Невдовзі після завершення першого етапу повномасштабної війни, коли російська армія від невдалої спроби блискавичного захоплення ключових українських міст перейшла до тактики війни на виснаження, з’явилася думка про те, що Україна мусить обов’язково перенести бойові дії на територію країни-агресора. Тільки в такій ситуації російське суспільство та путінський режим уповні відчує наслідки своїх дій.
Війна по землі прийшла до Російської Федерації аж у серпні 2024 року. Але повітряну війну Сили оборони України розпочали проти окупантів на їхній міжнародно визнаній території ще у перший рік повномасштабного вторгнення.
Звісно ж, ця війна велася і ведеться за допомогою безпілотних літальних апаратів. Проти цього виду української зброї російська армія, за великим рахунком, досі не спромоглася на адекватну відповідь.
Почалося уже ще на початку жовтня, коли з’явилася інформація про імовірну дронову атаку на аеродром Шайовка, що на Смоленщині. Наслідки того інциденту так до пуття і не були встановлені, а от наступна атака — у листопаді на нафтобазу в Орлі — уже продемонструвала проблеми російської ППО у всій красі.
Головним того року у повітряній війні України на території Росії став грудень. 5 грудня відбулося одразу дві атаки на авіабази ВКС РФ. І якщо в Енгельсі Саратовської області йшлося лише про пошкодження двох літаків Ту-95 (тих самих, з бортів яких запускають по Україні ракети Х-101), то у Дягілєво на Рязанщині були не тільки пошкоджені внаслідок вибуху бензовоза три стратегічні бомбардувальники Ту-22МЗ (ці запускають ракети Х-22 та модернізовану версію, Х-32), а й загинули троє російських військових. В Енгельсі ж свого часу українські дрони дочекалися 26 грудня, тоді внаслідок атаки дрона загинули три офіцери Військово-космічних сил РФ.
Наступний рік війни розпочав процес уже повномасштабних і регулярних атак українських безпілотних літальних апаратів на російські об’єкти в тилових регіонах. Настільки тилових, що 1 травня з’явилася інформація про атаку на аеродром поблизу Санкт-Петербурга, від якого до української території понад 500 кілометрів.
Тоді ж росіяни повідомили про те, що українські дрони нібито атакували Кремль, оприлюднивши навіть відеозапис чогось, схожого на вибухи. Звісно ж, ніхто в резиденції Володимира Путіна (і він сам, на жаль, теж) не постраждав. А Москва ще кілька разів того року потрапляла під удар — так, у червні-серпні дрони регулярно долітали до російської столиці й завдавали ударів по об’єктах у діловому центрі "Москва-Сіті".
Втім, ні ці удари, ні атака 7 вересня, яка змусила росіян призупинити роботу столичних аеропортів, не були аж такими важливими, як те, що почалося 1 жовтня. Того дня дрони атакували Смоленський авіаційний завод (там виробляли ракети Х-59, якими теж обстрілюють територію України). А у листопаді російські регіони пережили низку атак на стратегічно важливі об’єкти.
11 листопада під удар потрапили Тамбовський пороховий завод та "Конструкторське бюро машинобудівництва" у підмосковній Коломні. Коломна постраждала і під час наступної атаки, через три дні.
17 числа дрони знову навідалися на Смоленський авіаційний завод. 26-го — у кількох регіонах РФ (Калузька, Тверська області) були атаковані об’єкти енергетичної інфраструктури. А 27-го вкотре зазнав удару авіазавод у Смоленську.
Крім того, Сили оборони України продовжили атакувати одні із ключових в контексті нинішньої повітряної війни об’єктів — військові аеродроми на території Росії. Так, 3 травня 2023 року у Брянській області під удар безпілотників потрапив аеродром "Сеща". Тут, за наявними даними, не тільки базувалися бомбардувальники та винищувачі, які окупанти використовували під час атак на північні регіони України, а звідси ще й запускали "шахеди", саме це летовище стало однією із точок запуску іранських дронів по тилових регіонах України.
Ан-24. Фото: з відкритих джерел
У серпні безпілотники долетіли до аеродрому "Сольці", що аж у Новгородській області. Там, за інформацією української розвідки, були повністю знищені два стратегічні бомбардувальники Ту-22М3, ще два зазнали значних пошкоджень. Через два дні після атаки на "Сольці" у Калузькій області постраждав від українських дронів аеродром "Шалейка", де також базувалися Ту-22М3. Цікавинкою саме цієї атаки стало те, що, за інформацією ГУР, її здійснили з території Росії, а не з-за українського кордону.
Фото: соцмережі
Серпень 2023 року закінчився атаками на ще два аеродроми, у прикордонних з Україною областях — Брянській та Курській, де постраждали літаки Су-30, МіГ-29 і комплекси ППО С-300 та "Панцир", а також потужним ударом по московському летовищу. Як відомо, саме на Псковщині дислокуються основні сили десантних військ РФ, для перевезення яких використовують військово-транспортні літаки Іл-76. Чотири такі літаки були пошкоджені внаслідок масованої атаки дронів.
