# інтерв'ю

Угорський прем’єр-міністр Віктор Орбан планує залишатися біля керма партії "Фідес" і в опозиції. Його політична сила нещодавно програла парламентські вибори в Угорщині.Про свої перспективи та відчуття після поразки Віктор Орбан розповів у відеоінтерв’ю угорському виданню Patrióta, його цитує Politico.Журналісти зазанчили, що протягом усього інтерв’ю Орбан розмовляв у "похмурому тоні" й описував наслідки результатів парламентських виборів особисто для себе.Він зізнався, що був упевнений у перемозі "Фідеса", тому тепер "відчуває біль і порожнечу". За його словами, щоби впоратися зі стресом від програшу, він багато працює, використовуючи роботу як "терапію".Угорський прем’єр-міністр заявив, що повністю покладає провину за результат виборів на себе. Він визнав, що його партія "Фідес" не знайшла способу, як правильно звернутися до електорату."Це я лідер партії, тому беру результат на 100% на себе. Я повинен визнати, що слова опонента виявилися сильнішими", — акцентував Віктор Орбан.Але він запевнив, що не піде з посади очільника партії, зазначивши, що поразка на виборах потребує «повного перезавантаження» "Фідеса" — перегляду ефективності керівництва партії та представництва в парламенті. Зустріч партії запланована на 28 квітня."Якщо мої соратники скажуть мені "сидіти на лаві запасних" — я так і зроблю. Але якщо вони скажуть "вивести команду на поле" як капітан — я буду там", — наголосив Віктор Орбан.Нагадаємо, вчора стало відомо, що переможець угорських парламентських виборів Петер Мадяр, який має стати новим прем’єр-міністром Угорщини, звинуватив свого попередника Віктора Орбана та прем’єр-міністра Словаччини Роберта Фіцо у таємній змові..

