У Росії розпочалася передвиборча кампанія. Політичні сили — чи те, що від них залишилося — почали висувати своїх кандидатів на чергові вибори Володимира Путіна. І якщо в самому факті балотування нинішнього диктатора нічого дивного немає (дивне було б навпаки), то дві інші події, які сталися у так званій російській опозиції, є дуже цікавими кейсами.
Багаторічний очільник партії "Яблоко" Григорій Явлінський не буде балотуватися на виборах наступного року, які могли стати для нього четвертими. Раніше уродженець Львова брав участь у виборах 1996 року та у двох путінських виставах — 2000 та 2018.
Цей крок є цілком логічним — як з боку самого Явлінського, так і з боку Кремля. Лідер "Яблока" неодноразово займав позицію, яку в принципі можна назвати антивоєнною. Участь у виборах, у відповідних передвиборчих подіях змусила його або відмовитися від цієї позиції, втративши залишки і так мікроскопічного електорату, або педалювати її надалі, нарвавшись на відмову у реєстрації чи навіть кримінальну справу за "дискредитацію російської армії".
Григорій Явлінський. Фото: росЗМІ
Та й Кремлю не потрібна ніяка критика "спеціальної воєнної операції" на федеральному рівні. Десь там в соцмережах це ще припустимо, та й то особливо активних відловлюють і карають відповідно до нинішніх тоталітарних законів РФ, але не на головних медіа-майданчиках країни. Навіть якщо, точніше, коли Явлінського заклювали б відповідно навчені люди, зокрема, з-поміж кандидатів, заяви проти продовження війни Путін і Ко не терпітимуть.
Але рішення Явлінського, за великим рахунком, не має жодного серйозного впливу на перебіг чергових путінських виборів. Чого не можна сказати про історію в іншій партії, яка усі 32 роки існування країни під назвою Російська Федерація вважається головним опонентом влади.
Цією партією є КПРФ. Російські комуністи також визначилися зі своїм кандидатом. Ним — утретє в історії виборів президента РФ — став незмінний лідер червоної опозиції Геннадій Зюганов. І саме в цьому кадровому питанні є прихований важливий момент, який відкриває очі на ситуацію в нинішній Росії, зокрема ситуацію в Кремлі.
Як відомо, саме Зюганов був основним конкурентом кремлівських кандидатів на двох перших виборах. 1996 року, в умовно демократичні часи, він взагалі мав шанси виграти — принаймні, початок того року Геннадій Зюганов розпочинав як фаворит перегонів, виступав на традиційному світовому економічному форумі в Давосі майже як майбутній правитель Росії. Та і в першому турі тих виборів — єдиному першому турі в історії Росії — відставши від немічного, але витягнутого практично за вуха чинного президента Бориса Єльцина усього на 3 відсотки.
Геннадій Зюганов. Фото: росЗМІ
2000-го, після того, як в Кремлі таки зуміли мобілізувати ресурси і досягти прийнятного результату на парламентських виборах попереднього року, він не зміг — а, точніше, його не пустили — потрапити у другий тур. Але майже третина голосів теж була серйозним результатом. КПРФ тримала свою опозиційну лінію, опонуючи владі. Але раптом на виборах-2004 відбулося дивне...
Геннадій Зюганов не пішов на ті вибори, як і ще один відомий політичний діяч — лідер ЛДПР Володимир Жириновський. Їх замінили зовсім невідомі персонажі — від КПРФ балотувався депутат Держдуми Микола Харитонов, а від ліберальних демократів член нижньої палати парламенту Олег Малишкін. Якого навряд чи зараз хтось взагалі згадає навіть у самій Росії. Та й набрав він усього 2%, зайнявши п’яте місце і програвши навіть представниці тодішніх лібералів, "Союзу правих сил", Ірині Хакамаді.
А от Миколу Харитонова в Росії знають. Бо саме він 2024 року буде опонувати Володимиру Путіну на виборах. Комуністи (чи, як 2018-го, представник об’єднаної лівої опозиції) завжди були головними опонентами Кремля. Але поява Харитонова на тих виборах стала справжньою сенсацією. А ще якщо згадати, що 1999-го саме Харитонов представляв у Держдумі кандидатуру Володимира Путіна перед призначенням того прем’єр-міністром, а 2000-го саме він був довіреним лицем Путіна на президентських виборах...
Микола Харитонов. Фото: росЗМІ
Виникає цілком логічне питання — навіщо комуністам був потрібен такий кандидат. Який до того ж набрав лише 13,7%, тобто менше, ніж Зюганов на будь-яких виборах до та після. Але річ у тім, що цей кандидат був потрібен не КПРФ, а Кремлю. Володимир Путін боявся програти вибори (чи навіть потрапити у другий тур, бо хтозна, як може відреагувати населення, коли він опиниться сам на сам із опозиційним кандидатом).
Саме тому ні комуністи, які завжди грали роль дозволеної опозиції, ні ЛДПР, яка, як кажуть знавці тієї епохи, була створена структурою, що нині називається Федеральна служба безпеки — не висунули своїх лідерів на виборах-2004. Бо Путін — боявся. Боявся, що йому пригадають — і електорат, і опоненти — ті численні невдачі, проколи і провали, які переслідували його протягом першої президентської каденції. Це і субмарина "Курськ", і захоплення заручників у театральному центрі на Дубровці, і численні теракти по усій Росії.
Кремль знайшов спосіб натиснути на комуністів — і ті виставили проти Путіна цілком прийнятного персонажа. Який, хоч і зайняв своє друге місце, але жодної конкуренції йому не становив. А уже на наступних виборах, 2008-го — у списках кандидатів знову з’явилися і Зюганов, і Жириновський...
