Переговори у Пакистані провалилися: чи загостриться ситуація на Близькому Сході

Від переговорів в Ісламабаді мирну угоду очікували хіба великі оптимісти. Американська та іранська делегації не знайшли спільної мови по головних пунктах — відмові Тегерана від збагачення урану та розблокуванню Ормузької протоки. Як розвиватимуться події далі?

Чотири причини, чому переговори в Ісламабаді були приречені на провал

Перше причина: участь у переговорах віцепрезидента США Джей Ді Венса. Ця особа відома некоректним і доволі нахабним стилем поведінки, що відчув на собі президент України Володимир Зеленський під час епічної сварки в Овальному кабінеті 28 лютого 2025 року. Сварку спровокував саме Венс. Та навіть якщо він розмовляв з іранською делегацією без тиску, присутність серед перемовників віцепрезидента стала серйозною дипломатичною помилкою Білого дому, завдяки їй іранський режим отримав козир — на такому високому рівні Сполучені Штати не контактували з Іраном із 1979 року, після ісламської революції. Тобто нинішня американська адміністрація, яка на початку своєї військової авантюри наголошувала на необхідності зміни режиму в Ірані, присутністю Венса цей режим легалізувала.

Як відомо, Тегеран відправив до Ісламабаду делегацію на чолі зі спікером парламенту Мохаммад-Багером Галібафом. Спікер парламенту хоч офіційно є третьою особою у владній вертикалі Ірану, проте не він ухвалює остаточні рішення. Також до складу делегації увійшли глава МЗС Аббас Арагчі, секретар ради оборони Алі-Акбар Ахмадіан, голова національного банку Абдолнасер Хемматі. Американську сторону за таких розкладів мав представляти глава Держдепу Марко Рубіо.

Саме на рівні очільників зовнішньополітичних відомств у 2015 році велися переговори щодо ядерної угоди між тодішнім керівником Держдепу Джоном Керрі та міністром закордонних справ Ірану Мохаммадом Джавадом Заріфом. А присутність Венса посилила бажання іранців показати зуби у присутності другої за статусом людини в Америці.

Трамп знову наступив на граблі, як сталося з Путіним, і отримав ляпаса. Поки цивілізований світ демонстрував кремлівському диктатору, що той — вигнанець, глава Білого дому спочатку налагодив регулярні телефонні розмови з Путіним, а потім запросив його на Аляску, де зустрічав на червоному килимі як дорогого гостя. Відправивши на переговори з іранцями Венса, Трамп поставив противника на рівень із собою.

Друга причина: Стів Віткофф і Джаред Кушнер. Світ вже звик, що друг Трампа і зять Трампа беруть участь у дипломатії Білого дому, однак вони не мають офіційного статусу, у них немає посад, вони не уповноважені підписувати документи від імені США. Іранці натомість прислали до Ісламабада посадових осіб..

Третя причина: в Ірані вважають, що переговори важливіші Трампу, а не їм, бо американський президент вляпався в історію і тепер шукає, як із неї вийти у більш-менш прийнятному вигляді. Тому делегація Ірану їхала до Пакистану фактично з ультиматумом, а американці, як показав провальний результат, сподівалися домовитися посередині.

Четверта причина: місце переговорів та посередник. Пакистан із часу початку військової операції виконував посередницьку роль між Тегераном і Вашингтоном. У пакистанців та іранців тривала історія міждержавних стосунків. В останні десятиліття досить непоганих. Офіційний Ісламабад також має хороші відносини зі США, а очільник пакистанських збройних сил фельдмаршал Асім Мунір — улюбленець Трампа.

Пакистанці швидко вловили нарцисизм глави Білого дому і торік були серед країн, які номінували його на Нобелівську премію миру. Та, крім того, влада цієї ядерної держави Азії має тісні стосунки з Китаєм. Не виключено, що за проваленими переговорами бовваніла тінь Сі Цзиньпіна. Його друзі пакистанці зіграли роль посередників, завдяки яким сторони встановили крихке перемир’я та сіли за стіл переговорів. А інші друзі, іранці, на цих переговорах загнали американців у глухий кут. Виграв від цього Китай, лідер якого послабив позиції Штатів як світового гегемона.

Як далі розвиватимуться події на Близькому Сході та що буде з ціною на нафту

Спочатку процитуємо позицію сторін після переговорів. За словами Венса, хороша новина — дискусії були змістовними, погана — "ми не досягли угоди, і я думаю, що це погана новина для Ірану в набагато більшій мірі, ніж для Сполучених Штатів Америки". Він додав:

"Ми просто не змогли дійти до ситуації, коли іранці прийняли б наші умови".