Щороку 4 квітня у світі відзначають Міжнародний день просвіти з питань мінної небезпеки та допомоги в розмінуванні. Для України це не просто дата — це щоденна реальність.Країна вже понад чотири роки живе в умовах повномасштабної війни — і вона залишає по собі не лише руйнування, а й тисячі небезпечних пасток. Міни, нерозірвані боєприпаси, уламки дронів і ракет становлять загрозу навіть там, де здається безпечно.Попри це, багато людей досі недооцінюють ризики: підходять до підозрілих предметів із цікавості, ігнорують повітряні тривоги або покладаються на правило “двох стін”.Чому це небезпечно, з чим сьогодні найчастіше стикаються цивільні та що насправді може врятувати життя — в інтерв’ю TrueUA розповів віцепрезидент Всеукраїнської асоціації вибухотехніків, викладач Національної академії внутрішніх справ Юрій Приходько.Заміновані території і розмінування— Яка частина території України сьогодні залишається потенційно небезпечною через міни та інші вибухонебезпечні предмети? І скільки часу, за вашими оцінками, може тривати повне розмінування деокупованих територій?— Відповідаючи на ваше запитання, я готувався до цієї розмови й переглядав актуальні статистичні дані з відкритих джерел. Останній профільний захід відбувся у Хорватії — це конференція Mine Action 2026. Там була присутня українська делегація, і під час обговорень озвучувалися актуальні цифри.За цими даними, наразі вже повернуто до безпечного використання понад 40 тисяч квадратних кілометрів території. Водночас забрудненими залишаються близько 133,3 тисячі квадратних кілометрів. Ще близько 14 тисяч квадратних кілометрів — це водні акваторії. Відповідно, ці території залишаються потенційно небезпечними для життя і здоров’я людей, які там перебувають або перебувають поблизу.Що стосується розмінування, ситуація залишається складною. Війна триває, бойові дії не припиняються, а отже — продовжується і забруднення територій. У таких умовах прогнозувати строки повного очищення наразі некоректно.Більш-менш точні оцінки можна буде робити вже після завершення активної фази бойових дій — коли буде перемир’я або повне припинення війни. Тоді стане зрозумілим масштаб забруднення, а також можна буде оцінити наявні ресурси, сили та кількість фахівців.Втім, уже зараз очевидно: цей процес триватиме десятки років. Для прикладу, навіть сьогодні фахівці — піротехніки, вибухотехніки, сапери — регулярно виявляють і знищують боєприпаси часів Другої світової війни. Їх знаходять під час будівництва або за інших обставин.— Після звільнення Київської області парки й ліси певний час залишалися закритими через мінну небезпеку. А яка ситуація зараз? Чи можемо ми почуватися безпечно, наприклад, гуляючи з собакою у міському парку? І наскільки ризикованими сьогодні залишаються ліси та місця збору грибів?— Ми живемо в умовах війни, і про це не варто забувати. Потрібно постійно бути готовими до того, що будь-що може статися. Не можна розслаблятися або думати, що якщо окупанти вийшли з території Київської області, то війна вже закінчилася. Вона триває і може розвиватися по-різному. Ті ж повітряні тривоги, які лунають фактично щодня, постійно нагадують про це.Що стосується парків і зон відпочинку на відносно мирних територіях, ситуація там контролюється правоохоронними органами — Національною поліцією та Державною службою з надзвичайних ситуацій. Уся територія перебуває під контролем.Втім, не варто виключати можливість провокацій. Йдеться, зокрема, про діяльність диверсійно-розвідувальних груп або осіб, які можуть діяти за вказівками кураторів. Вони здатні встановлювати небезпечні предмети, які становлять загрозу для цивільних. Тому обачними потрібно бути завжди і всюди.Якщо говорити про загрози, які виникли після повномасштабного вторгнення, то такі зони вже визначені. Вони позначені на інтерактивній карті забруднених територій. Це зони обмеженого доступу, де встановлені попереджувальні знаки про потенційну небезпеку або мінування.Ідеться не лише про Київську область, а й про інші регіони — Сумську, Чернігівську, Харківську, Дніпропетровську, Запорізьку. Перед тим як вирушати на відпочинок, риболовлю чи в ліс, люди мають перевіряти ці місця онлайн і переконуватися, що вони безпечні.На мою думку, також потрібно більше інформаційної роботи. Зокрема, через засоби масової інформації — ті ж радіостанції, які часто слухають водії та пасажири. Важливо, щоб поряд із розважальним контентом звучали нагадування про небезпеку і правила безпеки.Тому головне — не розслаблятися і бути готовими до викликів, які існують сьогодні.— Розмінування — складний і тривалий процес, який постійно змінюється разом із розвитком технологій. Як сьогодні розміновують українські території: це переважно ручна робота чи вже активно застосовуються сучасні технології?— Як віцепрезидент Всеукраїнської асоціації вибухотехніків, я постійно моніторю ситуацію у сфері гуманітарного розмінування. Підготовка персоналу триває як у державних структурах, так і в неурядових організаціях. Ба більше, це питання постійно залишається на порядку денному — процес не зупиняється ні на хвилину.Зокрема, сьогодні відбувається профільна зустріч у форматі кластера, де обговорюються ключові проблеми гуманітарного розмінування за участі представників галузевих служб і відомств. Під час таких обговорень фахівці обмінюються досвідом, визначають пріоритети та шукають ефективні рішення для очищення територій.Щодо технічних можливостей — за останні роки їх суттєво побільшало. Україна активно використовує міжнародний досвід, зокрема країн Балканського регіону. Після воєн у колишній Югославії значні території там були заміновані, однак їх вдалося очистити, і сьогодні ми враховуємо цей досвід. Водночас, якими б сучасними не були технології, повністю замінити людину вони не можуть.Роботи, спеціалізована техніка та інші інженерні комплекси — це лише інструменти в руках сапера. Вони підвищують безпеку, пришвидшують роботу, але остаточне рішення завжди залишається за фахівцем. Саме людина перевіряє територію і приймає рішення про її безпечність для подальшого використання. Тому ключове значення сьогодні мають підготовка фахівців і ефективне застосування технічних засобів.У цій сфері працюють як державні служби — піротехнічні підрозділи ДСНС, вибухотехнічні підрозділи Національної поліції, саперні підрозділи Збройних сил України, — так і інші оператори протимінної діяльності.З чим насправді стикаються цивільні: міни, боєприпаси чи уламки— Війна залишає по собі не лише руйнування, а й тисячі небезпечних пасток. Сьогодні на міни й боєприпаси можна натрапити не лише на полі бою, а й у цивільному житті. З чим найчастіше стикаються цивільні — міни, боєприпаси чи уламки? І що з цього становить найбільшу загрозу?— Ситуація така: офіційної деталізованої статистики щодо того, з якими саме вибухонебезпечними предметами найчастіше стикаються люди, наразі немає. Є деокуповані території, є райони поблизу лінії фронту, де тривають бойові дії, а є території, які формально перебувають під контролем України, але також залишаються потенційно небезпечними. Тому сказати, яких саме боєприпасів сьогодні більше, було б некоректно.Умовно всі вибухонебезпечні предмети можна поділити на кілька основних категорій:Перша — це боєприпаси, які залишилися після переміщення військових підрозділів.Друга — це ті, що були застосовані, але не вибухнули. Таких, за оцінками, близько третини від загальної кількості. Йдеться про мінометні міни, артилерійські снаряди, боєприпаси реактивних систем залпового вогню.Те саме стосується і "шахедів": їх збивають, вони падають, але можуть залишатися готовими до вибуху. І такі випадки трапляються доволі часто.Наступна категорія — мінні поля. Це протипіхотні, протитанкові та інші типи мін. У зоні бойових дій їх, як правило, не розміновують повністю — лише створюють проходи для військових або техніки. Усе інше залишається до моменту повного очищення території.Ще одна серйозна загроза — саморобні вибухові пристрої, які можуть встановлюватися з диверсійною метою. Вони можуть маскуватися під звичайні предмети. Наприклад, на дитячому майданчику раптом з’являється іграшка, якої там раніше не було — і вона вже може становити небезпеку.Саме тому важливо звертати увагу на будь-які підозрілі речі, особливо якщо вони з’явилися там, де їх не повинно бути. Загалом спектр боєприпасів, які застосовуються у цій війні, дуже широкий — від зразків часів Другої світової війни до сучасних розробок.Окрему загрозу становлять касетні боєприпаси та суббоєприпаси, які розповсюджуються дистанційно і можуть залишати після себе великі небезпечні території.Також використовуються сучасні міни, які реагують на рух людини. Наприклад, міна ПОМ-3 із сейсмічним датчиком — вона спрацьовує саме на крок людини в межах ураження приблизно 5-8 метрів. При цьому на техніку чи тварин вона може не реагувати.Тому говорити про якийсь один тип загрози неможливо — їх дуже багато, і всі вони залишаються небезпечними.Як змінилася тактика ворога: дистанційне мінування і нові загрози— За час повномасштабної війни Росія неодноразово змінювала тактику атак. Чи змінилися за цей період підходи до мінування? Чи з’явилися нові типи мін або способи їх застосування?— Як я вже зазначав, підходи до мінування загалом залишаються такими ж, як і на початку повномасштабної війни.У більшості випадків застосовується дистанційне мінування — з використанням гелікоптерів, авіації та реактивних систем залпового вогню. Тобто території заміновуються на відстані, без безпосереднього заходу на місцевість.Сучасні міни можуть мати функцію самоліквідації, але це залежить від конкретної моделі. Якщо такий механізм не передбачений або не спрацьовує, міна може залишатися активною дуже тривалий час. Фактично вона "чекає" на жертву. Після встановлення вона переходить у бойовий стан і може залишатися небезпечною до моменту спрацювання.Наприклад, міна ПФМ-1 — у пластиковому корпусі з підривником. Після розкидання з касети вона стає на бойовий взвод і може тривалий час залишатися активною. Такі міни добре захищені від впливу зовнішнього середовища: вода чи сонце практично не впливають на їхню роботу. Крім того, вони маскуються під місцевість — можуть бути зеленими, щоб зливатися з травою, або коричневими, щоб бути менш помітними серед листя чи ґрунту. Через це людина може їх просто не помітити.Подібних типів мін існує багато, і для їх виявлення та знищення фахівці застосовують різні методи.Якщо говорити про підходи противника, то вони суттєво не змінилися. Водночас через неможливість зайти на певні території активно використовуються саме дистанційні способи мінування.— Останнім часом з’являється все більше загроз, пов’язаних із використанням дронів. Зокрема, нещодавно з’явилася інформація, що російські війська можуть скидати вибухонебезпечні предмети з "шахедів". Наскільки це небезпечно для цивільних і як слід діяти в такій ситуації?— Як я вже зазначав, на першому місці має бути безпека. Люди повинні усвідомлювати: некоректне поводження з підозрілими предметами може становити серйозну загрозу.Особливо це стосується об’єктів, які на перший погляд не виглядають як боєприпаси. Наприклад, касетні суббоєприпаси можуть мати форму металевих циліндрів і зовні нагадувати запчастини від автомобіля, фрагменти техніки або навіть звичайні побутові предмети, зокрема консервні банки.Якщо людина не може чітко ідентифікувати предмет і зрозуміти, що це таке, — це вже сигнал небезпеки. У такому випадку торкатися його категорично не можна.Що стосується "шахедів", вони складаються з кількох частин: корпусу, двигуна, паливного бака та бойової частини, яка безпосередньо несе загрозу. Якщо збитий "шахед" лежить у полі чи посадці і не вибухнув, це не означає, що він безпечний. Навпаки — він залишається вкрай небезпечним. Те саме стосується інших дронів або будь-яких літальних апаратів, які впали. Вони можуть містити вибухові елементи і становити загрозу для життя.Такі предмети категорично заборонено чіпати. Працювати з ними можуть лише фахівці — працівники ДСНС або вибухотехнічних підрозділів Національної поліції, які оцінюють рівень небезпеки.Для цивільних це має бути чітке правило: "червоне світло" — не підходити, не чіпати, відійти на безпечну відстань і повідомити компетентні служби.Побачив підозрілий предмет: що можна і заборонено робити— То ж як має діяти людина, якщо побачила підозрілий предмет? Який чіткий алгоритм дій у такій ситуації? І яку найнебезпечнішу помилку найчастіше допускають люди?— Цей алгоритм уже чітко визначений і постійно озвучується фахівцями та службами, які займаються протимінною діяльністю.Перше правило — не підходити і не наближатися до підозрілого предмета.Друге — жодним чином на нього не впливати.Третє — повідомити відповідні служби.Зателефонувати можна за номерами 101 або 102. Також працює єдиний номер 112.Ці три правила потрібно виконувати саме в такій послідовності: не підходь, не чіпай, зателефонуй.Якщо людина помітила підозрілий предмет, потрібно одразу зупинитися. Не піддаватися паніці, але й не ігнорувати небезпеку. Важливо зафіксувати місце, де ви перебуваєте, оцінити ситуацію, подивитися під ноги і повільно відійти назад тим самим шляхом, яким рухалися. Це може бути будь-що: уламок від "шахеда", невибухнувший боєприпас або розтяжка.Вийшовши на безпечну територію — наприклад, на дорогу з твердим покриттям — потрібно відійти на відстань не менше 100 метрів і вже звідти телефонувати у відповідні служби.Важливо чітко повідомити, де саме був виявлений предмет, як він виглядає і що саме викликало підозру. Якщо немає можливості чекати на місці прибуття фахівців, потрібно позначити небезпечну зону підручними засобами. Наприклад, це можуть бути схрещені гілки, яскрава тканина або інші помітні маркери, які вкажуть на місце небезпеки.Також сьогодні можна передати геолокацію — це значно полегшує роботу фахівців.Що стосується саморобних вибухових пристроїв, ситуація ще складніша. Вони можуть бути оснащені радіокерованими датчиками і спрацьовувати від сигналів. Тому в таких випадках важливо відійти на безпечну відстань — не менше 100 метрів — і лише після цього користуватися мобільним телефоном.Без спеціальних технічних засобів оцінити, що це за предмет, неможливо. Саме тому працювати з такими об’єктами можуть лише фахівці — вибухотехніки, підрозділи поліції та ДСНС.Тому цей алгоритм має бути доведений до автоматизму. Як звичні щоденні дії — так само і тут. Золоте правило: не підходь, не чіпай, зателефонуй."Звичайні речі", які можуть вбити— Ви вже згадували про саморобні вибухові пристрої. Які з них найчастіше трапляються? І під які предмети ворог найчастіше маскує вибухівку?— Тут ситуація дійсно складна. Саморобний вибуховий пристрій — це заряд вибухової речовини, засіб підриву і механізм, який приводить його в дію. І цю конструкцію можна вмонтувати практично в будь-який побутовий предмет. Обмежень тут фактично немає.Були випадки, зокрема на Харківщині, коли підкидали ліхтарики китайського виробництва. Усередині було приблизно 20-30 грамів пластиду. Коли людина намагалася його увімкнути — відбувався вибух, унаслідок якого травмувало кисть. Такі випадки фіксувалися і висвітлювалися в ЗМІ.Чим більший предмет, тим більше вибухівки в нього можна закласти — і тим серйозніші наслідки.Для розуміння: у гранаті Ф-1 заряд вибухової речовини становить близько 60 грамів, але радіус розльоту уламків може сягати до 200 метрів. У гранати РГД-5 — близько 110 грамів, а зона ураження становить приблизно 30-40 метрів. Тобто навіть відносно невелика кількість вибухової речовини може призвести до тяжких наслідків.Такі пристрої можуть бути замасковані під будь-що: коробки, сумки, валізи, павербанки, мобільні телефони, ноутбуки чи навіть дитячі іграшки. Особливо це небезпечно у місцях скупчення людей — у парках, на дитячих майданчиках або в зонах відпочинку.Важливо розуміти: вибухівка може мати різні характеристики — за потужністю, чутливістю, способом спрацювання. Але для цивільної людини це не має значення, адже без спеціальних знань і технічних засобів визначити рівень небезпеки неможливо. Саме тому будь-який незрозумілий предмет потрібно розглядати як потенційно небезпечний.Окупанти не нехтують жодними способами маскування — використовують предмети, які можуть викликати інтерес у людини і спонукати її взяти їх у руки або використати. І саме в цьому головна небезпека."Дві стіни" не завжди рятують: що важливо знати під час обстрілів— Під час масованих атак люди часто нехтують правилами безпеки й не спускаються в укриття, покладаючись на правило "двох стін". У яких випадках воно справді може допомогти, а коли лише створює хибне відчуття безпеки?— У нашій практиці був показовий випадок. Ми спілкувалися з громадянином Туреччини, який приїжджав в Україну у відрядження. Коли зайшла мова про повітряні тривоги і те, як на них реагують українці, він був щиро здивований. У нього склалося враження, що наші люди просто безстрашні.Насправді ж ми просто звикли до цієї реальності: тривоги, прильоти, постійна загроза. Але саме ця "звичка" може бути небезпечною, адже притуплює відчуття ризику. І це може обернутися трагедією — як для самої людини, так і для її родини. Тому нехтувати сигналами тривоги не можна.Сьогодні люди часто орієнтуються на додаткову інформацію — зокрема з гаджетів: дивляться, що летить, куди летить. Але це лише орієнтир, а не гарантія безпеки.Якщо людина перебуває на вулиці — потрібно рухатися до найближчого укриття. Якщо в установі, на роботі чи в навчальному закладі — для цього передбачені спеціальні місця, і керівництво зазвичай контролює спуск людей в укриття.Найскладніша ситуація — коли людина вдома. Наприклад, на високому поверсі. Вночі, під час тривоги, люди часто не знають, що робити: вставати чи ні, бігти чи залишатися. При цьому важливо пам’ятати, що і "шахеди", і крилаті ракети можуть змінювати напрямок польоту.Якщо є можливість — потрібно обов’язково спускатися в укриття. Якщо ж часу немає і загроза вже поруч, тоді можна використати правило "двох стін".Його суть у тому, що між вами і джерелом вибуху має бути щонайменше дві стіни. Це може частково захистити від уламків або вибухової хвилі. Але важливо розуміти: це не гарантія безпеки.У разі прямого влучання жодні "дві стіни" не врятують. Сучасні боєприпаси можуть містити десятки кілограмів вибухівки, а також термобаричні заряди, які мають надзвичайно потужну дію.Тому головне правило залишається незмінним: якщо є можливість — потрібно йти в укриття. Якщо такої можливості немає — використовувати хоча б ті засоби захисту, які доступні, зокрема правило "двох стін".— Часто, особливо вночі, обстріли застають людей удома, і звичні місця можуть ставати небезпечними — зокрема кімнати з вікнами. А як щодо перебування під час атак у ліфті або на верхніх поверхах будинків — які тут основні ризики?— Загроза під час обстрілів однакова незалежно від поверху — чи це перший, чи середній, чи верхній. Вона нікуди не зникає. Хоча за статистикою прильотів часто уражаються саме верхні поверхи, це не означає, що інші рівні є безпечними.Що стосується ліфтів — користуватися ними під час тривоги небезпечно. Є ризик знеструмлення або пошкодження інфраструктури, і людина може просто застрягти. Тому в таких ситуаціях варто користуватися сходами. Спускатися ними швидше і безпечніше.Також важливо мати вдома так звану "тривожну валізу". У ній має бути мінімальний набір речей на перший час: вода, базові продукти, необхідні медикаменти, документи та найважливіші особисті речі. Під час масованих обстрілів це особливо актуально. Фактично йдеться про звичку до безпеки — дисципліну і готовність діяти правильно у критичній ситуації. І цю готовність потрібно формувати заздалегідь.— Росіяни застосовують різні типи озброєння. Як це впливає на ефективність укриття? Якщо правило "двох стін" не завжди працює, то що тоді дійсно може захистити, окрім спеціально обладнаних укриттів?— Якщо під час обстрілу немає можливості швидко дістатися до укриття — наприклад, метро чи підземного переходу — потрібно діяти одразу. Якщо є загроза вибуху поруч, необхідно лягти на землю. Бажано — у найнижче заглиблення, яке є поруч.Це важливо, тому що під час вибуху ударна хвиля та осколки розповсюджуються в усі боки — по принципу найменшого опору. Як вода або електричний струм.Якщо людина стоїть — вона потрапляє під дію ударної хвилі та уламків. Якщо лежить — значна частина цих факторів проходить над нею.Тому правильна дія — лягти на землю, прикрити голову руками, закрити очі та, за можливості, вуха. Це може не повністю убезпечити, але значно підвищує шанси вижити.Важливо також розуміти: обстріли не тривають безперервно. Вони мають певну тривалість — це можуть бути години, після чого атака припиняється. Тому головне завдання — пережити цей період і використати всі доступні способи захисту.Якщо є можливість — потрібно якнайшвидше переміститися в укриття: підвал, підземний перехід або станцію метро.Після завершення загрози можна виходити, але все одно залишатися обережними. Адже після обстрілів можуть залишатися нерозірвані боєприпаси, які становлять додаткову небезпеку.Якщо обстріл застав зненацька: як діяти— Якщо обстріл застав людину в транспорті — у заторі, в автівці чи громадському транспорті — чи залишається алгоритм дій таким самим? Як правильно діяти в такій ситуації?— Алгоритм дій у транспорті фактично той самий. Ми пам’ятаємо період, коли під час повітряної тривоги транспорт зупинявся, пасажири виходили й прямували до укриттів. Зараз рух транспорту в більшості випадків дозволений, але ситуацію все одно потрібно постійно контролювати.Люди орієнтуються на інформацію з офіційних джерел, Telegram-каналів, повідомлень про те, що і куди летить. Але це лише допоміжний фактор.Якщо є потенційна загроза, водій або самі пасажири можуть ініціювати зупинку транспорту. У такому випадку потрібно якнайшвидше залишити транспорт і перейти до найближчого укриття.Це вже питання особистої відповідальності — уважності до ситуації, самодисципліни і готовності реагувати на ризики як вдень, так і вночі.Помилки, які коштують життя під час атак— Але у стресових умовах люди часто можуть діяти просто інтуїтивно і не завжди правильно. Які найпоширеніші помилки роблять люди під час масованих обстрілів?— Це одна з типових помилок — нехтування загрозами. Більш дисципліновані люди шукають укриття під час тривоги. Інші — навпаки поводяться зухвало: мовляв, "мене це не торкнеться". Але на це дивляться діти, молодь — і копіюють таку поведінку. Саме тому дорослі мають бути прикладом.Психологічно суспільству зараз складно — кожен по-своєму реагує на війну і по-різному оцінює ризики. Але ми живемо разом, і відповідальність — теж спільна.Важливо пояснювати одне одному, як діяти правильно. Якщо підказати людині, що краще спуститися в укриття — хтось послухає одразу, хтось — згодом. Але ця взаємодія працює.Не можна залишати людей сам на сам із небезпекою. Позиція "це його справа" — небезпечна. Навпаки — варто допомогти, підказати, звернути увагу. Можливо, саме це змусить людину замислитися і прийняти правильне рішення.І з часом вона сама буде так само допомагати іншим. Турбота одне про одного — це теж елемент безпеки. Адже ми всі перебуваємо в однакових умовах. І саме взаємна підтримка допомагає зменшити ризики для кожного."Зі мною цього не станеться": чому люди ігнорують небезпеку— Робота вибухотехніка, вона часто пов'язана з історіями, які складно забути. Чи були у вашій практиці випадки, які особисто вас найбільше вразили? Коли люди, можливо, через необережність опинялися в небезпеці?— У своїй практиці мені доводилося неодноразово виїжджати на подібні виклики. Я працював заступником, а згодом керівником вибухотехнічної служби при Головному управлінні внутрішніх справ у Київській області.Ситуації були різні. Але для фахівця завжди є чіткий алгоритм дій — це інструкції і, передусім, заходи безпеки. Бо вибухівка не "дивиться", хто перед нею — вибухотехнік чи пересічна людина, дорослий чи дитина. Це зброя, і її призначення — знищувати. Саме тому людина має бути готовою — і психологічно, і з точки зору базових знань.Було багато випадків, коли люди виживали лише через те, що вибуховий пристрій не спрацював.Пам’ятаю ситуацію: чоловік підійшов до свого автомобіля і помітив, що від дверей тягнеться мотузка. Він заглянув під авто — і побачив саморобний вибуховий пристрій. У нього була можливість втрутитися, перевірити, що це таке. Але він зупинився, оцінив ризик і зателефонував до поліції. На місце виїхали фахівці, пристрій знешкодили — і людина залишилася живою.Та були й інші випадки — коли через необережність люди гинули.Раніше, ще до 2014 року, загрози були іншими. Часто це були експерименти — коли молодь намагалася щось зробити самостійно після прочитаного чи побаченого. І це нерідко закінчувалося тяжкими травмами або навіть смертю.Сьогодні ситуація інша — значно небезпечніша. Тому головне — бути максимально уважними до того, що відбувається навколо. Якщо є підозрілий предмет — це вже питання життя. І діяти потрібно чітко за інструкцією. Будь-яке порушення може призвести до трагедії.Як пояснити дітям про мінну небезпеку і не налякати— Ваша асоціація проводить заняття з мінної безпеки для дітей. Як правильно говорити з ними про ці ризики, щоб вони розуміли небезпеку, але не боялися?— Мені доволі часто доводиться проводити заняття з вибухобезпеки — як для школярів і студентів, так і для дорослих.Зокрема, ми працювали разом із громадською організацією Alpha Self-Defense у межах проєктів Міністерства молоді та спорту — так званих "активних парків", де готували молодь до дій у нестандартних ситуаціях.Пам’ятаю показовий випадок. Серед слухачів був лікар, який працював на передовій і надавав допомогу пораненим військовим. Він уважно слухав лекцію, а під час перерви підійшов і сказав:"Я бачу наслідки — мінно-вибухові травми, ампутації. Але я не розумів, як саме працює вибухівка".І додав, що після заняття йому стало зрозуміліше, чому виникають ті чи інші травми і які шанси мала людина уникнути їх.Але якщо говорити про дітей — це окрема, найбільш вразлива категорія. У них ще формується психіка, вони по-іншому сприймають інформацію. Тому дітям приблизно до 14 років матеріал потрібно подавати у формі гри.Є важливий нюанс: навіть навчальні боєприпаси з реальними корпусами дітям не демонструють. Це рекомендація міжнародних організацій, зокрема ООН. Чому? Бо дитина може перенести цей досвід у реальне життя: якщо на занятті "граната" була безпечною, вона може вирішити, що й знайдений предмет — теж.Саме тому використовують муляжі — наприклад, надруковані на 3D-принтері. Вони схожі за формою, але безпечні.Також застосовують презентації, комікси, візуальні матеріали — усе в ігровій формі. Але ключове, що має засвоїти дитина: це небезпечно, це може вибухнути і це може коштувати життя.Важливо, щоб під час таких занять були присутні вчителі або батьки — ті, кому дитина довіряє. Бо інформація краще засвоюється через знайомих дорослих. Ми завжди перевіряємо, як діти зрозуміли матеріал. Просимо пояснити своїми словами.Бо часто буває: хтось каже, що зрозумів, але не може повторити. І лише коли дитина пояснює іншим, стає зрозуміло, що знання справді засвоєні.Найпростіше правило — "не підходь, не чіпай, зателефонуй". Здавалося б, елементарно, але навіть це діти не завжди можуть відтворити одразу.Тому з ними потрібно працювати довго і системно. Це складно і потребує багато зусиль, але це критично важливо..

