
Протягом останніх місяців в країнах Європи Росія активувала диверсійні групи, їхніми мішенями стали військові підприємства, засоби зв’язку, а головне — мізки виборців. Масштаби диверсій лише зростатимуть. Що з цим робити і як протидіяти?
Якщо у минулі роки випадки підпалу або іншої шкоди об’єктам, пов’язаним із виробництвом зброї чи її компонентів, були рідкістю, то з літа 2026-го їхня кількість помітно зросла. Диверсії здійснюються не лише на підприємствах, а й в аеропортах, як це сталося 4 серпня на німецькому летовищі в Лейпцигу, де біля українського вантажного літака виявили дрон із вибухівкою. Німеччина звинуватила в диверсії Росію, припинила роботу консульства РФ у Бонні і закрила так званий "російський дім" у Берліні. Спільне розслідування Welt am Sonntag і The Telegraph назвало ім’я організатора диверсії — Олег Льовушкін, німецькі спецслужби відносять його до оточення російської військової розвідки ГРУ, а виконавцем був громадянин Білорусі Андрій К.
1 вересня, саме того дня німецька влада поклала відповідальність за диверсію в аеропорту Лейпцига на Москву, об’єктом наступного нападу стала підстанція в Турнов-Прайлаку, це ключовий вузол для передачі електрики з електростанції в Єншвальде (Бранденбург). Злочинці змайстрували саморобні пристрої, запуск яких призвів до коротких замикань та тимчасового відключення одного з енергоблоків електростанції. Після цього сталося ще кілька диверсій із тим же почерком. Поліції вдалося затримати підозрюваного, в МВС його назвали "кліматичним терористом", проте у ЗМІ сумніваються, що ця особа діяла самостійно і без вказівок із Росії. Розслідування у цій справі ще триває.
У той самий час сталася диверсія у Мюнхені, де невідомі кинули запалювальні пристрої на будівельний майданчик перед штаб-квартирою оборонної компанії Rohde & Schwarz. По гарячих слідах поліція затримала жінку і чоловіка, обоє — громадяни Болгарії.
Всі згадані диверсії виглядають дрібним шкідництвом, але вони відбулися на тлі місцевих виборів у двох східнонімецьких землях Саксонія-Ангальт і Мекленбург — Передня Померанія, а також у Берліні, у перших двох випадках перемогу отримала ультраправа проросійська "Альтернатива для Німеччини", у третьому — крайні ліві політсили, які теж симпатизують Росії. Тому диверсії в Європі варто розглядати як прояви гібридної війни, їхня головна мішень — мізки виборців. На прикладі Німеччини видно, що технологія сіяння страху, підриву авторитету влади, на жаль, працює.
10 серпня в Болгарії на складі оборонної фірми EMCO в селі Беліца спалахнула масштабна пожежа, за даними болгарських ЗМІ, спочатку загорілася вантажівка і від неї полум’я поширилося на склад боєприпасів. Спочатку слідство виключило версію навмисного підпалу, але рівно через місяць історія повторилася, - 11 вересня зайнявся склад тієї ж компанії біля іншого села, Горні-Вирпішта. У компанії запідозрили підпал і саботаж. Її власник, відомий болгарський зброяр Еміліан Гебрєв, звинуватив владу у недостатньому захисті виробників зброї, за його словами, Болгарія — прохідний двір для російських агентів. Ця компанія відома постачанням боєприпасів Україні.
13 серпня диверсанти добралися до військового заводу KNDS Ammo Italy під Римом, там стався потужний вибух і пожежа. Через два дні, 15 серпня, в Естонії загорілася фабрика Milrem Robotics у Таллінні. Там виробляють дрони. Прем’єр-міністр країни Крістен Міхал наголосив, що слідчі серйозно розглядають версію російського саботажу. Кілька днів потому поліція затримала трьох громадян Латвії, яких підозрюють у навмисному підпалі.
