Саудівська Аравія минулими вихідними таки провела анонсовану зустріч, присвячену мирному врегулюванню російсько-української війни. На цій зустрічі не було ухвалено жодних рішень, учасники саміту не підписали навіть єдиного підсумкового документа. Але є момент, який дозволяє оцінити саміт у Джидді позитивно.
Ключовим аспектом події став візит китайської делегації. За великим рахунком, це перший крок Пекіна на чужу територію в історії із російсько-українською війною. До цього Китайська Народна Республіка самостійно створювала власний порядок денний з цього питання й вирішувала, що і як пропонувати. Зараз же китайська делегація прибула до Джидди як одна із багатьох учасників саміту.
Звісно, не можна говорити, що вплив і вага Китаю на цьому саміті були рівні позиціям інших учасників. Все-таки КНР – це великий геополітичний гравець, який, зокрема, має певні важелі контролю над країнами глобального Півдня. Скажімо, через наддержавне об'єднання БРІКС чи двосторонні угоди із низкою африканських країн, які мають тісні економічні відносини із Пекіном. До речі, саме цим – зв'язками із країнами глобального Півдня – і могло бути продиктоване рішення Сі Цзіньпіна відправити до Джидди свою делегацію. Бо ж відсутність Китаю автоматично означало більшу можливість маневрів у спілкуванні з африканськими країнами для США та західних партнерів України.
Китайці прилетіли. І, як зазначили світові ЗМІ, активно вносили конструктив у загальне тло зустрічі. Що означають "позитивні погляди" КНР, про які писало, зокрема, німецьке видання Spiegel – ще треба розібратися, інформації про перипетії саміту малувато. Ймовірно, це були традиційні слова про підтримку територіальної цілісності України, якими китайські політики уже неодноразово відзначалися. Але, разом з тим, сам факт певної спільної роботи на цьому майданчику делегацій США та Китаю – той позитивний момент, який, імовірно, залишиться головним за підсумками заходу.
Що підштовхнуло Китай до цього кроку — чи й справді удар по її економіці через припинення роботи Чорноморської зернової ініціативи, чи стратегічне розуміння невигідності затягування війни — питання відкрите. І від відповіді на нього залежатиме подальша діяльність КНР на українському напрямку. Але в будь-якому випадку сигнал Кремлю був відправлений досить чіткий — Пекін готовий до співпраці із Заходом, це і в його інтересах також. Сигнал цей, очевидно, адресується уже не Путіну, а його оточенню, яке може мати вплив на свого диктатора. Тож варто буде подивитися за тим, які підкилимні ігри почнуться в російській владі найближчим часом.
Відсутність спільного підсумкового документа не могло залишитись осторонь. Однак тут варто зрозуміти один простий факт: саміт у Джидді зібрав настільки різні геополітичні частини світу, що чекати від них якоїсь спільної позиції за два дні переговорів навряд чи доцільно. Звісно, можна було б обмежитися загальними словами про необхідність миру в регіоні та на планеті, але усі чудово розуміють, що, по-перше, подібні слова уже лунали й не раз, а по-друге, саме тому, що вони лунали, якийсь реальний смисл за ними не стояв і не стоятиме.
Реальних, конструктивних спільних заяв учасників саміту, швидше за все, і не планувалося. Як і не планувалося ухвалити якісь серйозні рішення. Цей захід, перший у такому складі, був лише початком нового переговірного процесу. Тобто суттю його було саме зібрати як західних партнерів України, так і представників формально нейтрального глобального Півдня (хтось і справді є цілком нейтральним у цій ситуації, а деякі країни, як той же Китай, фактично стоїть на боці країни-агресора).
Саудівська Аравія зібрала такий представницький (40 країн!) саміт — і в цьому її особистий успіх. Відоом, що інші спроби організувати хоч якусь зустріч за межами вузького кола партнерів/союзників незмінно провалювалися. Так, Реджеп Ердоган як не намагався організувати переговори Володимира Зеленського і Володимира Путіна, так нічого у підсумку і не здобув. Звісно, ця дипломатична невдача не завадила йому виграти вибори, але реноме сильного регіонального гравця підтвердити, за великим рахунком, не вдалося. Саудівська Аравія тут обійшла Туреччину, це варто визнати.
Що буде далі? На серйозні зміни очікувати не варто. Захід як постачав зброю Україні, так і постачатиме. І жодних розбіжностей із метою саміту в Джидді (мир в Україні) тут немає, бо мир в нашій країні можливий лише за умови перемоги ЗСУ. У всіх інших варіантах Україну накриє хвиля звірств і терору з боку країни-агресора.
Глобальний Південь уже висловив свою позицію щодо "зернової угоди" російському диктатору. Навряд чи можливі якісь сильніші дипломатичні сигнали. Далі справа хіба що за антиросійськими голосуваннями на Генасамблеї ООН, але до цього ще далеко.
Що робитиме Китай — питання цікаве. Навряд чи позиція Пекіна зміниться. Принаймні, публічна позиція, бо на неофіційному рівні, в режимі закритих переговорів можливі різні варіанти розвитку взаємин двох авторитарних держав.
А головним підсумком саудівської зустрічі є те, що війна триває. І для її припинення потрібні як мінімум кілька наступних зустрічей у такому ж форматі, де уже будуть вирішуватися конкретні питання. Як показав саміт 5-6 серпня, зібрати таких різних учасників у одному місці можливо. Тепер справа за наступним кроком — і буде зрозуміло, хто зможе його зробити.
Підписуйтеся на нас в Telegram 
, щоб дізнаватися важливі та цікаві новини першими