Проблеми зі сном сьогодні — вже не виняток, а нова норма для багатьох з нас. Постійний стрес, нескінченний потік новин і збитий режим дня роблять своє: навіть після ночі в ліжку людина прокидається виснаженою, ніби й не спала зовсім.Чому так відбувається і що саме заважає організму повноцінно відновлюватися — розбиралися у цьому матеріалі.Ви спите, але не відпочиваєте: чому так відбуваєтьсяУ нещодавньому інтервʼю TrueUA сомнолог, лікар-терапевт, член Європейської асоціації медицини сну й і нейрофізіології (ESMANA) Ірина Підчеха розповідала, що причин того, чому ми прокидаємося вже втомленими, декілька.Недостатня кількість снуОдна з найочевидніших причин — банальний недосип. Для дорослої людини нормою вважається 7-9 годин сну, але багато хто звикає спати по 4-6 годин і сприймає це як норму.Наслідки такого режиму відчутні дуже швидко:знижується працездатність;з’являється постійна втома;зростає ризик помилок і конфліктів;погіршується імунітет і підвищується ризик серцево-судинних захворювань."За офіційними доказовими даними станом на сьогодні, дорослій людині потрібно від семи до дев’яти годин сну. Це середній показник. Але є люди, яким потрібно 10 годин, а є ті, кому достатньо шести, хоча в середньому норма становить 7-9 годин", — поділилася експертка.Крім того, порушується гормональний баланс. Організм не встигає виробляти мелатонін і інші важливі гормони, що впливає на загальне самопочуття.Порушення режиму та "наздоганяння" снуЗа словами Ірини Підчехи, багато людей намагаються компенсувати недосип у вихідні, але це працює лише частково. Якщо регулярно спати мало, а потім "відсипатися" пів дня, організм ще більше втрачає ритм.Такий підхід нагадує переїдання після голоду: і дефіцит, і надлишок шкодять. Найкраще рішення — це стабільний режим сну і пробудження щодня.Стрес і тривожністьОдна з ключових причин проблем зі сном — емоційне напруження. Стрес підвищує рівень кортизолу, через що організм не може розслабитися навіть уночі.Особливо це актуально в умовах війни:постійна тривожність;повітряні тривоги та нічні пробудження;загальне відчуття небезпеки.В таких умовах мозок перебуває в стані постійної готовності, що заважає перейти в глибокий сон."Напевно, перше — зробити місце проживання максимально безпечним, наскільки це можливо. Адже багато людей змушені були переїхати, тому що жити там, де вони були раніше, стало небезпечно або просто неможливо. Другий момент — ознайомитися з релаксаційними техніками. Наприклад, із техніками дихання, зокрема "диханням по квадрату", які допомагають заспокоїтися у моменти підвищеної тривожності. Також варто звертатися до психолога. Є люди, які менш емоційно реагують на стресові ситуації, але є ті, хто має більш тривожний характер. Якщо до цього додається сильний стрес, пов’язаний із війною, мозку дуже складно "відключитися" від усього, що відбувається навколо", — порадила сомнолог.Гаджети перед сномСмартфони та інші пристрої є однією з найпоширеніших причин безсоння. Вони впливають одразу двома способами:Світло екрана пригнічує вироблення мелатоніну (гормону сну).Інформаційне навантаження (новини, соцмережі, відео) збуджує нервову систему.У результаті організм не отримує сигналу, що настав час відпочинку. Оптимально можна відмовитися від гаджетів хоча б за півтори-дві години до сну.Нічні пробудженняЯк зазначає лікарка, прокидатися вночі інколи нормально. Але якщо це відбувається регулярно і триває понад два тижні, це вже сигнал про проблему. Причинами можуть бути у стресі, тривожних розладах чи фізіологічних порушеннях.Якщо після пробудження складно знову заснути, тоді варто звернути увагу на якість сну загалом.Іноді безсоння це не просто звичка, а й симптом інших проблем. До прикладу подібні проблеми можуть свідчити про тривожно-депресивні стани, захворювання щитоподібної залози, дефіцит вітамінів (B12, D) або заліза.У більшості випадків проблеми зі сном мають кілька причин одночасно, тому важливо розглядати ситуацію комплексно.Проблеми з диханням уві сніЩе одним недооціненим фактором є хропіння та апное (зупинки дихання уві сні). Так, якщо людина голосно хропе, дихає ротом чи має паузи в диханні, то це може означати, що мозок не отримує достатньо кисню. У результаті сон стає поверхневим, а організм не відновлюється.Відсутність гігієни снуЯкість сну залежить не лише від ночі, а й від того, як проходить день. Основні помилки:відсутність фізичної активності;нерегулярне харчування;перевантаження перед сном;відсутність вечірніх ритуалів."Особливо це важливо для людей, які протягом дня працюють за комп’ютером. Якщо увесь день дивитися в монітор, а потім відпочивати з телефоном у руках, це додатково навантажує нервову систему. Зрозуміло, що хочеться перевірити соцмережі чи подивитися щось цікаве, але варто намагатися дозувати цей час і робити перерви протягом дня", — пояснює експертка.Організму потрібен плавний перехід до відпочинку, а не різкий «перехід» від активності до сну.Коли варто звернутися до лікаря?Ірина Підчеха додає, що безсоння стає медичною проблемою, якщо триває понад два тижні, повторюється регулярно або ж ви дотримуєтесь рекомендацій, але сон не покращується.У такому випадку важливо не займатися самолікуванням, а звернутися до спеціаліста.Щоб почати висипатися, важливо звернути увагу на три ключові речі:Стабільний режим і достатню тривалість сну;Зниження стресу та інформаційного навантаження;Правильні звички протягом дня і ввечері.Нагадаємо, нещодавно TrueUA писав про те, як недосип впливає на маленьких дітей і чи є він небезпечним для малюків.Читайте також:Сон без нервів і "розбитості": 5 застосунків, які реально допомагають виспатися"Скринінг здоров’я 40+": як взяти участь у безоплатній програміЯк "токсичні" друзі прискорюють наше старіння: висновки вчених.

