Курщина, дрони й переговори. Головні події третього року великої війни
Як і попереджав звільнений на межі другого і третього років повномасштабної російсько-української війни головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, ситуація на полі бою перейшла у затяжну, тупикову фазу, коли повну перемогу однієї зі сторін уже не могло йтись. Та, попри це, третій рік повномасштабної війни приніс нам низку знакових подій.
Курська операція ЗСУ
6 серпня 2024 року війна в прямому сенсі прийшла в Росію. Підрозділи Сил оборони України перетнули державний кордон в Сумській області — й розпочали наступ на територію Курської області в Суджанському районі.
Ця операція застала зненацька не тільки росіян, а українців й, власне кажучи, увесь світ. Такого кроку з боку командування Збройних сил України не чекав ніхто — хоч, як виявилося, він був досить-таки прогнозованим і очікуваним.
Проваливши перші дні оборони на своїй території, російські війська втратили контроль над чималою частиною території Курської області. Центром "української Курщини" стало місто Суджа, яке, за іронією долі, колись формально було столицею комуністичної й підконтрольної Кремлю Української республіки.
Попри усі спроби вибити ЗСУ, російські війська не досягли успіху навіть на власній території. Натомість вдалися до кількох авіаударів уже по міжнародно визнаній своїй території — зокрема, по інтернату для літніх людей у Суджі. Це тільки підкреслило повне безсилля Російської Федерації, яке навіть вдалося до залучення на курському напрямку підрозділів із Північної Кореї, але і це не допомогло Кремлю повернути контроль над Суджанщиною.
Навіщо Україна вдалася до цієї операції — достеменно невідомо. Спочатку йшлося, що це був удар на відволікання частини російських військ від Донбасу. У нинішніх умовах усе частіше з’являються версії щодо майбутнього обміну цієї території на частину окупованих Росією українських земель — наприклад, Запорізької АЕС з околицями.
Українські дрони над Росією
Іншим фронтом, відкритим Україною на території країни-агресора, став повітряний. Українські дрони та ракети (перш за все, звісно ж, безпілотники) атакували об’єкти на території Російської Федерації й раніше, але у 2024-му ці удари стали справжньою системою.
Звісно ж, українська армія зосередила свої удари зовсім не на тих об’єктах, які обстрілювали на території України росіяни. Можна говорити про те, що ЗСУ є значно людянішими за російських варварів, але краще зосередитися на тому, що українські удари мають цілком практичний смисл, що в умовах обмеженої номенклатури озброєння є ключовим.
Один з основних напрямків українських дронових ударів — це об’єкти нафтогазової галузі Російської Федерації. Наші безпілотники завдали відчутного удару по нафтозаводах, нафтобазах та інших структурних підрозділах головного бюджетотворчого підрозділу російської економіки.
Мапа ударів дронів (ракети, які й використовувалися значно рідше, долітали не так далеко) вражає — фактично під ударом опинилася уся європейська, практично до Уральських гір, територія Росії. Та головне у цій операції — наслідки. Які є досить серйозними, особливо якщо додати до них санкції США проти "сірого танкерного флоту" країни-агресора. Кремль почав недоотримувати кошти на ведення війни у тих масштабах, у яких вів раніше.
Війна на Західному Донбасі
Третій рік повномасштабної війни розпочався фактично із виходу Збройних сил України з Авдіївки. Ця битва обернулася для української армії серйозними проблемами — як кадровими, так і територіальними. Виявилося, що втримати оборону за Авдіївкою ЗСУ дуже важко — тож українська армія почала відступ.
Звісно ж, наступ російських окупантів був зовсім не стрімким, та все ж росіяни захопили Мар’їнку і Селидове, Українськ, Курахове — і підійшли до Покровська (північніше) та Великої Новосілки (південніше). Фактично ці населені пункти стали останніми на шляху росіян до адміністративних кордонів Донецької області.
Та провалом для України донбаський наступ РФ у 2024 році вважати все ж не варто. Невдалим періодом — так, але він разом з тим обернувся такими втратами для окупантів, що вони до кінця третього року повномасштабної війни докотилися до використання у своїй армії віслюків. Бо уся більш-менш придатна для роботи в зоні бойових дій техніка просто закінчилася, адже була знищена ЗСУ.
Також зросли й втрати особового складу ворога. Саме через цей наступ на Донбас, який обернувся захопленням кількох десятків квадратних кілометрів, фактично завершив активні дії росіян на театрі нинішньої війни. На Західному Донбасі росіяни надірвалися — і невипадково усе частіше почали в публічному просторі говорити про переговори.
Переговори, яких немає
Справді, російські втрати під час третього року повномасштабної війни досягли таких масштабів, коли приховувати їх уже не було можливості. Применшувати — так, приховати величезні розміри — ні. І цвинтарі по усій Росії, і відео родичів. і самих військовослужбовців армії РФ в мережі — усе це просто кричало про те, що росіяни втрачають величезну кількість людей.
А поповнювати підрозділи щомісяця ставало усе важче — і грошей на контракти через проблеми з економікою усе менше, і кількість охочих іти на війну з практично гарантованим летальним підсумком зменшувалася. Невипадково на Курському напрямку з’явилися підрозділи північнокорейської армії.
Усе це, а також економічна катастрофа, яка впритул наблизилася до Росії, призвело до того, що тамтешні пропагандисти усе частіше почали говорити про переговори. І хоч сам російський диктатор Володимир Путін поки мовчить про можливість зустрічі з українським колегою — усе його оточення уже відверто говорить про необхідність зупинки війни. Про захоплення ж України та інші вимоги, на кшталт "денацифікації" чи "демілітаризації", не йдеться взагалі. Росіяни фактично визнали провал головної ідеї, яка призвела до початку повномасштабної війни.
Та переговорів як таких досі немає. Президент США Дональд Трамп, який обіцяв до виборів завершити війну за 24 години, намагається знайти якісь важелі впливу на обидві сторони, але виходить невдало навіть щодо слабшої України, не кажучи вже про ядерну Росію. І коли переговори стануть справжніми переговорами — поки не знає ніхто.
"Найскладніша" зима такою не виявилася
Ще одна подія третього року повномасштабної війни — це та, яка не сталася. Перед кожною зимою українців лякали "найскладнішим" періодом в історії країни, після ракетних ударів осені-зими 2022-го це стало уже аж ніяк не перебільшенням. Чекали чогось подібного і під час нинішньої зими.
Та зараз, за чотири дні до завершення календарної зими, можна констатувати — ця зима пройшла для України значно легше, ніж перша часів повномасштабної війни. Не було серйозних відключень, а ті, які траплялися — були регіональними, а не загальноукраїнськими. Період же тотального блекауту досить швидко завершився — і завдяки теплій (до середини лютого) зимі, і завдяки успішній роботі української ППО.
А також до цього доклалися дронові атаки по авіаційних об’єктах на території Росії. Обстріли тилової території України з російських літаків стратегічної авіації стали значно рідшими, а потім окупанти взагалі перейшли на удари корейськими балістичними ракетами. Та і вони не завадили нашій державі без особливо драматичних зусиль пережити третю зиму повномасштабної війни — і дивитися у майбутнє з оптимізмом.