Кремль роками цементував свою владу — і навіть з урахуванням того, що обирати формально доводилося уже не Путіна, який пересів у крісло прем’єра, а Дмитра Медведєва, не мав жодних проблем з опозицією. Так і вийшло того разу — Зюганов отримав 17%, Жириновський — 10%, а кремлівському кандидату намалювали аж 70% підтримки, тобто усього на 1% менше, ніж у Путіна-2004.
Навіть 2012-го, коли Путін повернувся і після протестів на Болотній узяв усього 64% — офіційна опозиція його не лякала. А Зюганов знову отримав свої законні 17%, друге місце і статус головного дозволеного опозиціонера. Та надалі ситуація змінилася.
2013 року пройшли вибори мера Москви, перші після відновлення прямого волевиявлення громадян щодо регіональних керівників. І на ці вибори допустили справжнього опозиціонера Олексія Навального. Він навіть за офіційними даними сенсаційно набрав 27%, що було більше, ніж у всіх чотирьох інших формально опозиційних кандидатів разом узятих. Кандидату від Кремля, Сергію Собяніну, намалювали необхідні для перемоги у першому турі 51,37%, але та історія добряче налякала Кремль.
Олексій Навальний. Фото: росЗМІ
І навіть анексія Криму в 2014-му і підйом рейтингів Путіна до захмарних висот не зняв цього страху. Бо згодом ситуація в Росії почала погіршуватися, одним Кримом росіяни не натішилися, а більше нічого Кремль їм запропонувати не міг. Чи не хотів... Тож на наступних виборах президента, уже 2018-го (в РФ під Путіна змінили тривалість президентських каденцій з чотирьох до шести років), КПРФ знову не виставила Геннадія Зюганова. І тут Кремль ледь не проколовся.
Все тому, що кандидат від об’єднаної лівої опозиції, аграрний бізнесмен Павло Грудінін (керівник ЗАТ "Радгосп імені Леніна"), несподівано почав набирати популярність серед населення. Був на тих виборах такий момент, коли на голосуванні у ефірі радіостанції "Вести ФМ", а ведучим того ефіру був ніхто інший, як добре відомий пропагандист Володимир Соловйов — Путін набрав 50%, Жириновський лише 5%, а от за Грудініна проголосувало 45%.
Павло Грудінін. Фото: росЗМІ
Очевидно, росіянам сподобався варіант із цивілізованою, буржуазною версією лівого політика. А от Кремлю така ситуація не сподобалася і дуже. Саме тому після цього на Павла Грудініна і розпочався тиск, з’явилися традиційні "компромати" у вигляді рахунків у швейцарських банках та інші елементи чорного піару. А офіційний результат йому показово намалювали найменший в історії КПРФ за усі часи — лише 11,77%.
І от — наступні вибори Путіна. Вибори в країні, яка не просто анексувала Крим і влаштувала "громадянську війну" на Донбасі, поплатившись падінням рубля та іншими незначними наслідками перших західних санкцій. Зараз ситуація значно гірша.
Росія веде важку, кровопролитну війну — що б не розказували пропагандисти на своїх ефірах, втрати окупаційних військ РФ в Україні колосальні. Усе більше в країні незадоволених "СВО". Усе більше в країні тих, хто не хоче її продовження.
Економіка Російської Федерації після справжніх, а не обамівських санкцій уже відчутно летить у прірву. Навіть очільниця Центробанку Ельвіра Набіулліна днями заявила, що у нинішньому темпі можна їхати швидко, але дуже недовго.
У Росії уже відчутна економічна криза. Країна-агресорка не знає, що робити зі своїм викопним багатством, продаючи його уже навіть Індії за рупії, які потім не може нікуди подіти (у Індії їй просто нічого купувати на ті суми, які вона отримує від Нью-Делі). До того ж, продає із серйозним дисконтом. А Пекін взагалі перетворився із партнера на сюзерена — і єдиний аргумент, який залишається у Путіна проти повного підкорення режиму Комуністичної партії Китаю, це ядерна тріада, яка у Росії все-таки потужніша, ніж у КНР.
Одним словом, скільки б у своїх виступах кремлівський диктатор не розповідав про те, як "санкції не працюють", як Росія успішно вийшла із ситуації, як "СВО триває за планом і графіком" — в Російській Федерації усе більше людей, яким нинішнє життя не подобається. І серед цих навіть люди на кшталт Ігоря Гіркіна, тобто чистокровні імперці, які не проти війни як такої, але проти її нинішнього формату, коли Росія не перемагає, а намагається не програти.
Саме тому йому й потрібні зараз зовсім прохідні суперники, які б навіть випадково, як Навальний у Москві 2013-го, не влаштували несподіванок. Саме тому із політичного нафталіну і витягли Миколу Харитонова, який увесь цей час тихо і сумирно сидів у Державній думі (він там окопався взагалі з 1994-го), заробляючи собі на життя членством у офіційній опозиції і ніколи, крім виборів-2004, не нагадуючи про себе широкому загалу. А зараз нагадав. Бо Путін боїться виборів-2024. Попри усю безмежну владу, попри уже сформований відверто тоталітарний режим — боїться. І кандидатура Харитонова є підтвердженням цього.
Не виключено й те, що ФСБ очікує на виборах-2024 настільки неприємного сюрпризу, що намагається його нейтралізувати уже зараз — нікчемними кандидатами, за яких, навіть попри відверту нелюбов до Путіна, російське населення не стане голосувати.
Підписуйтеся на нас в Telegram 
, щоб дізнаватися важливі та цікаві новини першими
