Подією дня, тижня, можливо, місяця у світі стало сьогоднішнє рішення Палати досудового провадження ІІ Міжнародного кримінального суду. Рішення, яке всерйоз змінює ситуацію для Володимира Путіна.
Палата досудового розслідування видала ордер на арешт двох російських чиновників. І якщо одна із них – уповноважена президента РФ з прав дитини Марія Львова-Бєлова – маловідома навіть у самій Росії, то прізвище другого збудило увесь світ. Бо цим чиновником став Володимир Путін.
Таке "сусідство" невипадкове. Путіна і Львову-Бєлову дозволили заарештувати у справі про незаконну депортацію і переміщення українських дітей з окупованих територій України до Росії. У Росії миттєво відреагували на це рішення Міжнародного кримінального суду. Речниця міністерства закордонних справ РФ Марія Захарова заявила, що її країна не ратифікувала Римський Статут МКС, тому це рішення нічого для Російської Федерації не означає.
Ніхто не сумнівався у тому, що Путіна б не видали в Гаагу навіть у випадку, якби Росія була б сумлінним учасником цього міжнародного договору. Російська Федерація досі є членом Організації Об'єднаних Націй, підписантом Будапештського меморандуму і Великої угоди з Україною (Договору про дружбу, співробітництво і партнерство, ратифікованого Радою Федерації 17 лютого 1999 року, в якому йшлося про визнання територіальної цілісності обох країн), що не завадило росіянам напасти на Україну ще в лютому 2014 року, анексувавши визнаний ними українським Кримський півострів.
Але річ не у формально (не) виконанні Росією цього рішення.
Для початку зазначимо, що злочин, у якому звинуватили Володимира Путіна, є не найстрашнішим у його "українському активі". Але це не грає якоїсь знакової ролі. Насправді у випадку з таким персонажем, як Путін, важливим є сам факт його кримінального переслідування, а за що саме, це уже питання другорядне. І тут варто згадати іншого відомого на увесь світ злочинця.
В історії Сполучених Штатів був такий період у першій половині ХХ століття, який відзначився Сухим законом, Великою депресією та іншими не дуже приємними для американського суспільства явищами. Наприклад, появою потужної етнічної мафії, зокрема, італійської, яка досі є однією з улюблених тем в американському мистецтві. Легендою того періоду був відомий гангстер італійського походження Альфонс Габріель Капоне, більше відомий світу, як Аль Капоне.
Кримінальна діяльність Аль Капоне – тема для окремої великої розмови на сторінках спеціалізованих видань. Ми ж відзначимо, що Альфонса засудили й відправили за ґрати за далеко не найкривавіший злочин. Власне, навіть не за кримінал, як такий, а за несплату податків. Здавалося б, покарання неспівмірне із масштабом злочинів гангстера, але тюрма так швидко добила легенду кримінального світу США, що Капоне навіть не добув свій строк до кінця, вийшовши за станом здоров'я. А потім, за кілька років, взагалі скінчив свої земні дні. Так безславно завершилося життя того, кого боялася уся Америка. І кого спіймали на, здавалося б, дріб'язковому порушенні.
Для Путіна це рішення Міжнародного кримінального суду може стати таким же початком шляху, як арешт за несплату податків для Аль Капоне. Навіть більшою – оскільки російський диктатор давно переконав себе й усе своє оточення у практично божественній непогрішимості. А тут суд ухвалює ордер на арешт навіть не у політичній справі, а у суто кримінальних злочинах. Ще й пов'язаних із такою тригерною для усього цивілізованого світу темою, як діти.
Та справа, як вже було сказано, не в самих дітях і не в тому, що Росія не буде виконувати припис МКС.
Рішення Міжнародного кримінального суду заганяє Володимира Путіна у справжнє політичне гетто. По-перше, з формальної точки зору – оскільки країни, які ратифікували Римський Статут, зобов'язані його заарештувати на своїй території. А серед цих країн, зокрема, є два учасники такої міждержавної групи, як БРІКС – це Бразилія і Південна Африка. І це Путіну доведеться враховувати. Хоча він і так уже давно нікуди всерйоз не літає.
Колаж: "Слово і Діло"
По-друге, крім формального, є ще і фактична сторона питання. Тож навіть ті країни, які формально не мають зобов'язань перед МКС, теж задумаються над тим, наскільки доцільним є підтримання дружніх чи принаймні нейтральних відносин із людиною, яка перебуває під загрозою арешту у справі про викрадення дітей.
Нагадаємо, що рішення Великої сімки та ЄС про обмеження ціни на російську нафту теж не є обов'язковим для усього світу, але частина країн, попри це, вирішила за краще долучитися до цього рішення Заходу (так, і з практичної точки зору також – аби купити цю саму нафту за копійки, як та ж Індія).
Тож Володимир Путін опиняється у ще більшій ізоляції, уже практично без жодних шансів повернутися до повноцінного спілкування із цивілізованим світом. Якщо рік тому у Кремлі ще були сподівання на домовленості із Заходом, то зараз вони зникають остаточно. А державний кордон Російської Федерації (та кількох залежних від РФ країн, як-от Білорусь) стає для Путіна персональною залізною завісою.
Окремо варто відзначити ситуацію із візитом лідера Китайської Народної Республіки до Москви. Щойно Кремль анонсував прибуття Сі Цзіньпіна до російської столиці, назвав дати – як тут же свій крок зробив Міжнародний кримінальний суд. То ж тепер Сі Цзіньпіну доведеться зустрічатися не просто із президентом воюючої країни, а із фігурантом кримінальної справи, щодо якого "є достатні підстави вважати, що він несе відповідальність за воєнний злочин".
Звісно, формально Китай також нічого не винен МКС, він також не ратифікував Римський Статут. Але пафосне миротворче тло візиту товариша Сі до Москви безнадійно зіпсоване. Чимось цей крок Міжнародного кримінального суду нагадує бліцвізит до Києва президента США Джо Байдена у переддень виступу Володимира Путіна перед Федеральними Зборами Російської Федерації.
Цікаво, що Радянський Союз, реінкарнацію якого намагається створити з Росії Путін, у свій час славилася саме таким стилем поведінки – приховуванням своїх справжніх намірів, і на тлі відкритості західних опонентів Кремль регулярно обігрував на геополітичній шахівниці США та Західну Європу. Але і часи змінилися, і якісних державників у Путіна під рукою значно менше, ніж у його кремлівських попередників-генсеків. Тож тепер розкриватися змушена саме Росія, а Захід акуратно – і, що головне, регулярно – переграє кремлівських горе-стратегів.
Отже, удруге за неповний місяць Захід завдав несподіваного болючого удару по геополітичних амбіціях імперському пафосу Путіна. Звісно, ні на візит Сі Цзіньпіна до Москви, ні на поїздки самого Путіна до Мінська чи Астани це не вплине. Але цивілізований світ вкотре поставив кремлівського диктатора на місце, добиваючи його імперську пиху, яку добряче попсували на полі бою українська армія і західна техніка. І це обов'язково вплине як на настрої у самому Кремлі, так і на світову підтримку Росії. Ставати поруч із невдахами та фігурантами кримінальних справ хотітиметься усе меншій кількості країн – кількість яких і так за рік повномасштабної війни в Україні помітно зменшилася.
Підписуйтеся на нас в Telegram 
, щоб дізнаватися важливі та цікаві новини першим
