Наступний рік може обернутися для України серйозними рішеннями й новими перспективами. Якими вони будуть, зараз достеменно не може сказати ніхто. Однак з огляду на поточну геополітичну картину світу деякі прогнози зробити вже можна.
Уже на початку року західні партнери мусять позитивно вирішити для України два важливі питання. Власне, питання одне, але розділене на дві частини — європейську й американську. Воно це стосується фінансування воюючої країни, перш за все, фінансування української економіки та державного бюджету.
Військова допомога так чи інакше буде продовжуватися — країни колективного Заходу заклали під це відповідні кошти. А от щодо допомоги цивільній частині українського держбюджету — є питання. Втім, ці питання не стосуються України напряму. Хоча авторитарний лідер Угорщини Віктор Орбан і удає, що його небажання підтримувати виділення для України транш розміром 50 мільярдів євро пов’язане саме з нашою країною, але цілком очевидно, що тут ми маємо виключно російський вплив.
Водночас у ситуації із Конгресом Сполучених Штатів Америки, власне, нижньою його палатою, Палатою представників, проблеми заховані у винятково локальних суперечках, які так чи інакше пов’язані із майбутніми президентськими виборами. Точніше, із можливою присутністю у цих виборах Дональда Трампа. Його вплив на частину республіканців і змушує їх гальмувати голосування за білль про фінансування України та Ізраїлю.
Втім, є сигнали про те, що обидві ситуації так чи інакше розв’яжуться на користь України. А це означатиме, що державний бюджет іще на рік матиме стабільне фінансування, гривня не обвалиться, соціальні виплати йтимуть у звичному режимі, і якихось серйозних соціальних заворушень не станеться.
Втім, вони можуть статися з іншої причини. Річ у тім, що саме цього року завершуються повноваження як президента, так і Верховної Ради. Звісна річ, у час війни, точніше, протягом воєнного стану жодні вибори неможливі — і ніхто не стане ризикувати їхнім проведенням. Хоча б тому, що російські війська в день голосування можуть влаштувати такий же масовий ракетний удар, як 29 грудня 2023 року. А відповідати за масові смерті не захоче ніхто — ні влада, ні опозиція.
Тож і Зеленський, і монокоаліція продовжать керувати країною. Але, крім формальної сторони питання, є ще фактична. І полягатиме вона в тому, що як мінімум Верховна Рада і сформований нею (принаймні, формально) Кабінет міністрів втратять в очах частини українського суспільства свою легітимність.
Тому в певний момент може виникнути досить потужний запит громади на формування нового уряду. Уже не підконтрольного Банковій, а уряду національної єдності, уряду воєнного часу... Суспільство вимагатиме залучення у порятунок країни й опозиційних сил. І це питання влада буде змушена вирішувати.
Причому можливо під м’яким тиском західних партнерів, але абсолютно точно — під тиском українського суспільства. То ж є варіант, що ми зустрінемо новий, 2025-й рік, навіть в умовах війни, уже з дещо зміненою владою. Принаймні, з новим урядом і, можливо, з новим прем’єр-міністром.
Від вашингтонського саміту НАТО Україна, за великим рахунком, чекає двох речей. По-перше, офіційного запрошення увійти до Північноатлантичного альянсу. Звісно, саме членство нам навряд чи світить до кінця воєнного стану (яким би цей кінець не був — перемогою, перемир’ям, припиненням активних бойових дій з обох боків), а от запрошення, як передостанній ступінь євроатлантичної інтеграції, цілком можливе.
По-друге, і найважливіше в цій історії — можливість отримання гарантій безпеки від США (чи й інших членів ядерного клубу). Звісно, не на усю територію України, але принаймні на ті регіони, де не відбувається активних бойових дій. Або на ті регіони, які не записані в Конституцію РФ. Це як мінімум має зняти питання життя у мирних містах — Росія навряд чи захоче продовжувати обстріли ракетами чи атаки "шахедами", адже це може обернутися для неї військовим конфліктом зі США, що, м’яко кажучи, неприємно навіть з використанням лише конвенційної зброї, не кажучи вже про ядерну складову. Як максимум — це локалізує війну повністю на Сході та Півдні й підкреслить повну безперспективність подальшого витрачання ресурсів (перш за все фінансових, які найбільше хвилюють Кремль) на війну з країною, яку уже не вдасться жодним чином повернути у свою орбіту.
Так, усе це поки що на рівні кулуарних розмов і коментарів колишніх чиновників — на кшталт екс-генерального секретаря НАТО. Але сам факт появи й циркулювання у західному інформаційному просторі цієї ідеї говорить про те, що в перспективі вона може стати й реальністю. Але це уже залежатиме від того, що відбудеться восени.
Восени 2024-го у Сполучених Штатах Америки — президентські вибори, і на них теоретично може перемогти Дональд Трамп, який не є прихильником особливо активної підтримки України й заявляє, що може припинити конфлікт у найкоротші строки.
Тут варто відзначити наступне. По-перше, Трампу ще треба дійти до виборів — тобто виграти праймеріз. Навесні на нього можуть очікувати сюрпризи. Наприклад, після рішення суду штату Колорадо про скасування участі Трампа у праймеріз (тобто навіть потрапивши на вибори в цілому, у цьому штаті він все одно не зможе брати участі; хоча Колорадо і так голосував за Байдена, але сам факт є промовистим) подібні рішення через ситуацію із нападом на Капітолій у січні 2017-го можуть бути ухвалені й в інших штатах. А це означатиме безперспективність висунення Дональда Трампа як кандидата від республіканців.
Усі інші потенційні учасники виборів від цієї партії до України ставляться прихильніше. Навіть ті, які підтримують Трампа, намагаючись продовжити своє перебування в Конгресі завдяки його популярності на своїх округах. Тож у випадку перемоги когось іншого — демократа Байдена чи класичного республіканця – Україна навряд чи серйозно втратить в американській допомозі.
Чим може обернутися перемога Трампа? Повністю від підтримки України він не відмовиться. Хоча б тому, що його електорат все-таки більш проукраїнський, ніж анти. Можливо, Дональд Трамп справді спробує домовитися з Володимиром Путіним через свого спецпредставника.
Але ця спроба — про що можна говорити уже зараз — приречена на провал. Путін ні з ким домовлятися не буде. Навіть якщо він раптом не захоче продовжувати війну, Росія, скоріш за все, просто зупиниться на лінії розмежування і буде вичікувати. Переговори із Заходом Кремль готовий проводити лише на умовах, які цей самий Захід не влаштують — згадаймо вимогу вивести війська НАТО з Центральної Європи, тобто фактично відкотити геополітичну ситуацію на середину 90-х років минулого століття.
На це вже не піде Трамп. І тому, що йому не дозволить Конгрес, і через власне роздуте его. Тож гіпотетично може статися так, що після певного періоду "голуба миру" він увімкне режим "яструба", причому навіть активніше за попередника-демократа. Просто аби показати Путіну, хто у світі господар.
Одним словом, у всіх історіях, які чекають на Україну у прийдешньому році, є і позитивні варіанти їхнього вирішення, і негативні. І цей позитив, попри усе (навіть попри право вето Орбана), є цілком досяжним. Залишається лише сподіватися на мудрість і розважливість політичних еліт — як західних, так і українських.
Підписуйтеся на нас в Telegram 
, щоб дізнаватися важливі та цікаві новини першими
