Вільнюський саміт НАТО може стати історичним не тільки для України, а й усього Заходу. Гарантії, на які очікує наша держава від партнерів цими днями, важливі не лише для недопущення поширення війни далі углиб України, а й для чіткого сигналу Володимиру Путіну — взяти під контроль усю Україну він уже не зможе.
Перед самітом НАТО у Вільнюсі — зустріччю, яка має дати принаймні попередню відповідь на питання вступу України до Північноатлантичного альянсу, у світі відбулося кілька дуже важливих подій. Ці події, безперечно, вплинуть на перебіг саміту, хоч навряд чи прискорять процес євроатлантичної інтеграції нашої держави. Втім, світ навколо України (і завдяки їй) змінюється настільки стрімко, що визначити оптимальну швидкість вступу України до НАТО й робити якісь довгострокові прогнози щодо цього просто нереально. Але відзначити основні віхи можливо.
І однією із таких подій став візит українського президента Володимира Зеленського до двох країн Чорноморського басейну. Країн, яких не можна назвати аж настільки дружніми до України, як навіть Німеччина, не кажучи вже про Польщу і тріо балтійських держав, але які так чи інакше доклалися до допомоги нашій державі. Болгарія, як з'ясувалося завдяки публікаціям в ЗМІ, — допомогою озброєнням. Туреччина — гарантіями у "зерновій угоді". А тепер настав час поговорити про головне — вступ до НАТО.
У Болгарії Зеленський дуже чітко і показово розставив пріоритет — із президентом Радевим зустрічаюся, а із новим прем'єр-міністром Денковим проводжу ґрунтовні переговори.
В умовах парламентсько-президентської держави, з щонайменше не проросійською коаліцією в парламенті — це абсолютно правильний крок. І нехай навіть у болгарській частині візиту не порушувалося питання НАТО (зокрема, і тому, що Болгарія за кілька днів до візиту Зеленського схвалила декларацію на підтримку вступу України до Альянсу), але зрозуміло, що ця тема так чи інакше обговорювалася. І можна стверджувати про перспективи України на цьому напрямку зі стриманим оптимізмом.
У Туреччині тема НАТО прозвучала, причому з вуст Реджепа Ердогана, який заявив, що Україна заслуговує на членство в Альянсі. Це, звісна річ, лише політична заява, але Ердоган привчив до того, що він не розкидається гучними словами просто так.
Загалом більшість країн схиляється до того, що Україна таки має стати членом НАТО, причому за прискореною процедурою. І навіть два головні опоненти такої ідеї — США та Німеччина — за останніми повідомленнями, дещо відхилилися від своєї попередньої позиції. Хоча зрозуміло, що у нинішніх умовах формат приєднання України до Північноатлантичного альянсу є серйозною проблемою, шляхів вирішення якої, очевидно, на Заході досі не знайшли. Саме звідси й усі ці заяви щодо необхідності напрацювання тих чи інших варіантів, графіків, створення ради Україна — НАТО тощо. Це свідчення того, що Захід досі не має однозначного (навіть якщо виключити бунтівну Угорщину) плану для України.
І тут варто згадати те, що днями пролунало зі сторінок поважного німецького видання Die Zeit. Голова комітету Бундестагу із закордонних справ Міхаель Рот заявив у інтерв'ю цьому ЗМІ, що одним із варіантів вирішення української кризи — йдеться не тільки й не стільки про євроатлантичну інтеграцію, як таку, скільки про завершення війни — може стати часткове прийняття України до НАТО. Під частковим прийняттям йдеться про те, що норма статті 5 договору НАТО (про допомогу військ Альянсу) розповсюджуватиметься не на усю територію України — інакше це означатиме, що одразу після ратифікації заявки України країни-члени НАТО мають вступити у війну проти Росії, а на ту територію, яка упевнено контролюватиметься українською владою. В нинішніх умовах — це ті території, де не тривають бойові дії.
В цій історії важливо відзначити дві речі. По-перше, Міхаель Рот є представником головної коаліційної партії Німеччини, СДПН. Тобто ця ідея, яка, очевидно, з'явилася не перед самим інтерв'ю, так чи інакше обговорюється щонайменше в керівництві соціал-демократів, головним із яких є федеральний канцлер Олаф Шольц. По-друге, сам Рот під час інтерв'ю заявив іншому політику, колишній заступниці помічника генсека НАТО Штефані Бабст, що головною задачею є не просто прийняття частини України до НАТО, а недопущення навіть замороженого конфлікту у центрі Європи. Тож запропонований Ротом варіант, як би він комусь не нагадував пресловутий "корейський", яким час від часу лякають Україну проросійські експерти, має на меті протилежний результат.
І по-третє, що є головним у словах впливового німецького політика. "Є лише одна річ, яка не повинна відбуватися ні за яких обставин — Путін не повинен мати права ставити знак "Стоп" на шляху України до НАТО". Тобто йдеться уже не стільки про саму Україну, скільки про ліквідацію цього фактичного "права вето" Кремля на розширення Альянсу. І для того, аби поставити Росію на її нинішнє історичне місце (назвемо його "регіонального північноазійського гравця, молодшого партнера Китаю"), вступ України до НАТО — це найдієвіший аргумент.
