Вже другий рік поспіль у перший день жовтня Україна шанує своїх захисників та захисниць. Кожного, хто залишив своє звичне життя, взяв до рук зброю й обрав боротьбу за Батьківщину. Кожного, хто вирішив присвятити себе Україні — її незалежності та волі…
Але так було не завжди. З 2014 року День захисників і захисниць в Україні відзначали 14 жовтня — у День Покрови Пресвятої Богородиці. Проте 1 вересня 2023 року Православна церква України перейшла на новий календар, тому свято перенесли на 1 жовтня.
Та особливий цей день у календарі кожного українця і тому, що на нього припадає ще два не менш символічних і знакових свята — крім Покрови Пресвятої Богородиці, це День українського козацтва й День створення УПА.
Споконвіку Пресвята Божа Матір була захисницею воїнів-захисників. Ця традиція дуже давня і походить ще від часів Київської Русі. Козаки навіть називали Покрову своєю заступницею і завжди молилися Діві Марії перед початком важливих битв. На Січі була побудована церква на честь Покрови Пресвятої Богородиці, де збиралися козаки подякувати захисниці після вдалого походу.
Для українців День захисників і захисниць має вагоме значення. Сьогодні, коли в Україні триває повномасштабна війна, вшанувати подвиг військових, волонтерів та медиків особливо важливо. Тільки завдяки ним наша Батьківщина зберігає свою незалежність.
TrueUA у своєму новому спецпроекті розповідає історії неймовірних українців, які завдяки патріотизму, силі духу та непохитності віри прискорюють відновлення незалежності України — на фронті, за волонтерством, на трудовому шляху.
До повномасштабного вторгнення Ігор 17 років пропрацював аналітиком програмного забезпечення у компанії BROCARD. У вільний час займався спортом, бігом, родиною й вихованням двох доньок. Рішення стати на захист Батьківщини ухвалив 2022 року — тоді, у березні, він "закохався" у столицю, в якій "не було зайвих людей, а були суворі вулиці й суворі люди".
"На той час Київ готувався до того, щоб відстоювати себе як місто, своє право на існування. У всіх підземним переходах були "коктейлі Молотова", скрізь, де тільки можна, встановлювалися блокпости, ходили ТРО. Серед моїх знайомих були люди, які вже пішли воювати, у тому числі наші колеги з BROCARD. Надихався їхнім прикладом і своїм розумінням того, що навряд чи без мене це повинно відбуватися. Коли ти на власні очі бачиш, що може очікувати на твоє місто, твою родину, батьків, рішення було досить очевидним", — розповідає військовослужбовець.
Спочатку він допомагав іншим захисникам, а потім мобілізувався та встав у стрій. Після цього сформувався його підрозділ і захисники поїхали на Схід. За увесь час служби чоловік обороняв рідну землю на Бахмутському, Авдіївському, Ізюмському напрямках.
Фото з особистого архіву військового
Сьогодні Ігор продовжує захищати свою країну. Наближати перемогу йому допомагає компанія BROCARD, яка не лише зберегла його посадовий оклад, але й підтримує фінансово.
"Це дуже допомагає, бо витрати на проходження військової служби вищі, ніж мої витрати в мирний час. Не можна сказати, що держава чимось не забезпечує. Проте часто є випадки, коли крім забезпечення від держави треба щось докуповувати, чим держава не повинна забезпечувати, але в цьому є нагальна потреба. Або забезпечила, але це було втрачено при тих чи інших умовах. І поки тривають певні службові розслідування, щоб це майно списати, аби була можливість отримати нове, потрібно закривати ці "дірки" та докуповувати за власні кошти", — пояснює захисник.
Так, BROCARD забезпечила свого працівника-військового власною автівкою, яку за цей час він з побратимами встиг довести до стану бойової "колісниці". Зараз автівка поїхала знову на Донбас, вже до іншого їхнього колеги. Ігор зізнається: підтримка компанії відчувається в усьому.
"Дуже приємно, що наші співробітники закривають збори за необхідності та розуміють, що війна — це не тільки військовослужбовці, які перебувають безпосередньо на фронті. Війна має глибоке коріння. Це боротьба за нашу Незалежність і зараз вона вже виходить на етап боротьби за наше існування. Дуже важливо, щоб всі це розуміли. І дуже приємно, що розуміє компанія. Хотів сказати, "в якій я працюю" 17 років, але, мені здається, правильніше буде сказати — "з якою разом" ми працюємо 17 років", — каже захисник й додає: знав, що буде підтримка, але не очікував, що настільки потужна.
Військовий наголошує, що війна триває, й триватиме до нашої Перемоги, і війна — вона у всіх, не тільки у військових.
"Вона загальнонаціональна. Тому треба готуватися, тренуватися, розуміти, що вона буде йти стільки, скільки ми зможемо триматися. Якщо ми її програємо, то в мене для всіх дуже погані новини", — резюмує Герой.
На захист своєї Батьківщини Дмитро без вагань став у другий день повномасштабного вторгнення Росії — 25 лютого. Служив в 411 окремому батальйоні БПАК оператором безпілотних авіаційних комплексів. Та все змінило важке поранення, яке військовий отримав цьогоріч 6 квітня поблизу Очеретиного, що на Донеччині...
"Перед початком вторгнення я довгий час працював в Естонії, та й за характером, кажуть побратими, схожий, тому маю позивний Естонець. Ніколи не мріяв стати військовим, працював на великих промислових об'єктах оператором CNC станків, але повномасштабне вторгнення спонукало до єдиного на той час правильного рішення", — розповів "Естонець" нашому виданню.
