Питання можливого проведення виборів президента та Верховної Ради України, яке серйозно порушувалося на найвищому рівні певний час тому, врешті затихло. Усі сторони, зацікавлені у цьому питанні, зрозуміли, що вибори під час війни проводити неможливо — з різних причин, як формальних, так і фактичних.
Та з порядку денного не зникло інше питання, прямо пов’язане із питанням виборів. І воно щодня лише посилюватиметься та турбуватиме українське суспільство та український політикум. До того ж буде безсумнівно використовуватися російськими пропагандистами країни-агресора для розхитування ситуації в Україні. Це питання — легітимність Володимира Зеленського після завершення п’ятирічного терміну його президентства.
Для початку потрібно розуміти, що ж говорить на цю тему найвищий законодавчий акт — Конституція України. А йдеться там, як це не дивно, про дві протилежні речі. Втім, в українському законодавстві нерідко траплялися ситуації, коли одна законодавча ініціатива виключає іншу, третя перекреслює четверту тощо.
Не обійшлося без подібних нюансів в історії з терміном президентства. Так, у п’ятому розділі Конституції, в статті 103, вказується, що "президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років".
Президентський термін відраховується від дня інавгурації, себто вступу на посаду. Інавгурація Володимира Зеленського відбулася 20 травня 2019 року. Відповідно, п’ятирічка Зеленського завершиться 20 травня 2024 року. Саме під цю дату російські пропагандисти, які уже впевнилися, що військовим шляхом Україну їм не подолати, почнуть розганяти тему нелегітимності нинішнього президента, аж до можливої революції з метою роздерти нашу державу зсередини.
Водночас у п’ятому розділі Конституції є й стаття 108, у якій сказано, що "президент України виконує свої повноваження до вступу на посаду новообраного президента України". І це уже дещо інакша ситуація. Бо після 20 травня 2024 року Україна не матиме новообраного президента — а, відповідно, чинному главі держави нікому буде кому передавати свої повноваження, тому доведеться виконувати їх надалі. Чи ні?
Саме для того, аби з’ясувати, яка стаття Конституції є правильнішою, до якої саме статті треба дослухатися, якою саме треба керуватися після 20 травня (і що взагалі робити після цієї дати) — Офіс президента, за інформацію ЗМІ, підготував відповідне подання до Конституційного Суду України.
Що є цілком логічним, правильним і слушним кроком. Бо одна справа, коли про легітимність Зеленського говоритимуть представники його Офісу чи Telegram-канали, які пов’язують із президентською канцелярією — і зовсім інша, коли своє слово скаже єдиний державний орган, який має право тлумачити Конституцію.
Фото: "Голос України"
Найкращим варіантом, звісно ж, був би той, при якому не довелося б узагалі нічого тлумачити, бо усе було б зрозуміло. Адже воєнний стан у розділі "Президент України" згадується тільки в одному випадку, який взагалі не пов’язаний із питанням виборів та легітимністю глави держави — у пункті 20 статті 106, де йдеться про те, що президент приймає рішення про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях. От і все.
Сподіваємося, що таке подання Офіс президента направить до КСУ (хоча й пліткують, що там бояться отримати "неправильне" рішення); втім, судді Конституційного Суду повинні розуміти, що рішення про нелегітимність Зеленського може спровокувати процеси, які призведуть до серйозних проблем і всередині країни, і на зовнішньому напрямку. Але що робити до, і особливо після 20 травня — владі, опозиції та суспільству?
З суспільством найпростіше. Потрібно не сприймати за істину соцмережеві вкиди, де йдеться і йтиметься про нелегітимність президента після 20 травня (чи навіть після дати другого туру виборів). Хоча б тому, що анонімні чи напіванонімні автори постів у Facebook та Telegram — не ті джерела, до яких можна дослухатися.
Влада й опозиція, якщо вони головною цінністю вважають не власну владу (чи прихід/повернення до неї), а Україну, мають дійти простого консенсусу. Полягає від у двох нібито взаємозаперечних, а насправді взаємодоповнюючих речах.
По-перше, у держави справді немає можливості сьогодні замінити президента (і Верховну Раду, між іншим, теж, бо про неї традиційно забувають, хоча термін її повноважень теж збігає 2024-го) до кінця дії воєнного стану у законний спосіб. А незаконний загрожує переворотом, який під час воєнного стану може призвести до більш кричущих наслідків. Хоча б тому, що західні партнери під тиском проросійських політичних сил і налаштованих ними суспільств можуть поставити під сумнів таку владу — а відповідно і на паузу допомогу грошима та військовою складовою. Що станеться за місяць-два після того, як західні гроші та зброя закінчаться остаточно — неважко здогадатися.
По-друге, якщо аналізувати не формальний аспект проблеми, а фактичний — Володимир Зеленський (а згодом і Верховна Рада), перебуватимуть при повноваженнях тільки тому, що в країні триває війна. Тобто, не у чіткій відповідності до законодавства, а виходячи з обставин, що склалися. І це в будь-якому разі буде використане щонайменше ворожою пропагандою. Як звести докупи ці два постулати?
Нарешті дозріти до переформатування нинішнього Кабінету міністрів — і створення уряду національної єдності. Із ширшим залученням парламентських партій (крім, звісно, залишків ОПЗЖ, яким нічого робити в українській владі).
Це, з одного боку, дозволить припинити розмови про нелегітимність Верховної Ради, бо до коаліційного уряду увійдуть представники (партійці чи обрані партіями технократи) різних політичних сил, що в умовах війни буде достатнім для того, аби вважати новий Кабмін таким, що максимально широко репрезентує українське суспільство.
Фото: Офіс президента України
З іншого боку, це продемонструє й українцям, і західним партнерам України, що Зеленський не має наміру узурпувати владу (бо ж підозра у тому, що "Зеленський не закінчує війни, аби не втратити президентське крісло" рано чи пізно буде закинута в український інформаційний простір росіянами).
За умови реалізації цих простих кроків персона чинного президента стане справді об’єднавчою фігурою. І тоді питання про легітимність чи нелегітимність Володимира Зеленського зникне з порядку денного, бо він — як справді об’єднавча персона — задовольнятиме різні верстви українського населення.
І об’єднання українців навколо президента, навколо Верховного головнокомандувача — з’явиться без жодних зусиль. А вибори пройдуть тоді, коли їм і належить — у відповідний термін після завершення воєнного стану. Головне, аби на той момент Україні існувала як незалежна держава, максимально контролюючи свою територію в межах визначених Конституцією і законодавством кордонів.
Підписуйтеся на нас в Telegram 
, щоб дізнаватися важливі та цікаві новини першими