Втім, говорити про те, що на Вільнюському саміті Україна отримає запрошення до НАТО — немає підстав. Ситуація складається у такий спосіб, що ідеальним для нас результатом стане формування чіткої дорожньої карти, яка призведе до вступу в Альянс за рік, на саміті у Вашингтоні. До речі, не тільки для нас. 2024-го Північноатлантичний альянс святкуватиме своє 75-річчя. Прийняття у цей момент до складу НАТО України означатиме, по суті, остаточну перемогу над головним європейським ворогом — Москвою.
Крім того, для Джо Байдена участь у такому "саміті переможців" фактично гарантуватиме тріумф на виборах президента США у 2024 році. Причому — яка іронія долі — фактично під гаслом його минулого і, можливо, майбутнього конкурента. Бо що ще означатиме ця перемога над Росією у вигляді України-члена НАТО, як не втілення ідеї Make America great again у життя?
Фото: Twitter Джо Байдена
Тож головними питаннями на Вільнюському саміті мають стати два. Перше — це чітке окреслення шляху України до НАТО зі зрозумілою кінцевою точкою. Друге — це те, про що говорила прем'єр-міністерка Італії Джорджа Мелоні. Дієві гарантії безпеки. Власне, Міхаель Рот, за великим рахунком, сказав те саме, бо "гарантії безпеки НАТО", якщо йдеться про конфлікт із Росією, це гарантії США чи усіх трьох ядерних держав Альянсу.
А ці гарантії важливі не лише для того, аби остаточно обмежити театр воєнних дій нинішніми областями, не допустивши поширення війни далі углиб України. Це важливо ще і для того, щоб дати Володимиру Путіну зрозуміти — взяти під контроль усю Україну він уже не зможе. А саме про це — тепер навряд чи у кого залишилися сумніви у справжніх намірах кремлівського диктатора — Путін мрів, починаючи "спеціальну воєнну операцію".
Гарантії безпеки — чи то від формально усіх членів Альянсу через статтю 5, як пропонує Рот, чи то від кількох провідних країн НАТО, як натякнула Мелоні — зроблять війну проти України безглуздою для російського режиму. А коли сенс війни зникне, на перший план вийдуть ті колосальні збитки, яких Росія уже зазнала і ще зазнає (зокрема, і через майбутні репарації, які так чи інакше доведеться виплачувати). Зараз усе можна перекрити великою метою — поверненням "своєї" території, відновленням "історичної Росії". Заради цього росіяни готові навіть жити в злиднях. Коли ця велика мета зникне — Кремлю доведеться вирішувати проблему зруйнованої війною економіки. Перш за все — припиненням бойових дій і виведенням військ із п'яти українських регіонів, як передумовою для початку обговорення процесу скасування санкцій. Іншого шляху у Росії просто не буде.
Тож "ядерна парасолька" (а усі розуміють, що дієві гарантії безпеки з боку Заходу — це саме вона) навіть над частиною української території так чи інакше сповільнить чи врешті взагалі зупинить війну. Просто тому, що на ядерний конфлікт зі США Кремль не наважиться — ні через страх програти, ні через застереження Китаю.
І ще одне питання, яке хвилює в основному українських обивателів. Чи поїде у Вільнюс Володимир Зеленський. У Офісі президента майстерно тягнуть паузу, попередньо зробивши заяву про те, що Зеленський візьме участь у цьому заході тільки за певних умов (на Банковій це у притаманному стилі назвали "якщо Заходу не забракне мужності").
Фото: Офіс президента України
Насправді з практичної точки зору приїзд чи неприїзд українського президента до столиці Литви не має жодного смислу. Усе вирішиться без України. Зокрема, і тому, що ми свій євроатлантичний вектор окреслили чітко, ще при попередньому президенту, і відтоді нічого не змінилося, навіть попри певні маніпулятивні коментарі представників ОП у період переговорів з Росією в березні 2022-го. Інша справа — символізм цього жесту. Який буде важливим перш за все для внутрішньої української аудиторії. Остаточна відмова Зеленського від візиту на Вільнюський саміт НАТО стане серйозним ударом по тій крихкій ситуативній єдності українського суспільства і політичних еліт, які з певною натяжкою все-таки існують у нинішні, воєнні часи. І про це президенту не можна забувати. Не можна забувати, що ти — президент усієї України, а не лише тієї, яка голосувала за тебе.
Тож чекаємо на Володимира Зеленського у Вільнюсі, а від самого Вільнюса — щонайменше гарантій вступу України до НАТО за рік (бо кращого для усіх варіанту за цей просто не буде). А в ідеалі — ще й справжніх, а не "будапештських" гарантій безпеки. І, звісно ж, продовжуємо війну, бо вона нікуди не дівається з порядку денного.
Підписуйтеся на нас в Telegram 
, щоб дізнаватися важливі та цікаві новини першими