На кожну російську атаку Україна буде відповідати. Тиск у світі на Росію зменшується, є зміни в санкційній політиці. Тому, на відміну від усіх або багатьох у світі, в України є власні санкції — далекобійні можливості.Про це заявив президент України Володимир Зеленський в інтерв'ю агенції Reuters."Росіяни повинні відчувати тиск. Якщо й Україна не буде відповідати на їхні удари, то Росія просто продовжуватиме війну та навіть не думатиме про паузи", — акцентував він.За його словами, росіяни так внутрішньо розкачали цю війну, що якщо ми не зупинимо Путіна, то буде продовження. Він обере якусь маленьку країну: йому це потрібно."Він розігнав воєнну економіку та радикалізував росіян. Зараз у Росії є 20-25% молодих людей, які хочуть знищення України та Європи, які хочуть повернутися до радянського впливу, хочуть повернутися до ідеї знищення НАТО", — зауважив український президент.На його переконання, так просто це не зникне. Тому Путін обиратиме: розкол у суспільстві або зробити декілька кроків і в якусь із балтійських держав "поставити праву ногу або ліву"."Він обере друге. Він не буде ризикувати ні собою, ні своїм життям, ні внутрішньою стабільністю", — пояснив президент України.Він також запевнив, що Росія передає розвіддані Ірану. Такими є дані від української розвідки."Росія це робить і каже: "Я не буду Ірану передавати розвіддані, якщо Америка припинить передавати розвіддані Україні". Чи це не шантаж? Безумовно. Росія і так, і так передавала. Але вона ставить це як фішку в цій грі. Чи може це спровокувати Америку призупинити обмін даними? Напевно. Зважаючи, які умови будуть на Близькому Сході, як розвиватиметься ця операція", — наголосив Володимир Зеленський.Нагадаємо, український президент також дав інтерв’ю французькому виданню Le Monde, де розповів, що надання Україні позики — це позиція, узгоджена всіма лідерами ЄС наприкінці 2025 року. Альтернатива цьому кроку — це запитання до лідерів європейських країн..

Російська армія зараз втрачає страшну кількість людей — 30-35 тисяч людей на місяць. Росія не встигає мобілізувати, підписувати контракти та точно не встигає навчати своїх людей.Про це заявив президент України Володимир Зеленський під час інтерв’ю для французького видання Le Monde."Ми не бачимо від Росії щирого бажання закінчення війни, і ми ділимося цим із партнерами", — зауважив він.За його словами, США вважають, що Путін хоче завершення війни. Тут абсолютно різні погляди в американців з українцями. "З одного боку, нічого страшного, це нормально, коли є різні погляди. Але з іншого боку, коли ми хочемо закінчення війни, прискорення цього процесу, ми підіймаємо питання щодо тиску на Росію", — пояснив український президент.Він додав: Україна знає, що Путін не хоче завершувати війну, тому просить про додатковий тиск, щоби він захотів."Америка ж вважає, що він хоче, тож для чого зайвий тиск, якщо Росія показує, що вони також готові до миру. Є різні погляди на деякі речі, і з цим треба працювати", — зазначив Зеленський.Він також наголосив, що історично росіяни програють стовідсотково. Адже втрачають величезну кількість людей."Чи вирішать вони йти на велику мобілізацію? Я не можу сказати. Поки що вони боялися таких кроків і йшли тільки на контрактування людей за великі гроші", — деталізував президент України.Він пояснив французьким медійникам, чому Україна так сенситивно реагує на зняття санкцій із Росії та Білорусі."Тому що це гроші. А гроші — це не тільки танки. Ніхто танками вже не воює. Гроші — це дрони. Гроші — це люди. Люди — це контракти. І якщо немає в них грошей на контракти, у них зменшуються сили", — підсумував Володимир Зеленський.Нагадаємо, раніше український президент розповідав, що в межах великої геополітичної гри Москва намагається виторгувати припинення підтримки України, використовуючи свій вплив на Близькому Сході. Росія шантажує Білий дім, обіцяючи зупинити злив інформації Ірану лише за умови розриву розвідувальної співпраці з Україною..

Нічні пробудження — одна з поширених проблем зі сном, з якою стикається чимало дорослих. Багато людей прокидаються серед ночі й довго не можуть заснути, що значно впливає на відчуття втоми та працездатність наступного дня.Про це в інтервʼю TrueUA розповіла сомнолог, лікар-терапевт, член Європейської асоціації медицини сну й і нейрофізіології (ESMANA) Ірина Підчеха.Фахівець пояснила, що не кожне пробудження патологічне. Так, якщо людина прокидається один-два рази на тиждень, це вважається нормою. Наприклад, хтось може встати вночі через хатнього улюбленця, який розбудив, або через потребу піти до вбиральні. В таких випадках сон відновлюється швидко, і загальна ефективність дня не страждає."Це може бути нормою, якщо таке трапляється, наприклад, один-два рази на тиждень, тобто одну-дві ночі. Може бути якесь пробудження: кіт розбудив, або людина, наприклад, випила багато рідини і хоче вночі встати до туалету. Тобто це може бути варіантом норми, коли є зрозумілий фактор і це не сильно впливає на працездатність протягом дня", — зазначила сомнолог.Проте, за словами Підчехи, якщо пробудження повторюються регулярно, стають частими й тривають понад два тижні, це може свідчити про серйозні порушення сну. Часто причина ховається у стресі, підвищеній тривожності чи інших фізіологічних факторах. У таких випадках варто звернутися до спеціаліста, щоб визначити точну причину проблеми та підібрати ефективні способи відновлення здорового сну."В людини може бути стресова ситуація, і це теж може бути причиною порушення сну. Але якщо такі проблеми тривають понад два тижні, тобто безсоння виникає через підвищену тривожність — варто звернутися до спеціаліста", — додала екпертка.Нагадаємо, раніше лікар-сомнолог Ірина Підчеха також розповіла, як налагодити якісний сон і уникнути наслідків нестачі відпочинку.Додамо, одне з нових досліджень показало, що поради щодо здоров'я, які надають чатботи зі штучним інтелектом, часто є неправильними. Зокрема, коли йдеться про визначення діагнозу або подальших дій..