Дмитро зізнається, що ніколи не думав, що матиме поранення, та ще й таке важке. Однак і на смерті не зациклювався.
Фото з особистого архіву Дмитра Рубця
"Просто робив, що міг, ризикуючи життям, але з холодною головою. Побратими врятували мені життя, адже саме завдяки їхнім чітким діям, я був оперативно доставлений у стабпункт", — пригадує захисник.
У військового високі ампутації лівої руки та ноги. Про те, що не має більше лівої руки Дмитро Рубець дізнався в Новомосковській лікарні. А новина про ампутацію ноги застала чоловіка вже у реанімації столичного шпиталю.
"Та завдяки турботі лікарів та моїх близьких швидко прийшов до тями, після цього розпочався мій шлях реабілітації. Наразі ми розпочали процес протезування. Але все не так швидко, як хотілося б", — зазначає "Естонець".
Сьогодні поряд із Дмитром кохана дружина Олена, родина, друзі та побратими, з якими він на постійному зв’язку. Військовий не полишає надії продовжити службу після протезування.
"До поранення я обслуговував літальні апарати, маю великий досвід пілотування, ведення обліку та складування техніки. Дуже хочу повернутися за кермо", — ділиться планами на майбутнє захисник.
До повномасштабного вторгнення Росії Ірина Клейменова працювала в ІТ-сфері, виховувала двох дітей та волонтерила. З 2022 року жінка — бойова медикиня одного з підрозділів ЗСУ. Її позивний — "Сонце".
"У 2020 році я зрозуміла, що рано чи пізно прийде той день, коли ми всі воюватимемо. І я почала готуватися: вивчати тактику та стратегію переміщень, стріляти з різних видів озброєння та вивчати такмет", — розповіла Ірина Клейменова в ефірі "Українського радіо. Львів".
За кілька місяців до повномасштабного вторгнення, коли стало очевидно, що Росія нападе, то почала визначати, що ж буде робити.
"Я обрала для себе тактичну медицину. Тому 24 лютого 2022 року я вже знала, що робити", — каже Ірина Клейменова.
Фото з архіву Ірини Клейменової / "Суспільне. Львів"
Згадуючи події дворічної давності, Ірина розповідає, що ще 23 лютого, коли вже було оголошено надзвичайний стан, вона вночі сіла за кермо свого авто і дві чи три години їздила дорогами міста та околицями, щоби впорядкувати свої думки та накреслити план дій. Каже, що водіння за кермом є одним з методів поповнення ресурсу: навіть зараз, якщо потрібно прийняти важке рішення, сідає за кермо.
"Я хотіла зрозуміти, що я робитиму зранку, що — пообідді. Мені треба було полишити волонтерку, у моєму телефоні були номери великої кількості військових. Я розуміла, що вони вже почали рух, почали підготовку. І коли я побачила, що все вірно: є ракети, які летять, є рух колон у різних напрямках, навіть там, де я не очікувала, я зібралася і поїхала у львівський військкомат", — згадує бойова медикиня.
За її словами, те, що колись їй доведеться взяти в руки зброю, вона вирішила ще у 2014 році, коли розпочалася російсько-українська війна. Тоді вони з чоловіком домовилися, що хтось з них піде на війну.
Два роки тому їй, жінці та мамі двох дітей, у військкоматі спочатку сказали фразу: "Ми жінок не беремо". У черзі охочих мобілізуватися на 11 ранку 24 лютого вона була сім тисяч п’ятисота.
"Я простояла до пізнього вечора. Перезнайомилася зі всіма, навіть з тими, хто стояв у наряді на вході. І нам з подругою вдалося потрапити до командира 103 бригади територіальної оборони. Мабуть, наш напір неможливо було стримати. Я всім доводила, що вам потрібні будуть медики, ті, хто фізично витягуватиме поранених, фронт буде динамічним і нас буде бракувати. Ми всіх так дістали, що нас мобілізували", — говорить жінка.
Залишалося тільки повідомити про своє рішення дітям: синові на той час було вже 12, доньці – вісім років. Їм Ірина не наважилася сказати. Про те, де вона перебуває і що може не бути зв’язку, знав тільки чоловік.
Говорячи про початок своєї служби у ЗСУ, Ірина Клейменова розповідає, що тоді вона мала досвід, коли до жінки в армії ставилися несерйозно. Та, пригадує жінка, вона стояла в нарядах, не цуралася нічних, бойових, не ховалася. Дуже активно навчала людей — ламала стереотипи. За її словами, зараз вже є розуміння, що жінка-медик, яка працює на фронті, це — бойові люди, які мають глибокі та конкретні знання. У спілкуванні з чоловіками Ірині допомагала її освіта психолога.
У роботі медика, каже Ірина Клейменова, коли потрібно надавати допомогу побратимам, з якими ділилася кавою та їжею, їли з однієї тарілки, пили з одного горнятка. І коли перед нею два десятки поранених, а ті, найближчі, настільки важкі, що можуть не вижити, то важко їх сортувати. А коли їй треба виплакатися, вона йде на Марсове поле у Львові, розмовляє з загиблими побратимами, свариться з ними, кричить на них. І стає легше.
Коли підрозділ Ірини вийшов з Кремінної, вона вирішила, що більше не може і схотіла полишити бойову медицину та перевестися на посаду аеророзвідника. Проте до знань медика у неї додалися вміння керувати безпілотниками. І вона таки продовжує надавати допомогу пораненим побратимам. Жінка каже, що не хоче передати цю війну своїм дітям. Тому після перемоги залишиться в армії.
Підписуйтеся на нас в Telegram 
, щоб дізнаватися важливі та цікаві новини першими
