Скандал навколо УПА в Польщі: кому вигідне загострення теми
Політики у сусідній країні не можуть заспокоїтися після того, як президент України Володимир Зеленський присвоїв одному з елітних підрозділів ЗСУ почесне найменування "імені Героїв УПА". Чому до цього варто ставитися як до внутрішньої польської проблеми?
Тертя між Києвом та Варшавою, викликане рішенням Зеленського, мало врегулюватися максимум за кілька днів, але польські політики продовжують підтримувати напругу, у відповідь з українського боку звучить коректне пояснення: найменування підрозділу на честь Героїв УПА жодним чином не спрямовувалося проти Польщі та її народу, щобільше — українські повстанці воювали проти наших спільних ворогів — сталінського і гітлерівського тоталітарних режимів. Але польські політики продовжують чути лише себе, з чого напрошується висновок: ескалація сварки їм вигідна. Якою ж є ця вигода?
Конфліктне бачення минулого: чому Польща наступає на ті самі граблі
Поляки давно написали власну історію XX століття, зокрема, Другої світової війни у націоналістичній парадигмі. Такий підхід дієвий для єднання нації на символах спільної історичної пам’яті, однак щойно він наштовхується на інше бачення — виникає конфлікт інтерпретацій.
Більшість європейських держав відійшла від виключно націоналістичної парадигми історії, аби уникати беззмістовних суперечок, хто кому і коли завдав більших історичних травм. Власне, мультикультурний підхід до минулого Європи є одним із тих "клеїв", які цементують Європейський Союз. Це — суспільна угода: розмовляємо про сьогодення та майбутнє, минуле лишаємо для істориків.
Але така угода працює не скрізь. Можна пригадати, як Віктор Орбан зумів керувати урядом Угорщини 16 років поспіль, підживлюючи історичну образу угорців через втрату територій у результаті Тріанонського договору 4 червня 1920 року. Нагадування сусідам про "угорські землі" розсварювало Будапешт з Україною, Румунією, Словаччиною, Сербією, Хорватією. Новий прем’єр Угорщини Петер Мадяр продовжує наполягати на порушенні права угорців, зокрема, можна нагадати його ультиматум Словаччині — скасувати "декретив Бенеша". TrueUA пояснював, про що саме йдеться. До країн, де не працює мультикультурний підхід до минулого, належить і Польща.
В її політиків конфлікт не тільки з Україною, і не тільки через УПА. Торік у вересні польський президент Кароль Навроцький прямим текстом вимагав репарацій від Німеччини за збитки, завдані під час Другої світової війни. За підрахунками Польщі, сума становить 1,3 трильйона євро. Ще далі пішов політичний соратник Навроцького, лідер правоконсервативної партії "Право і справедливість" (PiS) Ярослав Качинський, який назвав Німеччину "постнацистською", бо вона ніколи не виплачувала репарації постраждалим країнам. В уряді ліберала Дональда Туска проти вимог правих політиків щодо німців. А от стосовно рішення про найменування підрозділу ЗСУ на честь Героїв УПА позиції правих і лібералів у Польщі дуже схожі.
"Бандеризм" як небезпечна політична іграшка польських правих
Існує загальновідома причинно-наслідкова дилема, що було першим — курка чи яйце. Хто ж першим — Україна чи Польща — почали роздмухувати суперечку навколо ОУН та УПА? В обох країнах різне ставлення до подій на Волині та у Східній Галичині 1943-1944 років.
У липні цього року виповниться 10 років відтоді, як польський Сейм назвав події тих років "геноцидом польського населення", зневаживши думку українців. А взимку 2018-го у Польщі ухвалили так званий "закон про заборону бандеризму" — документ розширював повноваження Інституту національної пам’яті, який отримав право цензурувати наукові дослідження, вихолощуючи звідти будь-які згадки, що не вкладаються в прокрустове ложе" націоналістичного бачення минулого. Інститут нацпам’яті до обрання президентом очолював Навроцький.
За кілька днів після другого туру президентських виборів, коли стало зрозуміло, що він переміг, Сейм ухвалив закон, яким установив 11 липня "днем пам’яті про поляків — жертв геноциду, вчиненого ОУН-УПА на східних кресах II Річпосполитої Польщі" (польські націоналісти називають "східними кресами" частину українських земель). Так що рівно через місяць варто очікувати чергового сплеску українофобії у Польщі.
Отримавши президентську посаду, торік у вересні Навроцький вніс до Сейму відверто провокаційний законопроєкт про кримінальну відповідальність за "пропаганду ідеології бандеризму" та заперечення Волинської трагедії. Причому пояснював свою ініціативу маніпулятивно: мовляв, такий закон "усуне російську пропаганду та дасть можливість вибудувати польсько-українські стосунки на справжньому партнерстві". Навроцький поєднав криміналізацію "бандеризму" з обмеженнями для українських біженців. Проте Сейм законодавче дітище президента відхилив. Опоненти пояснювали своє рішення не тим, що проти посилення відповідальності за "бандеризм", а перегукуванням запропонованих норм щодо біженців з уже існуючими.