13 березня у світі відзначають Міжнародний день сну. Попри те що сон є базовою потребою організму, багато людей недосипають або неправильно оцінюють свій режим відпочинку.Про це в інтервʼю TrueUA розповіла сомнолог, лікар-терапевт, член Європейської асоціації медицини сну й і нейрофізіології (ESMANA) Ірина Підчеха.За словами експертки, дорослій людині для повноцінного відновлення потрібно в середньому від семи до дев’яти годин сну. Існують люди, яким достатньо шести годин, а є ті, хто потребує до десяти, проте більшість укладається у рекомендований діапазон."За офіційними доказовими даними станом на сьогодні, дорослій людині потрібно від семи до дев’яти годин сну. Це середній показник. Але є люди, яким потрібно 10 годин, а є ті, кому достатньо шести, хоча в середньому норма становить 7-9 годин", — пояснила фахівчиня.Ірина Підчеха також наголосила, що сон виконує й інші важливі функції для організму: підтримує імунну систему, регулює гормональний баланс та знижує ризик серцево-судинних захворювань. Хронічний недосип може порушувати добові ритми, підвищувати рівень кортизолу та негативно впливати на здоров’я загалом."Люди, які хронічно недосипають, відчувають це протягом дня. З’являється підвищена втомлюваність, знижується працездатність, підвищується ризик конфліктів з оточуючими, а також зростає ймовірність помилок на роботі", — зазначила сомнолог.Так, регулярний сон від семи до дев’яти годин не лише покращує самопочуття вдень, а й допомагає запобігати серйозним хворобам у майбутньому.Нагадаємо, нещодавно TrueUA писав, чи дійсно алкоголь зігріває. Лікарі розвінчали три популярні міфи про спиртне, які ви, можливо, досі вважали правдою.Додамо, ШІ дає медичні поради, проте чи можна їм довіряти. Дослідники перевірили рекомендації чатботів і з’ясували, що вони часто можуть вводити в оману..

Війна Росії проти України має закінчитися якомога швидше. Але багато що залежить від країни-агресорки. Також потрібна чітка та тверда позиція Сполучених Штатів Америки, Європи й інших важливих політичних суб’єктів світу.Про це заявив президент України Володимир Зеленський під час інтерв'ю редактору німецької версії видання Politico Гордону Репінському."Ми хотіли підписати велику угоду із США про виробництво дронів, але нам потрібне схвалення Білого дому. Ішлося про різні типи дронів і протиповітряну оборону. Вони працюють як єдина система і можуть захищати від сотень або тисяч іранських "шахедів" і ракет", — зазначив він.За його словами, ще не було нагоди підписати цей документ. Український президент висловив сподівання, що, можливо, американські друзі зараз будуть більш схильні до такого рішення, особливо після таких викликів, які ми бачимо на Близькому Сході."Якщо США та Європа будуть сильними, якщо вони не купуватимуть російську нафту та газ, якщо люди дотримуватимуться заявлених ними принципів, а тиск на Росію стане сильним і чітким — якщо все це працюватиме належним чином, війна закінчиться якомога швидше", — запевнив президент Укераїни.На його переконання, інакше це триватиме довше, ніж усі це передбачають, оскільки ситуація залишається насправді складною."Нормальні люди справді хочуть, щоби це закінчилося завтра — або вчора, як ми кажемо. Але в будь-якому разі, Росія не має вдосталь сил, щоб окупувати нас. Просто не має", — наголосив Володимир Зеленський.Нагадаємо, декілька днів тому президент України озвучив сподівання, що США не знімуть санкції з Росії, оскільки це буде "абсолютно несправедливо"..

Європа не настільки розвинена у військовій сфері, як Сполучені Штати Америки. Але в перспективі вона теж може мати потужний військовий потенціал. Україна вдячна за підтримку європейським країнам.Про це заявив президент України Володимир Зеленський в інтерв’ю італійському виданню Corriere della Sera."Ми говоримо про це з європейцями. Ми повинні об'єднати сили, якщо США виведуть свої війська, ми повинні бути готові захищатися", — наголосив він.За його словами, Європа має багатство та промисловість, але вона ще не розвинена у військовій сфері, їй потрібен український досвід."Було би добре, щоби європейські промисловості отримали ліцензію від США на виробництво американської зброї вдома. Зараз європейці швидші, ніж раніше, але ще не здатні замінити США", — акцентував український президент.Він додав, що Україна не хоче втягувати європейців у війну проти Росії на українській території. Але варто думати про лінії оборони зі стінами з безпілотників, які можуть заблокувати будь-які російські атаки на Європу.Володимира Зеленського запитали, що робити проти проросійських європейських сил, наприклад, Віктора Орбана"Орбан стає важливим, коли політичні сили дають йому силу, інакше він мало що вартий. Угорщина — це країна, яка має значення, але вона не має військової ваги. Я не спілкуюся з ним, бо він не хоче, але маю контакти з Фіцо", — зауважив президент України.Він висловив припущення, що Орбан програє на виборах, тоді Україні вдасться відновити регулярні відносини з Угорщиною."Угорський народ не є проросійським, і я багато разів казав, що ми не можемо купувати енергію в Росії. Путін негайно використає нові фінансові доходи для купівлі зброї для боротьби з Україною", — наголосив Володимир Зеленський.Нагадаємо, також президент України заявив, що територіальне питання залишається дуже складним у перемовному процесі України та Росії. Особливо гостро постає пункт про контроль над 5 800 квадратними кілометрами на Донбасі..

Територіальне питання залишається дуже складним у перемовному процесі України та Росії. Особливо гостро постає пункт про контроль над 5 800 квадратними кілометрами на Донбасі.Про це заявив президент України Володимир Зеленський в інтерв’ю італійському виданню Corriere della Sera."Ми на одних і тих самих позиціях. У нас є гарантії безпеки з американцями, але вони хочуть підписувати їх лише в контексті угоди з росіянами. Я з цим не погоджуюся. У нас також є готовий протокол з європейцями, але він теж не підписаний", — зазначив він.За його словами, існують угоди щодо відновлення, але вони можуть запрацювати лише після досягнення миру. Наразі сторони застрягнули на 20-пунктовому плані та питанні територіального контролю."Американці думають про обмін територіями, росіяни хочуть нашого виведення. Обмін не відповідає нашим інтересам, до того ж Москві потрібно багато сил для контролю над територіями, які ми залишимо: вони знають, що ми хочемо повернути те, що вони в нас забрали. Чому ми маємо обмінювати нашу територію на щось інше, що є частиною нашої Батьківщини?" — поставив риторичне запитання український президент.Він пояснив, що на Донбасі йдеться про 5 800 квадратних кілометрів. Україна прийняла дипломатичний шлях і пропозицію США заморозити лінію вогню. Але росіяни й надалі наполягають на повному виведенні українських військ із Донбасу."Американці тоді запропонували демілітаризовані та вільні економічні зони з обидвох боків фронту. Я сказав, що це має стосуватися обидвох, але росіяни відповідають, що це має бути лише на нашому боці. Це чисте божевілля", — емоційно висловився президент України.Він також розповів італійським медійникам, що росіяни не хочуть іноземних військ в Україні, та висловив переконання, що Європа має бути більш рішучою в цьому питанні."Не бачу причин, чому Москва має вирішувати, які війська розміщені на нашій території. Але хочу бути чітким: я ніколи не покину Донбас і 200 000 українців, які там живуть. Чому Путін нав'язує це як умову миру? Крім того, ось наші найкращі оборонні опорні пункти, якщо ми виведемо війська, то росіяни матимуть зелене світло до центру країни. А нам потрібна міцна українська лінія оборони", — наголосив Володимир Зеленський.Нагадаємо, що, за результатами опитування КМІС, більшість українців (70%) не вірять, що нинішні переговори приведуть до тривалого миру. Також понад половина опитаних проти виведення військ з Донбасу навіть за умови отримання гарантій безпеки..

Український президент Володимир Зеленський заявив, що не погодиться на невигідну мирну угоду навіть під тиском міжнародних партнерів і внутрішніх обставин. Він наголосив, що для нього пріоритетом є гідний і довготривалий мир.Про це він заявив в інтерв’ю The Atlantic."Я думаю, що немає більшої перемоги для Трампа, ніж зупинити війну між Росією та Україною. Для його спадщини це номер один", — зазначив Зеленський.Водночас він наголосив, що не погодиться на компроміс, який змусить українців прийняти невигідні умови."Я краще не укладу жодної угоди, ніж змушу свій народ прийняти погану", — сказав він.За його словами, Україна готова до завершення війни, однак не будь-якою ціною."Ми поспішаємо закінчити війну. Але це не означає, що треба поспішати з угодою незалежно від її умов", — акцентував український президент.Він також заявив, що Україна не програє на полі бою, оцінюючи ситуацію на фронті. Президент зауважив, що одним із ключових елементів можливого миру мають стати чіткі гарантії безпеки з боку США та Європи після припинення вогню."Нам потрібно, щоб усе це було прописано", — сказав він.Зеленський також допустив можливість проведення виборів і референдуму щодо мирної угоди після досягнення домовленостей, але за умови наявності гарантій безпеки та припинення вогню."Я готовий до виборів. Але для цього нам потрібна безпека, гарантії безпеки, припинення вогню", — констатував він.Коментуючи переговорний процес, президент зазначив, що Україна демонструє готовність до компромісів, щоби не створювати враження небажання завершувати війну. Водночас, за його словами, будь-які рішення щодо територій можуть ухвалюватися лише за умови дотримання Конституції України та волі громадян.Інтерв’ю відбулося на тлі переговорів за участі США щодо можливого припинення війни, яка триває майже чотири роки. Команда The Atlantic спілкувалася з президентом України в Києві. Також до випуску увійшла стаття із назвою "Контрнаступ".У матеріалі йдеться про те, що майбутнє демократичного світу визначатиметься тим, чи зможуть українські військові вийти з глухого кута у протистоянні з армією Росії та відкинути державу-агресора назад до її кордонів, зокрема, з Криму.Нагадаємо президент Володимир Зеленський заявив сьогодні під час традиційного вечірнього відеозвернення, що Україні необхідне прискорення з пакетами для протиповітряної оборони. Це ключове завдання зараз не тільки для України, але для всіх у Європі..

