Те, що Російська Федерація буде не проти, а часом і відверто сприятиме появам нових військових конфліктів у світі — було зрозуміло. Але історія із єменськими хуситами вийшла на новий, геополітичний рівень.
Ще у жовтні, після атаки терористичного угруповання ХАМАС, яке контролювало Сектор Гази, на Південь та Центр Ізраїлю, у світі заговорили про те, що за цією атакою так чи інакше стоїть Російська Федерація. Стало зрозуміло, що Кремлю вигідно створювати локальні військові конфлікти, у які буде втягнутий колективний Захід — це неодмінно зменшить увагу і західних урядів, і тамтешніх преси та суспільств до війни в Україні.
Тож активізацію хуситських терористів, які контролюють частину Ємену, вважаючи себе єдиною законною владою в країні, не можна було назвати чимось несподіваним. Цю терористичну організацію підтримує зброєю Ісламська Республіка Іран — один із ключових нині партнерів Росії. Тому за посередництва Тегерана Москва цілком могла домовитися із єменськими терористами про удари по Ізраїлю.
Але надалі ситуація в Червоному морі дещо змінилася. Бо Червоне море, як відомо, це шлях не тільки до єдиного ізраїльського порту на Півдні цієї країни, Ейлата, а і до Суецького каналу. Суецький же канал є найкоротшим шляхом з Азії в Європу — і у такий спосіб грає роль ключової транспортної магістралі, надважливої для світової економіки.
Нагадаємо, що 23 березня 2021 року контейнеровоз Ever Given, який рухався із Малайзії до Нідерландів, розвернувся майже перпендикулярно річищу Суецького каналу, сів на мілину і перекрив рух каналом на шість днів.
Тоді глобальна економіка отримала серйозний удар. За інформацією Lloyd’s List, світова торгівля через цю аварію втрачала близько 400 мільйонів доларів — і не за день, а щогодини! Майже тиждень "суецького затору" обійшовся світу у майже 60 мільярдів доларів і здорожчанням нафти на 5%.
Повз ці наслідки — перш за все для Заходу — Росія не могла пройти. Тож так чи інакше, а активізація хуситів мала на меті не просто завдання ударів по Ізраїлю, а і створення такої ситуації у Червоному морі, коли світова економіка б зазнавала значно більших збитків, ніж 2021 року.
Саме це, ймовірніше, і стало причиною того, що дві найпотужніші західні держави, Сполучені Штати та Велика Британія, вирішили не чекати жодних рішень чи мандатів ООН, а провели військову операцію, завдавши численних ракетно-бомбових ударів по об’єктах хуситської терористичної організації у Ємені.
Звісна річ, США та Британія — це не Росія, тому навіть самі хусити змушені були визнати, що жоден цивільний об’єкт на території Ємену внаслідок нічної атаки західної коаліції (до якої увійшли ще Австралія, Бахрейн, Канада і Нідерланди) не постраждали.
Британська влада після цього удару заявила, що поки що наступні атаки по хуситському Ємену не плануються. Хоча, звісна річ, ситуація може змінитися — залежно від того, як поводитимуть себе єменські терористи у Червоному морі надалі. Втім, станом на зараз ситуація має такий вигляд, що, попри грізні заяви, хусити отримали болючий удар. І принаймні деякий час змушені будуть витратити на відновлення зруйнованої інфраструктури.
Що робитиме в цій ситуації Росія? По-перше, прямої військової причетності до дій хуситів Кремль не має. Зброєю їх постачають іранські партнери Російської Федерації. Тому путінський режим зосередиться на політичній підтримці хуситів, удавши, що це його аж ніяк не стосується.
Хоча сигнал про те, що не варто чіпати ключові міжнародні транспортні шляхи й у такий спосіб впливати на світову економіку (з метою завдати їй максимально можливих збитків) — Володимир Путін отримав більш ніж чіткий.
Також варто відзначити, що одну із головних ролей у цій атаці на хуситів відіграла Велика Британія. І саме в цей момент прем’єр-міністр країни Ріші Сунак прибув до столиці України, яка напряму воює із Російською Федерацією. Причому прибув не з порожніми руками, а з анонсом потужної військово-технічної допомоги.
У такий спосіб Захід продемонстрував Росії, що у тих ситуаціях, де не йдеться про використання ядерної зброї, він діє цілком рішуче, потужно і успішно. Можливо, удари "Томагавками" по хуситській військовій інфраструктурі — частково є і натяком Путіну (який все ж боїться вдаватися до використання зброї масового знищення, бо проти цього виступає і Китай, від якого Росія усе більш залежна в економічному плані), що у випадку загострення ситуації, у випадку спроби розхитати ситуацію в країнах НАТО, Захід готовий до військового конфлікту конвенційною зброєю. І тут Росії точно немає на що сподіватися: яскравий приклад цього — щоденні втрати окупаційних військ на фронті в Україні.
Підписуйтеся на нас в Telegram 
, щоб дізнаватися важливі та цікаві новини першими
