Падіння легенди. Чи дасть одіозний Жеваго ще один шанс "Ворсклі" в нових умовах
У перший день цьогорічного літа на стадіоні імені Бутовського місцева "Ворскла" у повторному стиковому матчі програла у серії післяматчевих пенальті ФК "Кудрівка". Так завершилася унікальна для усієї України полтавська серія. Чим була для вітчизняного футболу "Ворскла" і чи буде надалі — у нашому матеріалі.
Перший успіх імені Пожечевського
У сезоні-1995/96 через реорганізацію футбольної лігової системи України у першій лізі (другому за ліком дивізіоні) путівка до еліти розігрувалася лише одна, а не дві, як до і після того. Що уже саме по собі означало запеклу боротьбу між претендентами. Але боротьби не вийшло. Полтавська "Ворскла", яка перед тим фінішувала аж на 11-му місці, не залишила суперникам жодних шансів — лише три поразки у 42-х матчах, неймовірні 103 очки й упевнене перше місце.
Але найцікавіше в історії "Ворскли" 90-х було далі. Команда, яку тоді очолював місцевий фахівець Віктор Пожечевський (він головував у команді ще на початку її історії, у середині 80-х), одразу продемонструвала, що авторитетів для неї немає — розгромила в Одесі срібного призера попереднього чемпіонату, "Чорноморець", не програла у Дніпропетровську (колишня назва міста Дніпро, — ред.) бронзовому призеру "Дніпру", а на додачу обіграла головну українську команду того часу — "Динамо", уперше серед усіх учасників ЧУ, забивши у ворота киян чотири голи. Той сезон, дебютний для себе, "Ворскла" завершила на третьому місці, одразу завоювавши бронзові медалі. Рекорд полтавських новачків досі залишається непобитим.
Далі були ще п’яте і четверте місця до закінчення ХХ століття, два виступи у європейських кубках — "Ворскла" гідно протистояла потужній у ті роки португальській "Боавішті". Стало зрозуміло, що до вищої ліги (так тоді називався топ-дивізіон українського футболу) прийшов серйозний учасник. Прийшов з амбіціями й надовго.
Переможці євротріумфаторів
Після тимчасового спаду і зміни власника — клуб навіть змінив назву, два роки він називався "Ворскла-Нафтогаз" — почався новий успішний період в історії полтавського клубу. Головною дійовою особою "Ворскли" став досвідчений тренер Микола Павлов. Він у сезоні-2008/09 привів свою команду до найвищої вершини в історії — перемоги у Кубку України. Той тріумф став знаковим не тільки тому, що першим і досі єдиним в історії "Ворскли". Річ у тім, що суперник полтавців по фіналу КУ, "Шахтар", за півтора тижня до матчу виграв Кубок УЄФА. Тож команда Павлова переграла на останній сходинці до трофея не просто конкурента, не просто українського гранда, а європейського тріумфатора.
В сезоні-2011/12 "Ворскла" Миколи Павлова знову була у всіх на устах — полтавці у неймовірному двобої із румунським "Динамо" уперше в історії дійшли до групового турніру Ліги Європи. І це при тому, що у вказаний період клуб активно продавав своїх лідерів багатшим клубам. Так, "Динамо" тоді придбало півзахисника Сергія Кравченка та форварда Олександра Мелащенка, "Шахтар" — воротаря Андрія Пятова. Усі ці футболісти стали гравцями збірної України, а Пятов — взагалі одним із лідерів головної національної команди.
Період Павлова "Ворскла" почала середняком вищої ліги, а завершила четвертим в історії України володарем Кубка. До речі, єдиний гол у тому фінальному матчі забив Василь Сачко, який очолив полтавську команду уже як тренер у наступний успішний період.
Третя, остання вершина
У сезонах 2014/15 та 2015/16, тобто коли у Прем’єр-лізі ще грали такі потужні суперники, як "Дніпро" та "Металіст", команда Сачка двічі поспіль фінішувала на п’ятому місці. А чемпіонат-2017/18 "Ворскла" удруге в історії завершила з медалями, на бронзовому третьому місці. 2019 року ера Сачка в Полтаві закінчилася, але на зміну йому прийшов інший успішний тренер — Юрій Максимов, з яким команда дійшла до фіналу Кубка України у коронавірусному 2020 році.
