Головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний нещодавно у статті для видання The Economist заявив, що існує ризик перетворення нинішньої війни на окопну — сучасний аналог Першої світової. Такий варіант розвитку російсько-української війни є небезпечним перш за все для України. Тож де й на якій ділянці фронту зараз є шанси розхитати цю небезпечну перспективу і завдати вирішального удару по позиціях окупаційних військ?
Валерій Залужний у своєму резонансному тексті, який викликав хвилю обурення, зневіри й песимізму у різних верствах українського населення, від пересічних громадян до провладних політиків, попередив усіх про головний ризик російсько-української війни на нинішньому етапі. Це — перетворення її на Першу світову, коли війська просто сиділи роками в окопах і перестрілювалися. Але зараз — не Перша світова, й за нинішньої технічної оснащеності жертв такої війни буде значно більше. Жертв і руйнувань. Що, попередив головнокомандувач ЗСУ, несе відповідні ризики для української сторони.
Невідомо, чи мав на увазі під цими ризиками Залужний проблеми із західною допомогою, яка може зникнути з тих чи інших причин, але невдовзі ми побачили перспективу цих ризиків. Це і проблеми із протрампівською частиною Республіканської партії у Палаті представників, і навіть слова американської "ревізори" Пенні Пріцкер, про які повідомили українські ЗМІ – а який у вас, шановні українські партнери, є план на випадок, якщо допомога зі Сполучених Штатів Америки перестане надходити?
Таким чином ситуація дійсно складається для України й, зокрема, армії непросто. І затягування війни, перетворення її на окопну, позиційну, на багаторічний військовий конфлікт, причому високої інтенсивності (як мінімум — високої вогневої інтенсивності з усіма відповідними наслідками) — цілком реальний сценарій у недалекому майбутньому.
Однією із причин цього є гальмування і фактична зупинка контрнаступу на низці ділянок фронту. Попри заяви, що "лінія Суровікіна" ось-ось буде пройдена, росіяни таки тримають удар на Півдні, а на Сході самі намагаються наступати. Крім того, у Сил оборони України не вистачає ресурсів — зокрема, досі не передані американські штурмовики F-16, які могли б забезпечити перевагу у повітрі, фактично знищивши російську авіаційну складову, і не тільки.
Тож якогось відчутного прориву, із різким просуванням уперед, зі звільненням більш-менш значимих населених пунктів, а не кількох прифронтових сіл, за літньо-осінній період не сталося. Окупанти, зрозуміло, якими зусиллями і якою ціною (її ми бачимо щодня у зведеннях Генерального штабу ЗСУ), але тримають цей удар.
І війна дійсно наближається до тієї червоної лінії, про яку попереджав генерал Залужний. До переходу у багаторічну фазу, за якою не видно особливо райдужних перспектив. Але чи все настільки погано, чи є якісь шанси на успіх у короткостроковій перспективі?
Такі можливості є. Українська армія має в запасі один напрямок, на якому у найближчі тижні може відбутися те, чого усі давно очікують, але ще не бачили. Це прорив лінії оборони російських військ і швидкий наступ углиб окупованої території, що зруйнує фронт і змусить окупантів відступати чи навіть тікати. Це Херсонська область.
Йдеться, звісна річ, про лівобережну частину, прибережну смугу території у Херсонській області. Саме там українська армія поступово захоплює невеликі плацдарми, утримує їх і розширяє. Для чого вона це робить?
Самі собою ці плацдарми не є якимись важливими, тобто це не звільнення Херсона — великого міста, де могли б точитися криваві руйнівні бої, міста, де в окупації перебували десятки тисяч людей. Це не той випадок, коли звільняються стратегічно важливі території. Суть операцій української армії на лівому березі не в тому, щоб дрібними кроками звільняти Херсонську область. Так, як показав наступ на Запоріжжі, звільняти можна дуже довго, роками чи, можливо, десятиліттями.
Ці плацдарми потрібні ЗСУ для того, аби підготувати ґрунт для десантної операції, яка полягає у перекиданні більш-менш значимих сил через Дніпро. Сил, які дозволять в умовах не найщільнішої російської оборони (на Запоріжжі вона значно потужніша, що ми побачили улітку під час контрнаступу) здійснити успішний її прорив і швидкий наступ углиб території.
Саме на лівобережжі Дніпра зараз заритий ключ до переможних дій Збройних сил України. Саме тут українська армія може врешті порушити оборону росіян — і таким чином завдати удар по усьому фронту, оскільки після провалу на Херсонщині окупантам доведеться проводити перегрупування, перекидати додаткові сили, знімаючи з інших ділянок фронту. А це своєю чергою серйозно вплине на ситуацію на усьому театрі воєнних дій. І не дасть росіянам загальмувати наступ ЗСУ, не дасть перевести війну у виснажливий багаторічний "окопний" формат.
Тож слідкуймо уважно за лівобережжям Херсонщини, там зараз відбуваються дуже важливі для усього військового конфлікту події. І, можливо, через деякий час тема, яка вийшла з підпілля у публічний простір — можливість вступу України до НАТО із гарантіями безпеки для підконтрольних українському уряду територій, — уже охоплюватиме і лівобережну частину Херсонської області.
А потужний успіх у цьому регіоні означатиме і безпосередню загрозу російським військам у Криму. Серйозну загрозу Кримському мосту. Таким чином війна закрутиться у нову активність, і омріяний росіянами позиційний формат відступить на другий план чи взагалі буде знятий із порядку денного.
Підписуйтеся на нас в Telegram 
, щоб дізнаватися важливі та цікаві новини першими