25 серпня поліції вдалося запобігти диверсії на заводі українського виробника дронів Skyeton у Словаччині, трьох підозрюваних — українця і двох громадян Латвії — затримали. Відповідальність за організацію підпалу взяла на себе антивоєнна група Global Citizens Against War 1984, про яку раніше не було відомо. На початку вересня це угрупування розіслало листи урядам Латвії, Польщі і Португалії з вимогою зупинити виробництво зброї для України. Якщо вимоги терористів проігнорують, вони погрожували зупинити роботу низки збройних підприємств. Пацифісти виявилися звичайними проросійськими диверсантами.
31 серпня на підприємстві польської компанії WB Electronics у Скаржисько-Каменній сталася пожежа. Серед іншого завод виготовляє військові безпілотники та польотні контролери, які використовують польська й українська армії.
"У випадку зі Скаржисько-Кам’янною немає сумнівів, що це був навмисний підпал, акт саботажу", — заявив прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск.
А 23 вересня сталася ще одна диверсія — підпал наземної станції Starlink у селищі Воля-Кробовська Мазовецького воєводства. Це не проста станція, вона забезпечує інтернет-зв’язок для України. 12 жовтня німецька поліція затримала двох громадян Туреччини, підозрюваних у диверсії в Польщі, згодом у Берліні затримали жінку, яку вважають їхньою спільницею.
Це неповний перелік диверсій, починаючи з серпня, зокрема, ЗМІ повідомляли про підготовку замахів на керівників європейських оборонних підприємств. За словами директора чеської Інформаційної служби безпеки BIS генерал-лейтенант Міхала Куделки, російські диверсійні операції сьогодні є однією з найсерйозніших загроз. Він загострив увагу на тому, що спочатку підпалами та іншим шкідництвом займалися агенти, завербовані через Telegram, а зараз нападники - добре підготовлені. "Росія, - наголосив Куделка, - намагається впливати на те, як країна формує свою позицію щодо російської політики, і перешкоджати ухваленню більш жорстких рішень стосовно Росії… Йдеться про когнітивну війну, яка поєднує кібернетичні, інформаційні, психологічні інструменти".
Було б добре, якби в Європі переважна більшість людей думала, як пан Куделка, на жаль, це не так. Іспанське видання El Pais проаналізувало, звідки Росія черпає виконавців диверсій і з’ясувало, що це не заслані диверсанти і саботажники, а громадяни країн ЄС чи особи з іншим громадянством, які мешкають в цих країнах, їх вербують через соцмережі, пропонуючи швидкий заробіток. У серпні британське видання The Telegraph викрило ще одне джерело агентури — злочинні угрупування, які діють в Європі. Це не ті, хто опинилися у скруті і пішли на співпрацю з росіянами, а досвідчені злочинці.
Тож про проблему знають і навіть оперативно затримують диверсантів, однак ситуація набагато складніша, адже йдеться не лише про виконавців, а про вигодонабувачів у внутрішній політиці європейських держав. Йдеться про політичні сили ультраправого та ультралівого спектру, вони знаходяться на вершині цієї диверсійно-підривної піраміди. Згаданий приклад Німеччини демонструє, як працює механізм: члени партії АдН не вчиняють саботаж, а паразитують на скоєному саботажниками. Скрізь, де в Європі відбуватимуться вибори, варто очікувати активізації цього механізму.
Від політиків крайніх політичних таборів звучать наративи, адаптовані для їхніх виборців, але загалом — дуже схожі: "втома" від війни, заклики припинити постачання зброї Україні і налагодження економічних стосунків із Росією, конспірологія про буцімто відсутність контролю за наданою допомогою, звинувачення своєї влади у небажанні миру і так далі. За цими заявами можна легко простежити, хто з європейських політиків ллє воду на млин Кремля. Однак лише констатації фактів недостатньо, давно на часі називати все своїми іменами — агентів агентами, диверсантів диверсантами, терористів терористами, російських лобістів у владних коридорах російськими лобістами, інакше піраміда впливу на мізки виборців, яку вибудовує Росія в Європі, стане у короткій перспективі неймовірно значною проблемою для західної демократії.