Вступ однією ногою: чи варто Україні погоджуватися на "символічне" членство в ЄС

Британське видання Financial Times з посиланням на відповідні документи повідомило про пропозицію Україні стати "асоційованим" членом Євросоюзу. Це як за стіл посадили, але їжу не дали. Тому серед експертів думки стосовно ініціативи Європи розділилися.

Про що йдеться у німецько-французькому плані приєднання України до ЄС

Берлін пропонує формат "асоційованого членства". Він передбачає участь української делегації у міністерських і лідерських зустрічах, але без права голосу та автоматичного доступу до спільного бюджету Європейського Союзу. Париж називає свій формат "інтегрованим статусом держави", у ньому, зокрема, міститься відтермінування доступу України до спільної аграрної політики ЄС та фінансових фондів. За оцінками Європейської комісії, пише британське видання, новий формат міг би забезпечити поступову інтеграцію України з доступом до окремих програм ЄС, зокрема освітніх та інвестиційних, але без повноцінних бюджетних прав.

Українська сторона, зазначає Financial Times, критично висловлюється щодо "символічного" членства, побоюючись, що воно замінить повноцінну інтеграцію. Простіше кажучи, може відбутися як із Туреччиною, яка у 1963 році стала асоційованим членом попередника Євросоюзу Європейського економічного співтовариства, з 2005 року вела переговори про вступ до ЄС, проте у грудні 2016-го їх заморозили. Таким чином, у статусі асоційованого члена Туреччина перебуває 63 роки! Цей приклад політологи найчастіше наводять для критики "недочленства" України в Євросоюзі. 

Можна сперечатися щодо відповідності чи невідповідності цієї держави політичним вимогам Євросоюзу, зокрема, через окупацію частини Кіпру та натягнуті відносини з Грецією, проте у виконанні Копенгагенських критеріїв щодо членства Анкара просунулася далі за Київ, що підтверджує скринінг турецького законодавства, — у цій сфері виконання вимог стовідсоткове. Тут варто нагадати, як рухаються наші справи.

Як Україна рухається до ЄС

11 грудня минулого року у Львові під час неформальної зустрічі міністрів країн ЄС у справах Європи українська сторона отримала умови за трьома переговорними кластерами "Основи процесу вступу" (дуже важливий кластер, з нього починаються переговори і ним їх закривають), "Внутрішній ринок", "Зовнішні відносини". 17 березня Україні передали вимоги ще по трьох кластерах — "Конкурентна спроможність та інклюзивний розвиток", "Зелений порядок денний та стале з’єднання", "Ресурси, агросектор та політика згуртованості". 

Як наголошувала єврокомісарка з питань розширення Марта Кос, усі шість кластерів для України неофіційно відкрито. Неофіційно, бо на той час Віктор Орбан блокував переговори про членство нашої країни в Європейському Союзі. Петер Мадяр, чия партія "Тиса" перемогла на виборах в Угорщині, найімовірніше, блок для України зніме, але не зовнішні сили, а українська влада — уряд і парламент — мають виконувати рекомендації ЄС щодо кожного кластеру. Поки що оцінки темпів виконання вимог у Києві та Брюсселі відрізняються.

У березні Марта Кос зробила заяву, яка стала холодним душем для мрійників, які хотіли бачити Україну членом Євросоюзу вже 1 січня 2027 року:

"Спочатку вам потрібен мир — це важливо — потім ви маєте провести реформи. Інвестори прийдуть і в Україну, лише якщо вони спочатку зможуть заробити гроші і якщо їхні інвестиції будуть безпечними".

А цього понеділка заінтригувала іншою заявою: ЄС має знайти спосіб надати країнам-кандидатам "надійну пропозицію та міцно закріпити їх у європейському політичному просторі, зменшуючи ризик того, що конкуруючі сили формуватимуть майбутнє нашого континенту".

Але компромісів щодо високих стандартів реформ — не буде. Очевидно у такій завуальованій формі пані Кос висловила ідеї, які й описано у Financial Times: не повний вступ хоча б авансом, а частковий — однією ногою.

Плюси та мінуси "символічного" приєднання до Євросоюзу

Почнемо з мінусів. Ключовий — українці, які ціною свого життя захищають і нашу державу, і Європу від російських агресорів, будуть дуже розчаровані "асоційованим" членством. Особливо коли воно не передбачатиме дати реального вступу після виконання всіх вимог. Наступні вибори до Європарламенту відбудуться влітку 2029 року, щоб вони проводилися і в Україні, наша держава має отримати повноцінне членство максимум із 1 січня 2029 року. До того часу фінансові витрати на різні європейські програми для України мають бути враховані у проєкті бюджету на 2029 рік. Себто, ще 2028-го.

Ці строки видаються нереальними. До того ж повноправне членство наступає з часу ратифікації рішення всіма 27 державами-членами. Ратифікація може відбуватися як у парламенті, так і на референдумі. Там, де прагнуть поставити заслін перед кандидатами, виносять питання на референдум. До речі, Мадяр уже пообіцяв його угорцям.

Другий мінус — "асоційованість" не передбачає повноцінного включення України в усі економічні формати ЄС. Іншими словами, ті сектори насамперед аграрний, де Україна має найбільші потужності, залишатимуться закритими. Нам даватимуть кредити, у такий спосіб фінансуватимуть проєкти з відбудови, проте, що не виключено, постійно висуватимуть нові вимоги, від виконання яких залежатиме таке фінансування.

Третій мінус об’єднує перші два: якщо членство ставатиме недосяжною метою, з часом в українському суспільстві знижуватиметься підтримка євроінтеграції. І на цій темі спекулюватимуть певні політичні сили, які, на жаль, нарощуватимуть електоральну підтримку. Для прикладу можна згадати Болгарію і Румунію. Обидві країни стали членами ЄС 1 січня 2007 року, проте для них не відкрили одразу всі сфери співпраці. Зокрема, повноправними членами Шенгенської зони вони стали лише з 1 січня 2025 року. Політичні проблеми всередині цих країн, серед них підйом ультраправих — це результат спекуляції таких політиків на образах за "неповноцінне" членство в ЄС.

Для рівності — три плюси. Перший: представники України на рівних братимуть участь у всіх дискусіях та будуть долучені до процесу ухвалення рішень. У тому числі неформального процесу. Дипломатичний лобізм даватиме можливість просувати українські інтереси у документах Євросоюзу та у бюджетних статтях.

Другий плюс — для України та Європи одночасно — посилення безпекової співпраці. Торік у березні Єврокомісія представила великий план ReArm Europe, який передбачає переозброєння європейських армій та їхню технічну модернізацію. Бюджет цього плану приблизно 800 мільярдів євро. Участь України у програмах переозброєння дасть європейцям військовий досвід, якого у них немає, а українцям — додаткові кошти. Навіть без повноцінного членства в Євросоюзі.

Третій плюс — тимчасова "асоційованість" позбавить козирів європейських трампістів та путіністів. Вони маніпулюватимуть на темах "гроші дають Україні, а не нашим громадянам", "українські фермери задушать наших", "з Україною до наших держав прийде війна" тощо. Рівно за рік французи обиратимуть нового президента, ультраправі з "Національного об’єднання" дуже хочуть привести свою креатуру до Єлисейського палацу. Якщо це станеться, Україна може на багато років забути про євроінтеграцію.

Тож, можливо, між "ніколи" і "не зараз, але колись" більш прагматично обрати другий варіант? Тим більше до завершення війни з Росією інший нам навряд чи запропонують…