Ціна перемир’я: хто — США чи Іран — виграв більше від війни на Близькому Сході
7 квітня Дональд Трамп погрожував знищити "цілу цивілізацію" в Ірані, а вже 8 квітня не проти зняття санкцій із цієї країни. На тлі емоційних гойдалок сторони обговорюють угоду, яка відрізняється в американській та іранській редакціях. Театр абсурду триває?
"Світ сьогодні є кращим місцем, ніж учора? Безумовно. Аніж 40 днів тому? Це більш ніж сумнівно" — ця фраза виконувача обов’язків глави МЗС Данії Ларса Льокке Расмуссена дуже влучно характеризує розвиток подій на Близькому Сході.
Після погрози Трампа знищити "цілу цивілізацію" світ в заціпенінні очікував чогось жахливого — аж до повторення ядерних бомбардувань Хіросіми й Нагасакі. Новина про двотижневе перемир’я для укладення угоди між США й Іраном зробила світ менш переляканим, проте відіграти назад все, що трапилося від 28 лютого, дня початку "СВО" Трампа на Близькому Сході, вже неможливо. Спробуємо пояснити — чому.
Справжня мета військової операції проти Ірану
З того, що заявлялося на початку, — метою масштабної операції мала стати зміна керівного режиму в Тегерані. У перший день атак на позиції іранців Трамп закликав іранські сили безпеки скласти зброю та пообіцяв їм в обмін імунітет. Він також звертався до громадян Ірану із закликом "захопити владу" у своїй країні.
"Це, ймовірно, буде ваша єдина нагода за багато поколінь", — казав він 28 лютого.
Внаслідок ракетного удару по резиденції верхового лідера Ірану загинув аятола Алі Хаменеї, кілька членів його родини, низка воєначальників. Зазнали поранень, але вижили, його дружина Мансуре (вона померла за кілька днів потому), а також син Моджтаба. Останнього згодом обрали наступним верховним лідером. Щоправда, щодо дієздатності аятоли є сумніви, адже на публіці він не з’являвся. Усі ж інші вищі керівники, зокрема президент Масуд Пезешкіан, після перших ударів лишилися живими й неушкодженими. За 40 днів війни загинуло ще кілька високопосадовців, проте режим у Тегерані не змінився. Та, за версією Трампа, при владі там "зовсім інша група людей, вони дуже професійні".
З цього можна припустити, що глава Білого дому і не ставив перед собою мету змінити режим в Ірані, а добитися від чинного певних поступок в обмін на вигоду для США. Оскільки головним джерелом іранського прибутку є нафта, то про неї і йшлося. Що власне і підтвердили подальші події.
Чому військова операція США пішла шкереберть
Те, що американці не прорахували сильну відповідь Ірану, стало зрозуміло після перших ударів балістики й "шахедів" іранців по сусідніх арабських країнах. Не лише по американських військових базах там, а по символу достатку і багатства Дубаї та нафтогазових об’єктах близькосхідних партнерів США. Ті були шоковані, адже Штати десятиліттями позиціювали себе як гарант безпеки держав Перської затоки, а тут виявилося, що гарант нездатний повною мірою їх захистити.
Наступним вдалим кроком Тегерана стала блокада Ормузької протоки. Ціни на нафту злетіли — і почався масштабний тиск на Сполучені Штати. Трамп обіцяв от-от розблокувати протоку, але, що цікаво, американці не особливо в цьому напрямку напружувалися. У потоці свідомості, який лився з вуст глави Білого дому, тиждень тому з’явилося пояснення пасивності Штатів у згаданому питанні: розблокування Ормузької протоки має стати пріоритетом для країн, які значною мірою залежать від неї в енергетичному контексті, а США готові надати підтримку.
"Ми забезпечимо допомогу, але основну ініціативу вони повинні взяти на себе", — зазначив Трамп.
Від постачання нафти цим шляхом залежать як експортери, тобто союзники Америки з арабських країн, так й імпортери — значна частина країн світу, яка отримує нафту з Перської затоки. Серед таких країн і головні союзники США в Європі, а також Південна Корея, Японія та інші. У перекладі з мови Трампа на людську це означало, що всі ці країни мають заплатити американцям за розблокування протоки. А ні — то нехай домовляються з іранцями самі.