Війна радикально змінила не лише безпекову та політичну реальність України, а й глибші пласти суспільного життя — світогляд, культуру та релігію. У цих сферах сьогодні перетинаються питання свободи віросповідання й національної безпеки, духовної підтримки людини на війні та ролі держави у формуванні ціннісної політики.Про те, як Україна балансує між збереженням релігійної свободи та протидією гібридним загрозам, чому статистика релігійних громад не завжди відображає реальність, яку роль віра відіграє для військових і чи може психолог замінити капелана, ми поговорили з військовослужбовицею, докторкою філософських наук, професоркою, радницею заступника керівника Офісу президента України Вітою Титаренко.В інтерв’ю пані Віта також розповіла про світоглядні трансформації українського суспільства після 2014 і 2022 років, участь релігійних спільнот у допомозі військовим, розвиток мілітарного релігієзнавства, нову логіку державних культурних і релігійних проєктів під час війни й про власні ініціативи — від "Громад майбутнього" до меморіальних і книжкових проєктів пам’яті.Релігійна свобода та нацбезпека— Пані Віто, сьогодні ви, здавалось би, поєднуєте непоєднуване: докторка філософських наук, професорка, науковиця, релігієзнавиця, військова. Восени минулого року ви розпочали новий етап своєї діяльності — у складі команди Офісу президента. Які ключові виклики нині постають перед державою у сфері релігійної політики в умовах війни?— Дійсно, поєднуємо непоєднуване, але мета і завдання фактично перетинаються в усіх цих площинах. І, як на мене, найбільшим викликом є захист національних інтересів без того, щоб порушувати принципи свободи віросповідання, тому що свобода совісті, свобода віросповідання існує там, де їй нічого не загрожує. У ситуації війни ці загрози тільки зростають.І ми бачимо це сьогодні на низці таких прикладів, які інколи просто вражають уяву. Ну дивіться, що відбувається, умовно, на материковій території й на території, яка перебуває під російською окупацією, чи на території анексованого Криму?Скажімо, на окупованих територіях пригнічується, забороняється будь-яке інакомислення. Переносяться кліше із російського законодавства на ці території. Фактично заборонена діяльність Православної Церкви України, Української Греко-Католицької Церкви. Дуже переслідуваними є протестанти й католики, тому що їх сприймають як іноагентів.На сьогодні, із того, що відомо, — це понад 100 священників піддавалися катуванням фактично репресіям. Чи є це порушенням свободи совісті? Це є порушенням свободи совісті! Причому кричуще, на межі й фізичного знищення.— Якщо говорити про територію, що перебуває під контролем України, як держава сьогодні балансує між збереженням свободи віросповідання та необхідністю захисту національної безпеки, зокрема у випадку релігійних організацій, афілійованих із країною-агресором?— Тут ми бачимо ситуацію іншу: ми залишаємося поліконфесійною державою, тому що саме здорова конкуренція дозволяє паритетне існування і реалізацію цієї свободи віросповідання, свободи вибору.Ми знаємо, що у нашій країні існує загроза національній безпеці з боку певних релігійних організацій, які мають афіліацію із країною-агресором. Йдеться про Українську православну церкву, яка де-факто перебуває в єдності із Московським патріархатом.І знову ж таки, українська держава йде не шляхом ліквідації цієї церкви, зберігаючи баланс свободи, а шляхом відмежування, запускаючи складний механізм, щоб спочатку це був закон про необхідність перейменування, потім уже закон, який забороняє діяльність релігійних організацій з центром у країні-агресорі.Це розумно? Це не просто розумно. Скажу навіть так: ми з цим дещо і запізнилися. Ще, наскільки я пам’ятаю, здається, у 2022 році Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) проводив дослідження серед українського суспільства щодо ставлення до ситуації з Українською православною церквою, що в єдності з Московським патріархатом. Це початок війни, це глорифікація Кирилом війни, це освячення Росією усіх цих військових дій.Власне, релігія була одним із мотивів, який Росія використала у гібридній війні. Що ми бачимо? Близько 70% респондентів, якщо я не помиляюсь, говорили про те, що держава повинна втрутитися в ситуацію із Московською церквою. І понад 50% говорили, що потрібно взагалі заборонити.Але держава йде цим складним шляхом, балансуючи на межі, на вістрі збереження релігійної свободи, але має бути захист національних інтересів. Тому що держава відповідає за всіх своїх громадян, до якої б релігії вони не належали чи навіть якщо вони не належать до жодної з релігій.— За даними Державної служби з етнополітики та свободи совісті, станом на 1 січня 2025 року (нині це найсвіжіші дані), в Україні було 34 663 релігійні організації, найбільше з яких належать до Московського патріархату — 10 118, тоді як ПЦУ — 8 511. Чому, з огляду на нинішню політичну ситуацію в Україні, цей розрив досі зберігається?— Хороше запитання і, знаєте, теж відповідь на нього нелінійна. По-перше, існує певна історична інерція, тобто було присутнє тривале адміністративне домінування. Мало того, є специфіка обліку цих релігійних організацій, тому що облік відбувається за наявністю статутів. Самі громади можуть бути різні за кількістю, але якщо є статут, значить, уже є оця одиниця, яка рахується як релігійна організація.Ми можемо з вами прекрасно проілюструвати специфіку як релігійної статистики, так і релігійної соціології. Бо й одна, і інша не є повним відображенням реальності. Тобто це є інструменти вивчення реальності, але не повного відображення.Знову ж таки, за даними досліджень релігійної ситуації Центру Олександра Разумкова (коли досліджують конфесійну специфіку), у нас не було мусульман. Вони потрапили у соціологічну похибку. І коли був круглий стіл, я пам’ятаю, тодішній муфтій Духовного управління мусульман України "УММА" — Саїд Ісмагілов, який сьогодні виконує свій військовий обов’язок як громадянин України, захищаючи її територіальну цілісність, він тоді виступав і каже: "Ну як же ж так? Ми є, а в соціології нас немає".Тому що вони потрапили у соціологічну похибку. Так само є проблеми, специфіка із цією статистикою. Але скажу, що вона не тільки чисельна чи цифрова. Специфіка полягає у тому, що треба долати цю інерцію, а це не відбувається так швидко, як хотілося б.Переходи в Православну церкву України також ускладнені через низку причин — як внутрішніх, так і зовнішніх. По-перше, війна ускладнює ці процеси, особливо десь на місцях, і багато парафій застрягли у перехідному періоді.І ми говоримо про те, що кількісні показники не є відображенням реальності у тому вигляді, у якому вона існує. Тому процес іде, можливо, не так швидко, як нам би хотілося, але найголовніше — що він має незворотний характер.Людина на війні: віра, психологія, капеланство— В умовах постійної небезпеки люди шукають опори — у психології, вірі, спільнотах. Це породжує нові запити й нові форми духовної та емоційної підтримки. Яку роль, на вашу думку, відіграє релігія для людини в умовах постійної небезпеки?— Я думаю, релігія відіграє ту роль, яка притаманна їй історично. Це духовна опора, надія, компенсаторна функція. І в умовах загрози, в умовах небезпеки, в умовах ризику для життя ця потреба загострюється.Але скажу зі свого досвіду спілкування з нашими захисниками: навіть там, поблизу лінії розмежування, є як віруючі люди, так і невіруючі — ті, кого ми називаємо атеїстами. Але атеїстами не в тому розумінні, що вони проти релігії, адже "а" не означає "проти", "а" означає "не".Тобто у них якась своя система цінностей, відмінна від релігійної. Якщо ж ми говоримо про конфесійну специфіку, то вона трошечки розпливається, не має чітких обрисів там, де загроза життю є абсолютно реальною.Ми знаємо, що капелани, по суті своїй, мають духовно оформлювати усіх: військовослужбовців, весь особовий склад, яким вони опікуються, незалежно від конфесійної приналежності. При цьому капелани не приховують, до якої церкви належать, і водночас вони не повинні займатися прозелітизмом — залучаючи чи переманюючи у свою конфесію представників інших віросповідань.Це такі питання, знаєте, дуже делікатні, дуже непрості, і українські капелани різних конфесій напрацьовують новий досвід ось такого духовного оформлення в умовах небезпеки, в умовах війни.Прозелітизм — активне прагнення навернути інших людей до своєї віри, релігії чи системи переконань, а також сама діяльність, спрямована на залучення послідовників (прозелітів). Термін походить від грецького слова, що означає "новоприбулий" чи "навернений". Він може означати як щире місіонерство, так і небажане переманювання, а в деяких замкнених спільнотах (наприклад, друзи) заборонений. — Ми живемо в епоху масової популяризації психології, і за час війни люди почали частіше звертатися до психологів. Чи може психолог замінити капелана?— Цікаве питання. Трохи в іншому формулюванні я сама його ставила військовослужбовцям, нашим захисникам, коли була у складі групи контролю бойового стресу, тобто тим військовим психологом, але в душі я ще й релігієзнавець, дослідник і маю тісну співпрацю із капеланами.Ось питання, яке я ставила військовослужбовцям: хто вам більше потрібний — капелан чи психолог? Відповідь була, що потрібен і той, і той. Тому що те, що скажеш капелану, — не скажеш психологу, і навпаки.Для себе я зробила висновок, що все-таки у кожного є свій спектр діяльності, свій функціонал, якщо підходити інструменталізовано. Психолог працює з поведінкою, з травмами, капелан працює з духовними сенсами, але вони часто йдуть пліч-о-пліч, і інколи функції одного переносяться на іншого.Це війна, тут немає такого чіткого розмежування. Однак ще раз кажу, що й один, і інший повинні бути, виконуючи свою функцію і діючи у тандемі. У нас це виходило, тож я ще раз переконуюся, що така паритетна співпраця є більш ефективною. Тому що все це потрібно для чого? Аби допомогти нашим захисникам стояти на фронті.Світоглядні зміни та релігійна свідомість— Після 2014 року, а особливо після 2022-го, українське суспільство переживає глибокі світоглядні зміни, які відображаються і в релігійному житті. Чи можна говорити про формування нової української релігійної свідомості після 2014-го і, особливо, після 2022 року?— Ви знаєте, дуже хороше запитання, його можна навіть класти в етапи зміни релігійної свідомості українця цього періоду. Звісно, свідомість змінювалася. Після 2014 року спостерігався відхід від імперських моделей, які нам нав’язували ще з часів Радянського Союзу. Вже тоді, хоча Росія ще не була настільки агресивною у своїх духовних виявах, ідеї "русского міра" насаджувалися, вже тоді засівалися.Натомість 2022 року, мені здається, ці зміни вже набули більш стрибкоподібного характеру. Хоча треба розуміти, що всі процеси відбуваються дуже нелінійно, вони різновекторні. Так само як світ стає більш релігійним і менш релігійним, то і тут релігійна свідомість: з одного боку, вона вчить нас розрізняти проповідь і пропаганду, з іншого боку — ми бачимо, що сьогодні, коли вже чотири роки повномасштабної агресивної війни, у серці України, у Голосіївському монастирі, відбувається навчання дітей за російськими підручниками, їм насаджують російські фільми. Чим думають такі батьки? Що це таке відбувається? Яку сплячу агентуру у такий спосіб формують?Зміни відбуваються у напрямку розвитку, тому що навіть самі релігійні організації, які є україноцентричними та включені у контекст захисту національних інтересів і територіальної цілісності, набувають нових значень через свій непритаманний функціонал. Вони співпрацюють зі ЗСУ. Змінюється при цьому релігійна свідомість? Звісно, змінюється.Вони займаються волонтерством, допомогою внутрішньо переміщеним особам, адвокацією українських інтересів. Але водночас залишки отакої імперської свідомості присутні, і їх треба однозначно викорінювати, тому що це теж умова нашого виживання.— Які релігійні спільноти беруть найактивнішу участь у допомозі військовим і постраждалим від війни та в який спосіб?— Ми вже частково зачепили це питання. Дуже складно оцінювати це в якихось кількісних показниках, тому що чисельність релігійних організацій різна і спроможності їхньої діяльності різні. Але фактично всі конфесії включені у допомогу Збройним силам України.Я навіть, перебуваючи у складі 109-ї Донецької окремої бригади сил територіальної оборони Збройних сил України, співпрацювала із протестантськими церквами, які допомагали нам, завозячи продукти, медикаменти, фільтри для води, багато речей немілітарного призначення.Знову ж таки, капеланський напрям — це той напрям, у який включені майже всі конфесії. Відповідно до тих пропорцій, які існують у суспільстві, найбільша чисельність капеланів належить Православній церкві України, однак покрити всі посади вони не можуть. Тут протестанти виходять в актив і кажуть: "Давайте ми, ми можемо, ми хочемо, ми будемо, ми готові!".Я ще раз хочу зауважити, що всі християнські конфесії — православні, католики, греко-католики, протестанти, а також усі нехристиянські — іудейські, мусульманські громади — дуже активні у допомозі й адвокації українських інтересів на міжнародній арені. У цьому сенсі Україна демонструє конфесійну єдність.Подивіться на заяви Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій (ВРЦіО) — вони єдині у своєму засудженні ідеології "русского міра", позиції Російської православної церкви тощо. Ці заяви показують єдність розуміння й підтримки держави, що є дуже важливим.Взагалі це прецедент, якого немає в Європі. Таких організацій, як ВРЦіО, більше немає — ми тут теж перебуваємо в такому європейському релігійному авангарді.— Релігійний авангард… Звучить багатообіцяюче.— На теренах України понад мільйон протестантів, і в Європі Україну називають біблійним поясом Європи. Я зустріла отакий зворот — він видався мені дуже цікавим. Думаю, треба, аби про нього теж знали.Наука під час війни— Війна породжує нові міждисциплінарні напрями досліджень. Один із них — мілітарне релігієзнавство. У чому полягає суть мілітарного релігієзнавства в Україні?— Я думаю, що багато чого в умовах війни мілітаризується, і якимось чином мілітаризується й релігієзнавство. Але це, радше, стосується методологічного набору, яким релігієзнавство як наука оперує у вивченні дійсності.Я вам скажу так: про сек’юритизацію релігії говорилося давно. І пам’ятаю нашу працю "Релігійна безпека/небезпека України", яка вийшла у відділенні релігієзнавства Інституту філософії Національної академії наук України ще у 2019 році. Це вже був результат досліджень, коли українці прекрасно розуміли загрозу інструменталізації релігії — те, що ми вже сповна побачили у 2022-му.Тому, звісно, релігієзнавство теж стоїть перед викликами випрацювання нового інструментарію для дослідження нової реальності. Але я вам скажу, що релігієзнавці не сплять: вони сьогодні перебувають і в лавах Збройних сил України. Я — не єдиний приклад, я знаю багатьох своїх колег і хочу, щоб й інші їх знали.Це і Жора Филипович, це і Саїд Ісмагілов, це і Руслан Халіков. Юрій Павлович Чорноморець постійно включений у мілітарний контекст, допомагаючи Збройним силам України, і водночас він працює у сфері наративів і наукових досліджень.Релігієзнавство як наука рухається, розвивається, напрацьовує й адекватно відображає ту реальність, у якій ми живемо. Розробляється навіть і нова термінологія, наприклад: "релігійна резистентність", "сек’юритизація релігії" тощо. Це теж є відпрацюванням відповідного інструментарію.Державні проєкти: логіка, критерії, ефективність— Війна змінює не лише пріоритети, а й саму логіку реалізації державних культурних і релігійних проєктів — від формату до змісту й критеріїв ефективності. Як повномасштабна війна змінила зміст і формат культурних та релігійних проєктів, які реалізує держава?— Критерії дуже прозорі. По-перше, це ті проєкти, які посилюють стійкість українського суспільства. По-друге, те, про що ми з вами говорили, — ті проєкти, які посилюють національну безпеку. Це ті проєкти, які мають реальний соціальний ефект.На сьогодні сферою моїх зацікавлень, серед іншого, є проєкт "Громади майбутнього". Це не комерційний проєкт, це соціальний проєкт, який спрямований на те, щоб поєднати українське суспільство, засіяти точки зростання на умовах формування нової свідомості українця. З одного боку — нової свідомості, а з іншого боку — продовження "традицій толоки".Дуже цікавий проєкт. Якщо буде можливість, ми про нього поговоримо окремішно, але ці критерії успішності проєкту у "Громадах майбутнього" теж застосовуються, виправдовуються і працюють.Звичайно, це проєкти, які повинні працювати на міжнародний імідж України. Навіть остання поїздка представників українського суспільства — експертів, лідерів думок — до Брюсселя для виступу у Європарламенті має велике значення, тому що Європа зацікавлена у тому унікальному досвіді, який має Україна в розрізі протистояння гібридним загрозам у сфері релігії, культури тощо.Це та м’яка сила, яку Росія, на жаль, використовує для того, щоб посіяти розбрат, підготувати ґрунт для входження "русского міра". І ми повинні самі вміти це розпізнавати, мати певні маркери для виявлення цих загроз та вчити цього Європу.Тому всі ці проєкти, які мають такий набір критеріїв, повинні бути реалізовані — не лише за підтримки держави, а й за участі всіх небайдужих, усіх, кому болить майбутнє України.— Оскільки ми вже з вами зачепили тему критеріїв, то за якими саме критеріями держава визначає пріоритетність культурних та релігійних ініціатив під час війни? Можливо, більш конкретно.— Знаєте, більш конкретно буде складніше, тому що питання полягає у тому, які саме проєкти й про що йдеться. Тому що держава і релігійні організації діють на умовах партнерства. Все-таки держава не втручається у церковні справи — держава є партнером.І як відбувається це спілкування? Представники державних органів чи навіть Офісу президента часто є присутніми на засіданнях релігійних організацій, тієї ж Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій. Пані Олена Ковальська там не один раз була присутня, коли обговорюються важливі питання — чи щодо капеланства, чи щодо можливостей волонтерства, чи ще щось.І те, що потрібно для вирішення релігійним організаціям, і ті точки перетину, де держава та релігійні організації можуть посилити одна одну, — усе це відбувається на паритетних основах. Це все має працювати на імідж України, на укріплення національних інтересів, на співпрацю і на збереження свободи совісті, свободи віросповідання, якої Україна дотримується, попри всі загрози й виклики.Особиста робота і конкретні проєкти— Пані Віто, а що для Вас означає "успішний" державний проєкт у сфері культури або релігії?— Успішний проєкт — це той, який має реальні цілі, який не є показушним і який має працювати на Україну. Має конкретні етапи, конкретних виконавців, орієнтований на українця."Громади майбутнього" — це той проєкт, яким я опікуюся. Він має всі ці ознаки й спрямований на те, щоб у майбутньому реінтегрувати військовослужбовців у суспільство. Це дуже важливо, тому що це наше майбутнє, це можливості уникнення стигматизації та розривів у суспільстві.Цей проєкт спрямований на соціально вразливі верстви населення — внутрішньо переміщених та малозабезпечених осіб. На те, щоб відбудовувати зруйноване на нових засадах, підіймати сільське господарство, застосовувати альтернативні джерела.Як на мене, це ефективний проєкт. Він відповідає і моїм внутрішнім запитам, і тим запитам, які для України сьогодні є важливими. Тому закликаю підключатися, цікавитися, шукати в інтернеті: "Громади майбутнього", і будемо працювати разом заради майбутнього України.Загалом питання відновлення — це не лише про інфраструктуру, а й про сенси, цінності та культурно-релігійне життя майбутньої України. Це питання неминуче постане, воно вже постає.Після війни: майбутнє— Які довгострокові зміни у сфері культури та релігії Ви вважаєте необхідними після війни?— Подумаймо разом, тому що війна по-іншому оголює проблематику. Вона показує вразливість і релігії, і культури як сфер, якими можуть маніпулювати, які країна-агресор може використовувати у своїх імперських цілях.Я думаю, що відбудеться переосмислення ролі культури, ролі релігії у державній політиці, буде посилюватися інституційна стійкість цих сфер. Можливо, будуть відпрацьовуватися механізми захисту від впливів.Йдеться і про релігійну кібербезпеку як один із механізмів, скажімо так, убезпечення цієї сфери діяльності від ворожого впливу.Крім того, українське релігієзнавство багато говорило про те, що ми повинні мати й плекати щось своє, ми повинні вибудовувати свій власний український світ. Це те, що даватиме нам наснагу й надію, це те, що потребуватиме наших зусиль, і це те, що ми зможемо залишити своїм дітям.— Які ще ключові культурні та релігійні проєкти, окрім вищезгаданого, ви нині координуєте в Офісі президента? Чи ви зосередилися саме на "Громадах майбутнього"?— Ні, "Громади майбутнього" — це неофіційний проєкт, я б так сказала, це народний проєкт, запит суспільства, і я тут, у ньому, тому що розумію його значущість.Що стосується Офісу президента, тих сфер і тих проєктів, над якими я зараз працюю, то це тандем з інституціями, з окремими людьми. Це Український інститут національної пам’яті й пан Олександр Алфьоров, це Національний воєнно-історичний музей і пан Ярослав Тинченко.Ми об’єднані зараз у проєкті "Михайлівська стіна пам’яті". Зараз вона потребує оновлення, упорядкування. Йдеться про те, щоб цей простір наповнити глибокими сенсами, вшановуючи наших захисників і захисниць.Мені дуже болить цей проєкт, тому що на цій стіні пам’яті будуть прізвища дорогих і важливих для мене людей. Але скількох ще ми не знаємо — де вони перебувають, не знаємо їхніх прізвищ. Ще один простір буде присвячений зниклим безвісти, але це буде знак, що ми їх пам’ятаємо і чекаємо.Проєкти з меморіалізації та вшанування є для мене особистою сферою зацікавлення. Буквально у січні вже має вийти "Книга пам’яті полеглих киян", де я мала честь плекати пам’ять і упорядковувати біографії наших захисників і захисниць, починаючи з 2014 року.Це лише перші 100 біографій, перші 100 українських героїв. Причому українських героїв не лише відзначених цією високою нагородою, а героїв уже тим, що вони встали на захист української держави, полишивши всі свої цивільні справи.Книга настільки була сенситивна, чутлива для мене: я ці сто біографій просто прожила. Скоро вона вийде друком, але вона лише перша. Це такий проєкт, який буде протяжним, але він продовжуватиметься доти, доки останнє ім’я героя не буде вшановане гідно на рівні держави.— Коли запланований вихід книги?— Пілотний проєкт був представлений наприкінці грудня, а у січні має бути весь наклад. Ми очікуємо на презентацію книги в КМДА.Дуже зацікавлений у презентації наш Центр інформаційно-комунікаційної підтримки Сухопутних військ Збройних сил України, бо саме він дав можливість працювати над цією книгою, оскільки це також збігається з політикою Центру інформаційно-комунікаційної підтримки.Комунікація і партнерство— Як вибудовується комунікація між Офісом президента та релігійними організаціями у межах ваших проєктів?— Як радник заступника керівника Офісу президента України, пані Олени Ковальської, я є таким ланцюжком, зв’язківцем між представниками релігійних організацій і Офісом президента. Це лише один із форматів, тому що моя релігієзнавча специфіка, напрацьована роками, дозволяє мені виходити й напряму спілкуватися з багатьма релігійними очільниками.Крім того, є й офіційний формат — листи, запрошення, участь у різних заходах. Я як представник Офісу президента України була присутня на низці заходів, круглих столах. Формати є абсолютно різними: робочі групи, офіційні зустрічі, неформальне спілкування.Ось зараз муфтій Духовного управління мусульман України шейх Мурат Сулейманов мною передав запрошення пані Олені Ковальській зустрітися у мечеті на Дегтярівській, що у Києві, для розмови, для окреслення спільних дій.Мені дуже імпонує, коли відбувається і формальне, і неформальне спілкування, адже ці дві форми підсилюють одна одну і є більш результативними. Тримаємо руку на пульсі й, де можемо, сконтактовуємо усіх на єдиному ґрунті, у єдиних баченнях, у спільних задачах і цілях..