Су-30. Фото з мережі Інтернет
Наприкінці ж 2023-го українські дрони завдали дошкульного удару по аеродрому Морозовськ у Ростовській області, одному з основних у нинішній війні — саме там базувалося багато бомбардувальників Су-34, частині із яких було завдано суттєвих пошкоджень, що підтвердило відео, яке з’явилося незабаром після атаки.
Таким чином, другий рік війни відзначився не просто успішною роботою українських дронів, а і масовістю атак безпілотників. Що продемонструвало слабкість російської протиповітряної оборони — чи, можливо, її повну відсутність через передислокацію усіх наявних ППО-потужностей на театр воєнних дій до України.
Початок третього року повномасштабної війни в контексті повітряних атак України на російські регіони можна назвати "нафтовим". Звісно, по нафтобазах українські дрони били ще 2023-го, зокрема, 17 вересня того року під удар потрапив такий об’єкт в Орлі. Але активно і системно Сили оборони України зайнялися цією галуззю російської економіки, яка досі є ключовою для воєнного бюджету РФ, саме 2024-го.
Уже 9 січня безпілотники прилетіли на знайому українським дроноводам нафтобазу в Орлі. 29-го числа дрони атакували нафтопереробний завод "Славнефть-ЯНОС" у Ярославлі. Кінець січня — початок лютого став піком ударів по нафтопереробній інфраструктурі Росії. Були уражені й завод "Невський мазут" у Санкт-Петербурзі, і НПЗ "Лукойл" у Волгограді, і нафтобаза "Транснефть-Дружба" на Орловщині, і Московський нафтопереробний завод.
Нафтопереробний завод "Славнефть-ЯНОС" у Ярославлі. Фото з соцмереж
Після певної перерви, у березні, атаки продовжилися. 12 березня українські дрони ударили по кількох регіонах РФ, серед об’єктів, які потрапили під удар, виявилися завод "ЛУКОЙЛ-Нижегороднафтооргсинтез" біля Нижнього Новгорода та нафтопереробний завод в Орлі. 13-го березня — повідомлення про атаку на нафтопереробний об’єкт в Ленінградській області. 15-го — удари по об’єктах нафтопереробної галузі у Липецькій та Рязанській областях. А 16 березня українські дрони атакували нафтопереробні заводи у Новокуйбишевському, Самарі та Сизрані.
Атаки на нафтопереробні заводи, нафтобази й інші об’єкти цієї галузі продовжилися й надалі, хоч і не з такою інтенсивністю. Зокрема, напередодні українські безпілотники знову завітали до росіян — цього разу під прицілом опинився термінал в окупованій Феодосії — найбільший у Криму за обсягами перевалки нафтопродуктів, які використовувалися, зокрема і для забезпечення потреб армії РФ.
Втім, і про інші підприємства, які працюють, зокрема, і на російську армію, українські дрони не забували. І тут варто відзначити іншу ключову особливість 2024 року. Ударні безпілотники Сил оборони України почали долітати уже у геть віддалені від кордону регіони країни-агресора. Це і Північний Кавказ — де дрони атакували 8 червня аеродром у північноосетинському Моздоку (про північніші Калмикію та Астраханську область годі й говорити).
Аеродром у північноосетинському Моздоку. Фото з соцмереж
І Поволжя — Республіка Татарстан — і навіть Кіровську область, куди дрони навідалися 28 серпня, вдаривши по складу нафтопродуктів. І навіть Заполяр’я — де у другій половині серпня кілька днів безпілотники атакували авіабазу "Оленья", де й розташовані стратегічні бомбардувальники російської армії (перекинуті туди з Поволжя ще після ударів у грудні 2022-го).
Таким чином, 2024 року українські сили не тільки завдали дошкульних ударів по нафтопереробній галузі, знизивши рівень доходів РФ від «чорного золота», не тільки продовжили атакувати різні військові заводи у європейській частині країни-агресора, а й продемонстрували, що фактично уся територія Росії практично до Уралу перебуває під загрозою ударів Сил оборони України.
І це — без дозволу західних партнерів на використання по території РФ далекобійних ракет. Які — і це усі розуміють, особливо Кремль (відреагував навіть на гіпотетичну можливість таких ударів традиційною істерикою) — завдаватимуть значно більше шкоди будь-яким інфраструктурним об’єктам. Тож можна сказати, що повітряна війна України на території Російської Федерації поки що розвивається за сценарієм нашого домінування — проти чого окупанти, які на землі перейшли уже зовсім на тактику "зомбі / м’ясних штурмів", так і не знайшли гідної технологічної відповіді. Це вкотре демонструє: росіяни уміють воювати, тільки закидаючи ворога горами трупів. А там, де потрібна інженерна думка, де важливі сучасні технології, російська армія на сьогодні повністю програє Україні, а що вже говорити про можливе зіткнення із країнами НАТО...
Підписуйтеся на нас в Telegram 
, щоб дізнаватися важливі та цікаві новини першими