Останній крок Навроцького — намір позбавити Зеленського почесного ордену Білого орла. Щоправда, тут він сам себе відшмагав, — опоненти потикали в ніс президенту-історику, що досі кавалерами цієї нагороди є російська імператриця Катерина II, яка знищила польську державність, італійський фашистський дуче Беніто Муссоліні та друг Путіна — ексканцлер Німеччини Герхард Шредер. Навроцький зганьбився, то ж поки процедура позбавлення ордену українського президента на паузі.
Як випливає з вище згаданих прецедентів, ініціаторами недружніх дій були саме польські політики, а історичні спекуляції впливової партії "Право і справедливість" десятиліттями створювали поживний ґрунт для зростання ультраправих настроїв. То ж не дивно, що в Польщі значну підтримку мають дві одночасно українофобські, антиєвропейські та проросійські партії "Конфедерація свободи й незалежності" на чолі зі Славомиром Менценом та "Конфедерація польської корони", де лідером є скандальний Гжегож Браун. Саме ці політсили зараз отримують найбільшу вигоду з антиукраїнської істерики. При цьому Навроцький, PiS, ура-патріотична преса роблять всю роботу замість них.
За даними червневого зрізу громадської думки, проведеного дослідницьким інститутом Pollster для Super Express, "Конфедерація" Менцена третя за популярність (13,29%, зростання рейтингу на 1,55 відсоткового пункту), "Конфедерація" Брауна — п’ята (7,03%, зростання на 1,49%). Разом рейтинг двох проросійських партій — понад 20 відсотків, і це — у Польщі.
Три стратегічні помилки Туска у конфлікті з Україною
З правими — зрозуміло, але й ліберали використали сварку для внутрішнього вжитку. Прем’єр Туск у першій заяві все звів до того, що Зеленський вчинив неправильно, між Україною та Польщею чвар не повинно бути, і це мають зрозуміти як український, так і польський президенти. Простіше кажучи, Туск перевів стрілки на Навроцького, хоча проблема значно глибша — вона у бажанні Варшави диктувати свої історичні наративи. Підтвердженням стала заява глави МЗС Польщі Радослава Сікорського:
"Прошу керуватися заявою голови Кабінету міністрів про те, що це Україна припустилася помилки, і ми очікуємо, що саме Україна виправить цю помилку".
Українці не вважають це помилкою, вони рішення Зеленського схвалюють.
Туск днями знову перекинув м’яч Навроцькому, мовляв, президенти Польщі та України повинні провести переговори між собою. Оглядачі ж зауважують: обравши тактику перекладання відповідальності, прем’єр припускається стратегічних помилок.
Перша помилка: хайп, здійнятий польськими політиками довкола теми найменування підрозділу ЗСУ, яка є властиво українською і не стосується Польщі, може зірвати дуже важливий міжнародний захід — Конференцію з питань відновлення України (URC 2026) у Гданську, запланований на 25-26 червня. Для Варшави конференція архіважлива, фактично йдеться про стратегічну ініціативу Польщі, до Гданська збирається значна кількість політків та підприємців. Та чи прибудуть всі, на кого очікують на тлі сварки, яку підігрівають поляки?
Звісно, конференція на малій батьківщині обох ключових діячів Польщі — і Туск, і Навроцький народилися у Гданську — не менш важлива й для України, її перенесення в часі або в інше місце — небажане, проте антиукраїнська істерія у сусідів дуже заважає. Якщо захід не відбудеться, це буде ляпас перш за все уряду Туска.
Друга стратегічна помилка: поки польські політики граються з минулим, Зеленський провів плідну зустріч із лідерами Е3 — прем’єром Британії Кіром Стармером, канцлером Німеччини Фрідріхом Мерцом та президентом Франції Еммануелем Макроном. Польща завжди прагне залучатися до переговорів за участю сильних і впливових. Туск образився, що його не покликали:
"Я сказав, що з погляду Польщі жодні домовленості, в яких Польща не бере участі, не будуть нами поважатися, тобто не будуть для нас обов’язковими".
Знову ж таки, образа, розрахована на польського виборця.
Здається, у Варшаві не до кінця розуміють, що йшлося про Україну, а не про гонор поляків. Крім того, Україна зараз не залежить від Польщі так, як ще кілька років тому, але польські політики продовжують вважати, що без них українці не проживуть, тому мають постійно дякувати і заглядати в рота тамтешнім історикам.
Третя помилка: Туск та члени його команди хочуть сподобатися виборцям правих. Опитування показують: рейтинг прем’єра знижується, а от його партія продовжує лідирувати. До парламентських виборів ще понад рік, знайдуться позитивні теми для покращення електоральних позицій, тому незрозуміло, навіщо танцювати краков’як перед виборцями, які не голосували і не голосуватимуть за лібералів.
Україна дозволила польській стороні ексгумацію останків тіл людей, яких вважають жертвами подій на Волині та на Східній Галичині, у нас ніколи на державному рівні не шпетили польських можновладців за їхніх українофобів, від яких українцям дісталося протягом спільної історії. Та замість дивитися у майбутнє, де Україна спільно з Польщею є форпостом проти Росії, польські діячі, на жаль, продовжують жити з головою, постійно оберненою в минуле.
Тому нинішній скандал не буде останнім, навіть якщо сторони домовляться не наступати одна одній на історичні "мозолі". Інша справа — навчитися ці скандали гасити без значних іміджевих втрат для обох держав-сусідок.