Під час інтерв’ю для видання The Guardian президент України розповів про свої стосунки з американським лідером Дональдом Трампом. Окрім того, Володимир Зеленський зауважив, що в Європі дуже бояться ескалації."Ми не вороги Америки. Ми друзі. То чому ми повинні боятися? Трампа обрав його народ. Ми повинні поважати вибір, зроблений американським народом, так само як мене обрав мій народ", — пояснив він.За його словами, Україна прагне й надалі співпрацювати зі США у всіх сферах, в тому числі й у військовій. Зокрема, Київ хоче замовити 27 систем Patriot в американських виробників.Окрім того, український президент наголосив, що Європа боїться слова "ескалація". Однак Росія при цьому розглядає несилові відповіді як слабкість."Європейські лідери бояться своїх суспільств. Вони не хочуть бути втягнутими у війну", — пояснив він.При цьому український лідер акцентував, що Путін може напасти на Європу в будь-який час. Це, за його словами, може статися навіть під час гарячої фази війни в УкраїніПрезидент України також зізнався в любові до українських людей. Водночас він визнав, що громадяни в нас "безумовно різні, як і в кожній державі"."Мені тут зараз важко в Україні, бо війна, але мені тут хочеться бути. Мені хочеться їй допомогти максимально, чим я зможу. Безумовно, чим я зможу", — наголосив Володимир Зеленський.Нагадаємо, український президент повідомив під час традиційного вечірнього відео звернення, що орієнтовно впродовж місяця ЄС підготує зміст 20 пакета санкцій проти Росії. Зеленський пропонує додати в нього російських юридичних і фізичних осіб, які заробляють на енергоресурсах, а також осіб, причетних до викрадення українських дітей..

