Візит чиновника такого рівня, як очільник Державного департаменту Сполучених Штатів Америки, для будь-якої країни є важливим. Для України, яка, з одного боку, веде війну за незалежність від зазіхань Кремля, а з іншого — бореться із корупціонерами, зокрема, і у Міністерстві оборони, приїзд Ентоні Блінкена до Києва є знаковою подією.
Звісно ж, першим, що спадає на думку, аналізуючи цей візит — є майбутня поїздка Володимира Зеленського до США. Цілком очевидно, що візит Блінкена є важливим етапом у підготовці цієї поїздки. Від того, про що домовилися у Києві Блінкен та українська влада (не тільки сам президент, а і міністр закордонних справ Дмитро Кулеба), залежатимуть і результати вояжу Зеленського до Вашингтона.
Фото: Офіс президента України
Але насправді важливими є й інші сигнали, які надіслав як українській владі, українському суспільству (і не тільки їм) державний секретар Сполучених Штатів Америки. І почати варто з найамериканськішої локації в Україні.
Йдеться про обід Ентоні Блінкена та Дмитра Кулеби у ресторані швидкого харчування McDonald’s. І не варто сприймати це за легковажність, оскільки насправді вона є досить серйозною з економічної точки зору.
McDonald’s — це світова торгова марка. Це бренд, який є упізнаваним усюди й завжди. Це той бренд, на який, як би це пафосно не звучало, орієнтується світовий ринок. Недаремно ж для світових валют існує саме "індекс Бігмака", тобто страви, яка продається саме у цій мережі фастфуду.
Фото: Reuters
Візит двох очільників зовнішньополітичних відомств до McDonald’s у столиці воюючої України — це сигнал. Сигнал для світового бізнесу. Якщо ця мережа працює в Києві — значить, Київ (і уся інша частина Україна, яка розташована далі від фронту, яка захищена системами ППО, американськими зокрема) є достатньо комфортним і безпечним для ведення бізнесу місцем.
Не забуваймо, що війна рано чи пізно завершиться. І після перемоги в Україну прийдуть чималі гроші — перш за все, для відбудови зруйнованої війною інфраструктури. Але не тільки. І світовий бізнес, оцінюючи ризики фальстарту (занадто раннього входження в український ринок) чи запізнення — орієнтується на ключові маркери, одним із яких і є робота такої поважної структури, як McDonald’s.
Іншим важливим моментом стала заява Ентоні Блінкена про виділення чергового пакета допомоги для України, великого пакета — розміром понад 1 мільярд доларів. З них 665 мільйона — це саме поточна військова допомога, тобто у нинішній війні, але США не обмежилися лише цим напрямом, а заклали ще 100 млн на довгострокові військові потреби України — тобто, наскільки можна розуміти слова держсекретаря, це на євроатлантичне майбутнє нашої держави.
Цей пакет допомоги був оголошений того ж дня, коли в Міністерстві оборони України змінився керівник. Звісно ж, робота над цим мільярдним траншем — це не день, не тиждень і навіть не місяць. Тобто цілком очевидно вона розпочалася задовго до історії скандалу навколо посади міністра оборони України та прізвища "Резніков". Але те, що оголосили його саме в той момент, коли українське Міноборони отримало нового очільника — під час війни — це теж сигнал. Точніше, навіть два. Хороший і не дуже.
Фото: Twitter Олексія Резнікова
Почнемо, за традицією, — з хорошого. Жоден яєчний чи будь-який інший скандал в МОУ на американську владу не вплинув. Тож ті захисники Резнікова, які розповідали про вікопомну роботу міністра на міжнародному рівні, виявилися, м’яко кажучи, присоромленими. Тобто, звісно ж, Олексій Резніков зустрічався із колегами з коаліції "Рамштайн", проводив переговори, про щось домовлявся. Але його відставка нічого не змінила. Західна, перш за все американська, допомога як надходила, так і надходить. І надходитиме — про що чітко сигналізує 100 мільйонів "довгострокових" доларів від Блінкена. Україна за будь-яких умов, за будь-яких міністрів (хіба що за винятком Дмитра Саламатіна та Павла Лєбєдєва; але такі персони на чолі Міноборони та інших міністерств зараз неможливі зі зрозумілих причин) не втратить підтримку Заходу.
Та є в цій історії й негативна сторона. Цей хід Блінкена воленс-ноленс показує ще й те, про що багато хто здогадувався, але не хотів вірити. Західна підтримка України, усі пакети допомоги залежать перш за все, в основному (і можливо, в принципі) від власне західних реалій, проблем і соціально-політичної складової. Простіше кажучи, Захід, демонстративно не реагуючи на зміну міністра оборони України, показує не тільки те, що буде підтримувати нас і надалі, але і те, що ця підтримка не базується на діях української влади. Напівжарт про те, що "демократичний світ проти Росії об’єднав президент, але не Зеленський, а Байден", отримав фактичне підтвердження.
В цьому насправді немає нічого поганого — лише констатація того очевидного факту, що Україна важлива для Заходу не персонами нинішньої влади, а своїм геополітичним розташуванням. Простіше кажучи, є на посаді міністра оборони Резніков чи ні, є на посаді президента України Зеленський чи ні — це не настільки важливо для Заходу, як те, є Україна демократичною країною, частиною цивілізованого світу чи ні, є міжнародне право на території України захищене і відновлене чи ні.
Просто українцям, які всерйоз повірили в інший жарт, про те, що "не Україна має вступати у НАТО, а НАТО — в Україну", варто спуститися з небес на землю. І згадати, що нинішнє велике місце у світовій геополітиці наша країна займає перш за все із зовнішніх причин, а не внутрішніх. Внутрішні причини — опір суспільства й армії, як частини суспільства (причому напрямку, бо частина Сил оборони — це вчорашні цивільні, мобілізовані чи добровольці) — це був привід для підтримки, але ця підтримка, як ми побачили на початку війни за номенклатурою зброї, могла бути й підтримкою партизанського руху. Україна, вистоявши у перші дні, тижні війни, змінила ситуацію, однак надалі рішення про підтримку нашої держави це уже не подія регіонального масштабу, як у тому ж Афганістані, а світового.
Саме тому, до речі, американські війська так легко (звісно ж, це оманлива легкість, особливо із технічної точки зору, але мова про політичний крок перш за все) залишили Афганістан. Бо на глобальну світову політику ця подія не вплинула взагалі. Чи не вплинула так, як уже впливає російсько-українська війна.
Втім, цей мінус для України є водночас і плюсом. Просто треба правильно його використати — уже навіть не для перемоги над Росією, вона станом на зараз є реальністю недалекого (максимум — середньострокового) майбутнього, а для повоєнного відродження нашої держави.
Підписуйтеся на нас в Telegram 
, щоб дізнаватися важливі та цікаві новини першими
