У колонії суворого режиму в російському заполярному селищі Харп помер той, кого російська влада, здається, боялася найбільше — опозиційний політик Олексій Навальний. Принаймні, так повідомили офіційні структури країни-агресорки. Втім, до подібного рівня фейків навіть в Росії ще не дійшли — тож, попри заяву дружини Навального Юлії, можна сприймати цю інформацію як достовірну.
Помер Олексій Навальний сам чи його убили за наказом російської влади — ніхто поки що (крім самих можливих виконавців) не знає. Але це насправді не має жодного значення. Бо західний світ уже звинуватив у смерті Навального Кремль і навіть особисто Путіна. І варто визнати, що Захід у цьому має рацію.
При цьому йдеться навіть не про ті репресії (зокрема, у вигляді постійних потраплянь Навального до штрафного ізолятора), які Федеральна служба виконання покарань застосовувала до опозиційного політика — очевидно ж, за наказом з адміністрації президента РФ. Якби у Кремлі не хотіли смерті Олексія — наказали б зробити усе, аби у того не було серйозних проблем зі здоров’ям. Цього, цілком очевидно, не було зроблено. Висновок напрошується сам собою.
Крім того, варто нагадати, що насильницька смерть відомої людини, так чи інакше опозиційної до влади — це аж ніяк не новина для путінської Росії. З найвідоміших прикладів – журналістка Анна Політковська, політик Борис Нємцов. А були ще й менш знакові, менш популярні й відомі у суспільстві люди, на кшталт Юрія Щекочихіна. Тож у тому, що Навального принаймні могли хотіти убити — сумнівів немає жодних. Але навіщо?
Причина такого кроку, на нашу думку, очевидна. І вона прямо пов’язана із такою нібито зовсім іншого характеру подією, як зняття з виборів псевдоопозиційного політика Бориса Надєждіна. Це страх, уже воістину параноїдальний страх кремлівського диктатора.
Ми вже писали про те, чому Кремль не надав Надєждіну можливості набрати "свої" 1-2% на перевиборах Путіна. Якщо коротко — президент Росії боїться будь-яких, реальних чи навіть вигаданих, загроз своєму царюванню.
Термін "царювання" тут зовсім не випадкове. Бо, навіть заарештований і відправлений за полярне коло, Навальний був проблемою для влади — і це не історія Путіна, це історія російської влади.
1741 року російський імператор із династії Вельфів, відомий під іменем Іван VI, був разом зі своєю матір’ю-регенткою Анною Леопольдівною усунутий від влади донькою Петра І Єлизаветою. Івана, якому тоді був неповний рік, посадили у Шліссельбурзьку фортецю. Де він просидів до 1764 року.
За цей час в Росії уже змінилася влада, імператриця Єлизавета Петрівна померла, на престол зійшов спочатку її небіж Карл Петер Ульріх, відомий під іменем Петро ІІІ, а потім і його дружина Софія Августа, вона ж Катерина ІІ. Здавалося б, чому їй боятися в’язня, який усе своє свідоме життя провів у тюрмі й не мав жодних шансів повернути собі трон. Та уже через два роки після воцаріння Катерина, як стверджують деякі історики, наказала спровокувати спробу викрадення і визволення Івана VI — для того, аби варта мала законне право убити колишнього імператора.
Цей страх, страх втрати владу, навіть з боку тих, хто на неї жодним чином не може претендувати (ні формально, ні тим паче фактично) — певна "генетична пам’ять" Кремля. Увесь час, поки Навальний нехай і у в’язниці, та все ж був живий — він не давав спокою Путіну. Недаремно ж його так відверто боялися, що навіть ім’я опозиціонера було під повною забороною на федеральному телебаченні.
Отже, Навальний — мертвий. Принаймні, так стверджують. Чи ж стане ця смерть, яка справді шокувала світ, певним "чорним лебедем" (несподіваним, неочікуваним фактором, який кардинально змінить ситуацію в країні) для Путіна і його режиму? Як ця смерть — чи загибель — вплине на російське суспільство?
Найімовірніше, вплив буде мінімальним. Багато аналітиків одразу після появи інформації про смерть Навального почали нагадувати про 1917 рік, заявляючи, що навіть в часи Російської імперії суспільство змогло повстати проти влади й навіть скинути царя. Та вони забувають кілька важливих відмінностей цих двох історій.
Нині, на відміну від 1917-го, в Росії немає жодної потужної політичної структури, тим паче структури парламентської чи принаймні легалізованої, яка могла б очолити цей протест. 1917-го російська влада була відверто слабкою, зараз же Кремль досить серйозно зацементував свою владу — перш за все, на рівні силових структур.
Крім того, саме російське суспільство 1917-го, на відміну від нинішнього, було досить активним у політичному аспекті. Усього за 12 років до того імперія пережила першу революцію — і про це не встигли забути, а влада не змогла зробити нічого, аби примусити суспільство про неї забути.
Сильна опозиція, активне суспільство, слабка влада — три фактори, які відіграли роль тоді, і яких немає зараз. Тому нині революція на кшталт лютневої чи переворот на кшталт жовтневого 1917 року в Росії неможливі. Путіна може скинути тільки хтось із власних поплічників, хто зможе перетягнути на себе покірність принаймні частини силових структур. Але для цього їм не потрібні будуть жодні "чорні лебеді" у вигляді смерті Навального.
Переворот Путіна обґрунтувати насправді дуже просто — достатньо буде лише оголосити, що ті величезні втрати російської армії, про які повідомляє український Генштаб (а саме в день смерті Олексія Навального було повідомлено про досягнення катастрофічної за будь-яких умов 400-тисячної позначки), є правдивими. І, можливо, гасло "Путін знищував російський народ" буде використане, якщо взагалі хтось із кремлівської еліти зважиться на такий крок.
Чи піде на якісь додаткові антиросійські кроки через смерть Навального Захід — зокрема, Джо Байден, який кілька років тому натякав на подібні можливості, пов’язані саме з таким розвитком подій? У цьому теж є серйозні сумніви. Максимумом стануть чергові санкції чи асиметричний крок у вигляді додаткової допомоги Україні. Але це не та відповідь, яка може налякати кремлівського диктатора.
Тож не варто чекати ні бунту обурених убивством Навального росіян, ні швидкого краху путінського режиму. Росія до 2024 року деградувала настільки, що навіть прямі трансляції на федеральних каналах масового знищення російських військ в Україні не спровокують у країні-агресорці жодної революції. Російська Федерація може розвалитися тільки під колосальною фінансовою вагою війни. Але російське суспільство до цього не матиме жодного відношення, як не мав жодного відношення до ефективної опозиційної протидії Кремлю Олексій Навальний. Єдиним його ефективним кроком стали 27% на виборах мера Москви 2013 року. Хоча ті вибори серйозно налякали Путіна і його режим. Та, як показали подальші події, з проблемами непередбачених подій на виборах у Кремлі навчилися розбиратися.
А смерті опозиціонерів — навіть такого респектабельного і відомого політика, як Борис Нємцов — не ставали каталізатором жодних протестних настроїв. І як тут не згадати, що Михайло Ходорковський, з яким досі чомусь пов’язують надії на зміну влади в Росії, не вигадав нічого кращого, ніж закликати росіян на знак протесту прийти через місяць (!) на вибори й на бюлетенях написати "Олексій Навальний". Така акція протесту може тільки розсмішити мешканців Кремля...
Підписуйтеся на нас в Telegram 
, щоб дізнаватися важливі та цікаві новини першими