На думку президента України Володимира Зеленського, країни НАТО повинні блокувати літаки, які залітають у їхній повітряний простір. Він назвав "слабкою" реакцію Північноатлантичного альянсу на провокації Росії.Про це Володимир Зеленський заявив в інтерв'ю виданню Axios. Відповідаючи на запитання, чи реакція НАТО на порушення повітряного простору була слабкою, він сказав: "Я думаю, що так. Слабка реакція".Український президент додав, що члени НАТО мають блокувати літаки, якщо ті раптом перебувають у їхньому повітряному просторі."Вони повинні були збивати все. Якщо хтось на вашій землі вбиває ваших людей, ви повинні відповісти цій людині. Якщо літаки перебувають у вашому просторі, ви повинні їх блокувати", — зауважив він.Відповідаючи на запитання, чи члени Альянсу бояться робити це, оскільки бояться реакції Росії, Зеленський зазначив, що знає деяких лідерів, які не бояться, "але в основному країни бояться"."Вони бояться, бо я думаю, що вони мають рацію, що Росія божевільна", — наголосив президент України.Як відомо, декілька днів тому НАТО підіймало в небо винищувачі через російський літак-розвідник, який перебував над Балтійським морем. А ще раніше російські МіГ-31 перетнули повітряний простір Естонії — вони перебували там протягом 12 хвилин.У відповідь на інцидент МЗС Естонії викликало тимчасового повіреного Росії для висловлення протесту, а уряд країни ініціював консультації зі союзниками по НАТО за статтею 4. Водночас Росія заперечує факт будь-якого порушення.Також у Норвегії повідомили, що цього року російські літаки тричі заходили в їхній повітряний простір, перебуваючи там від однієї до чотирьох хвилин.Нагадаємо, в цьому ж інтерв’ю Володимир Зеленський висловив упевненість, що американський президент Дональд Трамп нарешті хоче перемоги України. І до цього його також спонукають більшість громадян США.

Чіткі гарантії безпеки для України — єдиний спосіб припинити війну. І в цьому плані дуже важливою є позиція Сполучених Штатів Америки й особисто їхнього президента Дональда Трампа, який може посилити тиск на агресивну Росію.Про це заявив президент України Володимир Зеленський в інтерв’ю для Sky News.За його словами, зупинка війни може відбутися тільки в тому разі, якщо президент США Дональд Трамп виявить сміливість.Український президент висловив сподівання, що прем'єр-міністр Великої Британії Кір Стармер під час візиту Дональда Трампа детально обговорить із ним питання забезпечення майбутнього України."Я дуже сподіваюся, що Стармер зможе провести дуже конкретну дискусію про гарантії безпеки з боку США для України", — зазначив Зеленський.Він наголосив, що конкретний документ варто розробити та презентувати ще до закінчення війни."Перед тим, як ми закінчимо війну, я насправді хочу, щоб усі угоди вдалося укласти. Я хочу мати документ, який підтримають США та всі європейські партнери. Це дуже важливо. Щоби це сталося, нам потрібна чітка позиція президента Трампа", — наголосив президент України.Крім того, він вважає, Трамп може надати Україні системи протиповітряної оборони в необхідній кількості, оскільки "у США їх удосталь".Український президент також упевнений, що США можуть застосувати належну кількість санкцій для шкоди російській економіці, а Трамп має вдосталь сили, щоби змусити Путіна боятися."Європа вже ввела 18 пакетів санкцій проти Росії. І тепер не вистачає тільки потужного пакета санкцій з боку США", — зауважив він.Український лідер додав, що під час недавнього саміту Трампа та Путіна на Алясці, американський президент "багато дав Путіну", й уточнив, що "йому варто було би заплатити за це більше"."Я вважаю, що якби відбулася тристороння зустріч, то ми би домоглися якогось результату", — підсумував Володимир Зеленський.Нагадаємо, вчора американський президент Дональд Трамп заявив, що допускає можливість зустрічі між президентом України Володимиром Зеленським і російським диктатором Володимиром Путіним. Однак він вважає, що організувати її буде нелегко.