Лідер комуністичного Китаю Сі Цзіньпін прибув до Сполучених Штатів Америки. Це перший з 2017 року візит лідера авторитарного світу на територію країни-головного оплоту світової демократії. І уже один цей факт є знаковим, особливо в нинішніх умовах війни між тоталітарною Росією й Україною, яка прагне стати повноцінним членом демократичного західного світу. Але чи варто чекати чогось важливого, проривного і епохального від зустрічі Сі Цзіньпіна і Джо Байдена?
Для початку згадаємо позицію гостей. Китай у нинішній російсько-українській війні так чи інакше підтримує Росію. Навіть, якщо він це не робить демонстративно. Війна — це такий стан, коли усе спрощується до чорного і білого, до "за" і "проти". Ніяких варіантів щодо "утриматись" уже не існує. Ти або за одну сторону конфлікту, за одну країну, або за іншу. А позірний нейтралітет тільки маскує уподобання тих чи інших політичних лідерів.
Втім, Китай ніколи особливо і не приховував те, що його інтереси збігаються з інтересами Росії. Не у всьому, але більшою мірою збігаються. І що поразка України китайських комуністичних товаришів засмутить значно менше (якщо взагалі засмутить), ніж поразка Росії. Бо невдача Кремля означатиме поразку авторитарно-тоталітарної частини світу в цілому. А головному гравцю на цій половині поля така ситуація однозначно не може бути вигідною. Хоча б тому, що поразка Росії означатиме відсутність перспектив у війні за захоплення Тайваню. Те, що ця війна, хоч і не оголошена, і не розпочата, але все ж залишається на порядку денному — сумніватися не доводиться. Тож Китай суто із власних меркантильних інтересів буде підтримувати Росію принаймні до певного моменту.
Саме тому Сі Цзіньпін у процесі підготовки свого візиту до США обмежувався дуже загальними фразами про мету цього вояжу. Якщо перекласти їх із комуністичних шаблонів на зрозумілу мову, то Сі прилетів до США для того, аби узгодити правила гри у форматі нового біполярного світу. Є територія, яку контролюють США/колективний демократичний Захід, а є територія, яку контролює авторитарний Китай і його сателіти (Росія, Іран, КНДР, Сирія, інші, менш значущі диктатури). І саме ситуацію на межі цих двох світів китайський лідер планує урегулювати під час зустрічі із президентом США.
Простіше кажучи, очільник КНР хотів би отримати якісь гарантії про більш-менш стабільне існування своєї половини ойкумени. Бажано без Третьої світової війни, бо це практично на 100% означатиме використання ядерної зброї — а в цьому компоненті Китай однозначно програє США, та і Росія, можливо, теж (дані про актуальний стан російської зброї масового знищення є закритими, тож доводиться послуговуватися припущеннями та гіпотезами, які спираються на стан російської армії взагалі).
Чого ж хочуть господарі американсько-китайського саміту? Президент США Джо Байден незадовго до прильоту Сі Цзіньпіна акцентував винятково на відновленні нормальних зв’язків між двома найбільшими економіками світу. Цікаво, що зустрічати товариша Сі в аеропорт, разом із послом Китаю в США, прибула очільниця міністерства фінансів Сполучених Штатів Джанет Єллен. Це можна розцінити як ще один натяк на тему майбутніх переговорів двох світових лідерів.
Хоча, звісно ж, на цих переговорах не може не йтись про Росію та Україну. Це чудово розуміє світ, це чудово розуміють і самі учасники переговорів. Як і те, що їхні позиції є діаметрально протилежними. Сі Цзіньпіну потрібен слабкий Захід, що може забезпечити перемога Росії й повернення України в кремлівську орбіту. Джо Байдену потрібна слабка Росія, що автоматично стабілізує ситуацію не тільки в Україні, а і в інших гарячих точках планети, зокрема, на Близькому Сході. Одним словом, США потрібен спокій у світі, Китаю потрібен хаос. Контрольований ним хаос.
Чим можливо знайти якісь спільні точки між Байденом та Сі у такій ситуації? Щонайменше президент Сполучених Штатів спробує це зробити — інакше б цього візиту просто не було. А оскільки він таки відбувається, значить, американська сторона сподівається на певний успіх. Китайська, своєю чергою, бажає відстояти ті позиції свого "диктаторського пулу", які уже є на цей момент — і, за можливості, відхопити у демократичного світу ще щось.
Україна в цій ситуації є не головною темою (не забуваємо про Тайвань, про економічну співпрацю Заходу з Китаєм), але ключовою через те, що ситуація у нашій країні перебуває у гарячій, воєнній фазі. Саме тому про неї безумовно говоритимуть. Але говоритимуть про що?
Позиція США зрозуміла. Україна є частиною західного демократичного світу, ніхто віддавати її на поталу кремлівському диктатору не буде. Можливо, саме під цей візит на Заході через колишніх чиновників (зокрема, екс-генсека НАТО Расмуссена) почали запускати в публічний простір думку про те, що Україна буде прийнята до Північноатлантичного альянсу уже під час війни, з гарантіями безпеки для мирних регіонів.
Ця ідея є чітким меседжем для Росії — і, значить, для Китаю — про те, що війна в Україні, по-перше, стане безперспективною, бо взяти під свій контроль країну-члена НАТО Кремлю уже точно ніхто не дозволить, по-друге, матиме усі шанси перерости у Третю світову, у ядерне протистояння. Наскільки Захід (США) готовий до цього — це інше питання, але сам факт натяку на таке підняття ставок є показовим.
Що може запропонувати натомість Сі Цзіньпін? Власне, тільки одне. Шантаж новими гарячими точками. Тобто — або Захід змириться із втратою України, або у світі спалахнуть нові конфлікти, в яких Заходу так чи інакше доведеться брати участь. З усіма відповідними фінансовими та політичними (зокрема, електоральними) проблемами.
Тож поки що, на цей час, якихось особливих перспектив із майбутньої зустрічі Джо Байдена та Сі Цзіньпіна не проглядається. Сторони викладуть свої аргументи, ознайомляться з позицією опонентів. І на цьому роз’їдуться. Готуватися до подальшої гібридної війни. А можливо, і не гібридної. Ситуація у світі зараз така, що спрогнозувати майбутнє хоча б на кілька років уперед просто неможливо.
Підписуйтеся на нас в Telegram 
, щоб дізнаватися важливі та цікаві новини першими