На тлі здорожчання нафти та наслідків прорахунків у військовій операції Трамп почав атакувати європейських політиків за небажання допомагати йому у війні з Іраном. TrueUA аналізував, чому європейці негативно ставляться до операції США на Близькому Сході. Власне, агітаційний вояж віцепрезидента Джей Ді Венса до Будапешта на підтримку партії Віктора Орбана засвідчив, що розкол між Європою та Штатами поглиблюється і відмова членів НАТО з ЄС підставити плече американцям в іранській авантюрі — раціональний крок, адже Вашингтон спільно з Москвою свідомо розколює Євросоюз.
Переважна більшість аналітиків сходиться в думці, що операція США та Ізраїлю проти Ірану була від самого початку непродумана, тому по ходу п’єси сценарій переписувався і призначалися винні. Але не в самих Штатах — міністр війни Піт Гегсет та керівниця розвідки Тулсі Габбард продовжують сидіти у своїх кріслах, а ззовні.
Та з огляду на подальший розвиток подій можна казати про помилковість тверджень аналітиків. Військова операція справді була слабко продумана, ставка робилася на значну зверхність технічних потужностей США та Ізраїлю, вони завдали болючих ударів по іранському війську, проте війна в такому форматі могла тривати ще місяцями. А ціни на нафту — зростати до захмарних висот. І тут на допомогу Трампу прийшли їхні друзі з Пакистану, які стали посередниками у переговорах з Тегераном.
Хто виграв від перемир’я?
Іран. Влада цієї країни швидко зметикувала, що їхній противник хоче вийти з війни із перемогою, тому запропонувала свій варіант перемоги, який би влаштовував і її, і США. Спочатку іранці викотили ультиматум із 10 пунктів, серед яких найбільше вартий уваги один — контроль над Ормузькою протокою. Американці, за повідомленням видання Axios, відмовилися та внесли до пропозицій свої зміни. Зрештою, посередники домовилися з Тегераном — і той погодився на двотижневе перемир’я.
Що ж до формату угоди, то він лишається на обговорення. Тобто станом на зараз Іран заявляє про свою перемогу, бо американці вмикнули задню зі своїми погрозами знищити енергетичну інфраструктуру, а Трамп заявляє про свою — буцімто іранці відмовляються від збагачення урану. Та як стало відомо AssociatedPress, в іранській версії пункт про уран, лишається.
Після того як завдяки передовсім посередництву Пакистану мінімум два тижні перемир’я забезпечене, Трамп почав нахвалювати майбутню угоду, якої ще немає. Процитуємо американського лідера:
"Великий день для миру у світі! Іран хоче, щоб це сталося, вони вже втомилися! Так само як і всі інші! США допоможуть із розв’язанням проблеми трафіку в Ормузькій протоці. Багато позитивних змін буде! Великі гроші будуть зароблені. Іран може почати процес відновлення. Ми будемо завантажуватися припасами всілякого роду й просто "тусуватися", щоб переконатися, що все пройде добре. Я впевнений, що це так і буде. Як і в США, це може стати Золотим Віком для Близького Сходу!".
Ключова фраза тут "великі гроші будуть зароблені". І далі:
"Ми ведемо і будемо вести переговори з Іраном щодо скасування мит і санкцій".
Це ж просто мрія Ірану, щоб з нього зняли санкції, які тривають багато десятиліть! Заради цього можна наобіцяти навіть відмовитися від збагачення урану. Хіба вперше…
Ще один дуже вигідний для Ірану момент: Трамп не проти створити спільне з Тегераном підприємство із захисту Ормузької протоки. Простими словами, він погодився на шантаж Ірану, але хоче заробити на цьому. Тобто, якщо угоду після перемир’я таки укладуть, це означатиме, що іранці вийшли з війни переможцями, а Трамп просто заробить на тому, що "доїтиме" як країни Перської затоки, так й імпортерів нафти з цього регіону.
Протягом останнього часу іранська влада зіткнулася зі значними економічними проблемами, через них там спалахували масштабні соціальні протести, а мирна угода, де за Іраном лишиться контроль за Ормузькою протокою та ще й з нього можуть зняти більшість санкцій, дозволить вирішити багато внутрішніх проблем. Тобто замість прискорити падіння режиму — американці стимулюють його існування.
На цьому можна поставити крапку, якби не одне "але" — перемир’я обов’язково буде порушене. Точніше, заяви про це вже звучать з обох сторін. Тому не можна виключати, що всі вище описані ґешефти будуть переглянуті.
