Нормативні "гойдалки" у питаннях самовільного залишення військової частини (СЗЧ) та дезертирства уже давно вийшли у публічну площину і усім, хто хоч трохи цікавився цим питанням, абсолютно очевидно, що це не може і в подальшому залишатись виключно проблемою самого військового. А боротьби тільки з наслідками СЗЧ, точно замало, потрібно дивитися в корінь проблеми і вирішувати її системно на кожному рівні.
Так вважає виконавчий директор "Міжнародної асоціації малих громад" Олексій Буряченко, який опублікував на цю тему блог на сайті "Ми — Україна".
У Буряченка за плечима багаторічний досвід правозахисної і управлінської діяльності, як у державному, так і недержавному секторах, тому він максимально лаконічно, але послідовно та обґрунтовано розкриває питання та пропонує шляхи його ефективного вирішення.
Як зазначає авторитетне видання DW, за перше півріччя 2024 року правоохоронці по всій країні відкрили майже 29,8 тисячі нових кримінальних справ щодо втечі військовослужбовців: 18,6 тисячі за статтею про самовільне залишення військової частини і 11,2 тисячі за більш суворою — "Дезертирство", свідчить статистика Офісу генерального прокурора та пояснювальна записка ВРУ. Ця кількість вже перевищила показники за весь 2023 рік — тоді розпочали 24,1 тисячі нових розслідувань — і понад утричі більша за показник 2022 року (9,4 тисячі справ).
Загалом же, з початку 2022 року прокуратура нарахувала 63,2 тисячі таких кримінальних проваджень. Якщо порівняти їх кількість з публічно оголошеною чисельністю ЗСУ у 880 тисяч людей, можна зробити висновок: за час повномасштабної війни з війська втік чи не кожен 14-й військовослужбовець.
"Чи це проблема — звичайно що так! Адже, відчутна частина мобілізаційних зусиль держави, в широкому сенсі цього слова, працює в холосту! Оскільки, це і перевантаження економіки і титанічні зусилля нашого президента Володимира Зеленського по пошуку військової техніки та грошей по всьому світі і, звичайно, зусилля кожного із нас направлені на виживання нації. Але найголовніше, погодьтеся, це люди! Це ті, хто готовий боронити нашу країну, свою землю від ворога та окупанта! А цей ресурс, на відміну від усіх інших, є вичерпний, тому підходити до його формування та вдалого використання, потрібно максимально професійно та далекоглядно. Адже, саме люди витягнули країну з лап РФ під час революцій і не дали "захопити Київ за три дні", як того хотів Путін", — заявляє Буряченко.
Повертаючись до ключового питання Буряченко синхронізує поняттєву складову. Він підкреслив, що самовільне залишення частини, а тим більш дезертирство (ст.ст. 407, 408 Кримінального кодексу України) — це зазвичай складне, багатошарове явище, яке має свої причини. Відповідно і протидія цьому має бути комплексною: долати потрібно не лише наслідки, а першочергово виокремлювати причини.
"Отже, враховуючи вищевикладене, давайте поки дуже просто, буквально "на пальцях" розкладемо шлях військовозобов’язаного від ТЦК до гіпотетичного СЗЧ чи дезертирства, а потім уже усе обґрунтуємо нормативно та експертно", — пише виконавчий директор "Міжнародної асоціації малих громад".
Людина, яка або добровільно пішла на фронт, або її мобілізували, на початку свого шляху проходить військову підготовку в навчальних центрах. Ось тут і починаються проблеми, хоча на тому етапі вони ще багатьом не очевидні.
Підготовка в навчальних центрах, за свідченням багатьох військових і навіть виходячи з останньої заяви Головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського, далека від ідеалу і це ще дуже м’яко кажучи.
"Обговорили проблемні питання, які впливають на якість підготовки військовослужбовців та напрацювали шляхи їх вирішення. Розглянули напрямки вдосконалення навчальних програм. Також, опрацьовуємо можливість створення Школи інструкторів, яка буде основним і єдиним джерелом якісно підготовленого інструкторського складу", — зазначив Олександр Сирський під час відповідної наради за участі керівників органів військового управління, які опікуються підготовкою, а також командирів бойових бригад та начальників навчальних центрів.
Як наголошує Олексій Буряченко, щодо якості і тривалості навчання Сирський зауважив ємку, але дуже виразну фразу — "Менше, ніж хотілося б" .
"З цього ми можемо зробити висновок, що система підготовки в навчальних центрах застаріла, не відповідає викликам часу, правоохоронці там регулярно фіксують, м’яко кажучи, перевищення повноважень зі сторони командно-офіцерського складу по відношенню до мобілізованих, складовій психологічної стійкості майже не приділяється належна увага і навіть навпаки, критично розхитується те, що було.., невмотивовані/непрофесійні інструктори, а закритість системи не сприяє її самовдосконаленню та самоочищенню. І те що на рівні головнокомандувача це питання регулярно піднімається на нарадах, нажаль його не вирішує, хоча і частково "виводить із тіні", визнаючи явні прорахунки у навчальній підготовці мобілізованих", — вважає Буряченко.