Через чотири роки "Ворскла" під керівництвом тимчасового наставника Сергія Долганського повторила це досягнення. Причому тут треба відзначити, що в обох фіналах, проти "Динамо" і "Шахтаря" відповідно, полтавці боролися до останнього — киянам взагалі програли лише у серії післяматчевих пенальті.
Початок двадцятих років став для полтавського клубу теж цілком успішним — три поспіль п’ятих місця, на тлі яких дев'ята позиція у сезоні-2023/24 була невдачею і винятком. Та, як виявилося, це був лише початок стрімкого падіння. Перше коло щойно завершеного чемпіонату "Ворскла" зімкнула на незвично низькому для себе 11-му місці, а далі ситуація хоч і повільно, але постійно погіршувалася. Наприкінці березня команда, яку знову очолював Юрій Максимов, програла удома "Кривбасу", опустилася у зону стикових матчів — та так звідти вже і не вибралася. А потім, нібито отримавши шанс на виживання після перемоги у першому матчі із ФК "Кудрівка" з села на півночі Чернігівщини, бездарно цей шанс втратила.
І вилетіла із Прем’єр-ліги після 29-річного періоду перебування там. Після катастрофи десятих років, коли український футбол втратив низку учорашніх грандів, середняків та амбітних команд на межі двох ліг — "Металіст", "Дніпро", два "Металурги", дві "Сталі", "Карпати", "Говерла" та ін. — в УПЛ залишилися лише три клуби, які грали на найвищому рівні з 90-х. Це, звісно ж, два гранди, "Динамо" і "Шахтар", які виступали в еліті від початку. А третьою й останньою була саме "Ворскла".
Проблеми Жеваго знищать "Ворсклу"?
Так, тепер уже варто говорити — "була". Що ж далі чекає на полтавський клуб? І тут ми відходимо від власне футболу. Бо, як показує історія цього виду спорту в Україні, клуби живуть (іноді навіть дуже непогано) рівно до того моменту, поки у цьому зацікавлені їхні власники — олігархи чи бізнесмени меншого калібру. Саме так, наприклад, загинули "Дніпро" і "Металіст". А новий клуб із Дніпра, СК "Дніпро-1", розчинився у мороці взагалі після четвертого місця в УПЛ і путівки до Ліги Конференцій УЄФА.
От, власне, питання власника. Як відомо, ним є одіозний олігарх Костянтин Жеваго. Прийшов він у "Ворсклу" у середині нульових, тобто фінансує клуб два десятиліття. До останнього часу усе в клубі з грошима було нормально, але почалися проблеми у самого бізнесмена. Проблеми серйозні — такі, які не дозволяють йому вести повноцінний бізнес, що вже казати про таку традиційну олігархічну забавку, як футбол.
То ж не дивно, що вже за кілька після вильоту з Прем’єр-ліги з’явилися чутки про те, що "Ворскла" не просто вилетіла у першу лігу ПФЛ, а може взагалі припинити існування. У цьому, як ми вже сказали, немає нічого дивного чи нового — олігархічні клуби в Україні саме так і помирають, в один прекрасний момент, незалежно від усіх попередніх успіхів та досягнень.
Та все ж "Ворскла" — це не просто один із багатьох учасників. За 33 роки існування Кубка України цей турнір вигравало лише п’ять клубів. Одного із них, сімферопольської "Таврії", немає уже 11 років — її знищила окупація Криму російськими "зеленими чоловічками". А тепер власник зеленого (точніше, зелено-білого) клубу, схоже, закриє футбольний проект — який уже можна назвати легендарним.
Втім, олігархічний футбол — він такий і є. Коли у власника все в порядку з грошима — не життя, а безперервне свято й аукціон небаченої щедрості. Ну, а коли у того, хто дає гроші, починаються проблеми з цими самими грошима — усе завершується швидко і неприємно. Але традиційно — припиненням існування і зануренням у води футбольної Лети.