Особливо Венс наголосив на тому, що американці не побачили від іранців зобов'язань не розробляти ядерну зброю, а це головне, заради чого США ведуть військову кампанію.

Своєю чергою, речник МЗС Ірану Есмаїл Багаї — показово, що від американців коментує віцепрезидент, а від іранців всього лише прессекретар міністерства закордонних справ — наголосив, що сторони досягли згоди з деяких питань, однак щодо інших зберігаються "розбіжності в поглядах". Він не уточнив, стосовно чого існують розбіжності, але здогадатися нескладно — Іран не хоче просто так відкривати Ормузьку протоку, відмовлятися від своєї ядерної програми та скорочувати власні ракетні арсенали.

По цих та інших пунктах іранці не проти вести переговори, проте прагнуть отримати максимальну вигоду в обмін на поступки. Багаї каже: Іран перебуватиме на контакті з Пакистаном та уточнив, що "ніхто й не очікував угоду за один раунд переговорів". Питання — коли можуть бути наступні переговори та хто матиме у них козирі.

Звісно, Трамп на умови іранського режиму не погоджується. У нього існує дві опції. Перша — оголосити продовження перемир’я та шукати дипломатичні шляхи для угоди, зосередившись на пункті про ядерну зброю.

"Ми отримали все що хотіли, крім того, що іранці не стали відмовлятися від своїх амбіцій у ядерній сфері. Чесно кажучи, для мене це була найважливіша тема", — заявив Трамп.

Це наштовхнуло на думку про вибір ним першої опції. Але обрав він другу — ескалацію.

Спочатку повідомив: США самостійно займуться розмінуванням Ормузької протоки.

"Ми починаємо процес розмінування Ормузької протоки як послугу країнам усього світу, включно з Китаєм, Японією, Південною Кореєю, Францією, Німеччиною та багатьма іншими. Неймовірно, але у них немає ні сміливості, ні волі, щоб виконати цю роботу самостійно", — заявив у своєму стилі президент США.

ЗМІ повідомили, що кілька кораблів ВМС США перетинали протоку і згодом повернулися до Аравійського моря.

Втім, військові експерти зауважують, що головна проблема не в іранських мінах, а в ракетах і дронах, завдяки яким іранці здатні вражати танкери. Тому розмінування не стане ефективним без нівелювання спроможності завдавати повітряних ударів. Трамп нахвалюється, що він переміг Іран, та це твердження далеке від правди.

А ближче до вечора 12 квітня американський лідер оголосив про блокаду Ормузької протоки. На подібні кроки він ішов під час напруження навколо Венесуели, але нинішня ситуація кардинально інша, адже від постачання нафти з країн Перської затоки залежить багато держав світу, а це означає, що ціна на нафту знову підскочить. І, на жаль, це буде на руку Путіну. Буквально вчора катарські танкери почали рухатися через Ормузьку протоку після більш ніж місячної перерви, і ось — новий поворот.

"З цього моменту ВМС США, найкращі у світі, почнуть процес блокування всіх суден, які намагаються увійти в Ормузьку протоку або вийти з неї", — заявив Трамп.

За його словами, блокада почнеться найближчим часом, у ній братимуть участь й інші країни, які саме, не уточнив. Передовсім зупинятимуть тих, хто сплатив мито Ірану за прохід протокою.

Під час блокади нафти з Венесуели ВМС США перехоплювали танкери "тіньового флоту" у Карибському басейні. У нинішньому ж випадку танкери не "тіньові", а легальні, ними доставляють нафту з союзних США країн регіону Саудівської Аравії, Катару, Кувейту, ОАЕ до інших союзних держав — Японії, Південної Кореї, до Європи. І не до союзних, як от Китай. Чи захоплюватимуть американські військові моряки ці нафтовози? Коли так, тоді подібні дії можуть, згідно з міжнародним правом, трактуватися як "піратство".

Можливо, Трамп таким кроком хоче стимулювати держави, залежні від нафти з Близького Сходу, увійти до американсько-ізраїльської коаліції проти Ірану. Проте примус — не найкращий варіант. Радше, здатний відвернути від США, особливо, коли люди по цілому світу жахатимуться від цін на заправках, точно знаючи, хто в цьому винний.