які везуть нафту з Ірану. Стільки часу триватиме статус кво, незрозуміло. Сам Трамп уже не нахвалюється швидкою перемогою, тепер він каже, що "часових рамок" війни немає, поспішати нікуди й це не затримка війни, а "невеличка перерва".

Щодо завершення війни в Україні глава Білого дому повторює мантру про "швидкий мир" та про свою "миротворчу велич". При цьому визнає: нині його увага зосереджена на Ірані. Проте нічого не заважає Трампу відправити Віткоффа з Кушнером на день-два до Києва, ті ж не сидять у Пакистані у марному очікуванні іранських представників, чи організувати зустріч знов у Маямі, або взагалі — переключити переговорний процес по Україні на того ж Марка Рубіо. Однак він цього не робить, тож складна ситуація у війні з Іраном видається не як головна причина паузи у посередництві США в перемовинах про мир в Україні, а радше одна із комплексу причин.

Друга причина. Образа Трампа на Європу

Американські гарантії безпеки Україні нашими європейськими партнерами розглядаються в контексті загальних гарантій безпеки для Європи. Це логічно, адже наша держава рухається у бік повноцінного членства в Євросоюзі (у ЗМІ пишуть про "символічне" членство, а лише після завершення війни — повноправне, але українці до такої пропозиції скептичні), тому утворює спільний безпековий простір з ЄС. Однак у Білому домі бачення гарантій від нашого та європейського відрізняється.

28 березня Зеленський повідомив, що американська пропозиція щодо гарантій передбачає поступки України на Донбасі. Слова Зеленського не сподобалися держсекретарю Рубіо, він назвав їх "неправдивими". У відповідь український президент ще раз повторив: позиція американською сторони полягає у тому, що гарантії від США Україна може отримати "не до припинення вогню, не до закінчення війни, а після того, як наші війська вийдуть з Донбасу, що є умовою закінчення війни".

Відмова європейських партнерів по НАТО підтримати Штати у війні з Іраном викликала гостру реакцію Трампа. Плюс до того — епічний програш його друга Віктора Орбана на виборах в Угорщині, після чого сильно похитнулися позиції прибічників трампізму в ЄС. Очевидно, ці два фактори стали причинами зупинки активності у переговорному процесі, оскільки розлючений глава Білого дому не готовий говорити про гарантії Європі.

Зі зміною влади в Угорщині наші європейські партнери нарешті змогли розблокувати пакет підтримки України на суму 90 мільярдів євро. Це дало можливість надіслати до США сигнал про непохитність партнерства між Києвом та Євросоюзом. Де повністю підтримують наше бачення завершення війни справедливим для українців миром.

Третя причина. Трамп не може (не хоче) натиснути на Росію

Переговори щодо припинення війни в Україні за участю США розпочалися 18 лютого минулого року з першої зустрічі американської та російської делегацій в Ер-Ріяді (Саудівська Аравія). Далі були неодноразові зустрічі американців з українською делегацією, телефонні балачки Трампа з Путіним, вояжі Віткоффа до Москви, проміжним результатом стала серпнева зустріч американського президента з російським диктатором на Алясці.

Там вони досягли бачення, яке у Кремлі називають "духом Анкориджа". Після цієї зустрічі з’явився так званий "мирний план", котрий, як згодом виявилося, американцям підкинули з Москви. Україні спільно з європейськими партнерами вдалося відмовити Трампа від тиску на Київ для виконання цього жахливого плану.

Потому тривав переговорний серіал, американський президент робив несумісні заяви — то він вірив Путіну, то Зеленському, то не вірив обом. За цим інформаційним шумом приховувалася основна проблема — Трамп не міг, точніше не хотів натиснути на Кремль хоча б для відмови від максималістських вимог отримати контроль над всією Донецькою областю. Чи існують у Трампа інструменти тиску на РФ? Було запроваджено нафтові санкції, які тепер не діють. Власне, далі пояснювати сенсу немає.

Переговорну "санта-барбару" не можна назвати безрезультатною. Обміни, повернення викрадених Росією дітей та й загалом контакти при посередництві США рухали процес у певному оптимістичному напрямку. Але росіяни на Алясці нав’язали американцям два тупикових шляхи.

1. Перший: тему "мир в обмін на Донбас", знаючи, що українці на це не погодяться.
2. Другий: переговори без перемир’я. У війні з Іраном Трамп пішов на перемир’я для переговорного процесу, агресія ж Росії проти України увесь цей час не просто тривала, а посилювалася масованими обстрілами енергетичної інфраструктури восени та взимку. Тому річ не у тім, приїдуть Віткофф із Кушнером і коли, а в принципово помилковому підході Трампа до процесу закінчення війни в Україні. Через це складається враження, що він діє спільно з Кремлем. І багатьом здається, що втручання американського президента тільки погіршило ситуацію.

Тож, без зміни акцентів Америкою переговорний процес, навіть якщо відновиться на попередньому рівні, все одно топтатиметься на місці. Крім того, як під час перемовин, так і протягом місяця, коли вони фактично на паузі, війна триває. Нічого не змінилося. Змінитися може тільки тоді, коли Трамп відкине нав’язані йому Кремлем наративи. А робити цього він, на жаль, не поспішає.