Фахівець зазначає, що наслідки цієї "недосконалої" підготовки на наступних етапах почнуть відчувати абсолютно всі, від тих самих військовозобов’язаних, які будуть, іноді, по-суті не здатні виконати поставлену командиром задачу, до тих самих командирів, які будуть вимушені ці недоліки у підготовці виявляти/виправляти в бойових умовах, а потім правоохоронці, здебільшого працівники ДБР, які будуть вимушені ловити СЗЧешників по всій країні та суддів, які будуть їх судити "по всій суворості", а ми будемо за все це платити з власних кишень.
Буряченко наголошує, що другий етап — це фронт. Туди кожен потрапляє куди його "закине" розпреділення/доля, зазвичай, не зважаючи на бажання, досвід чи професійні якості.
"Навіть не зважаючи на запрошення від військової частини, де військовослужбовцю будуть раді і де він міг би принести максимальну користь... Ні, це все "не на часі", зараз потрібні "автоматники", а усе інше потім... і тут уже починає розкручуватись маховик військової корупції НА УСЬОМУ, від преміальних, до лікарняних, відпусток і переведення "трохи подалі від нуля", — пише Буряченко.
Виконавчий директор "Міжнародної асоціації малих громад" переконаний, що не тільки внутрішня корупція та заскорузлість системи при прийняття рішень по-суті примушує людину іти в СЗЧ. Буряченко відмічав й раніше, це складна система індивідуальних випадків, а під час війни і без нормального зворотного зв’язку з боку командування, повністю її проаналізувати майже неможливо. Але будь-яка бюрократія, в тому числі військова, працює приблизно однаково і побудована на системі стримувань, противаг, взаємоповаги, людиноцентричності і готовності чути проблеми.
"Саме з цим компонентом військовослужбовець зіштовхується на фронті. Де до сих, на превеликий жаль і багато де, працює одне правило — "я керівник, а ти дурень", у перекладі на військову мову "я командир, а ти дурень". Як наслідок, у всіх бідах та прорахунках керівництва та безпосереднього командира, завжди винен підлеглий. І в цих умовах, особливо на передовій, в умовах бойових дій іноді починає коїтись казна що... Командир завжди правий, а отже, будь-яка його навіть абсолютно безглузда команда має виконуватись без обговорень, тому, що саме він відповідає перед керівництвом за виконання поставленого завдання. І тут починає проявлятися ще один важливий дисбаланс і причина СЗЧ — несправедливість! Здебільшого, по цілому ряду причин, карають саме військового, а не розбираються в причинах комплексно", — переконаний Олексій Буряченко.
Фахівець у цьому контексті наводить приклад, коли командир непрофесійно здійснює керівництво приймаючи невірні рішення, які мають відверто негативні наслідки, які проявляються у втратах військових. На думку Буряченка, дуже часто такі випадки замовчуються, розслідування не проводиться, а такого командира максимум переводять на іншу ділянку фронту.
"І все. А буває і по іншому. Командир віддає абсолютно обґрунтований наказ і здійснює керівництво блискавично, але військовий усвідомлює свою слабку професійну та психологічну підготовку і відмовляється його виконувати, мотивуючи непрофесійністю командира... А насправді, це паніка та страх, а отже, неготовність до виконання бойового завдання, навіть під ризиком трибуналу чи відповідальності. І дехто обирає шлях СЗЧ. Більше того, у військовій спільноті відомі випадки, коли цілком вмотивовані, надійні військовослужбовці відмовлялися від виконання бойових завдань, самовільно залишали військову частину та дезертирували, перебуваючи у стані афекту", — пише фахівець.
Олексій Буряченко акцентує на критичній точці надлому. Він підкреслює, що усі мають розуміти, що на людину, яка прийняла рішення, чи про СЗЧ, чи дезертирство, особливо під час війни, впливає ціла низка факторів і не тільки, які на поверхні і є традиційними — страх бути вбитим чи пораненим, але і підсвідомі психологічні фактори: що його не чують, що він нікому не потрібен, що він недостатньо навчений, що у нього сім’я та діти або навпаки, що він залишився лише один, що його тут утримують силою та ін. Фахівець переконаний, що з усіма цими факторами необхідно професійно працювати, як під час підготовки бійця, так і під час подальшої ним служби. Адже, у багатьох "фантомні болі" продовжуються ще багато років після завершення бойових дій, не кажучи вже про тих хто 1,5-2 роки на фронті — це багаторічний досвід світових війн і це об’єктивно.
"Потрібна якісна та регулярна "практика перезавантаження" і система має бути максимально гнучкою до цих факторів. І якщо людині вкрай потрібно побачити маму і він просить тиждень відпустки, йому потрібно її дати, а не вимагати хабар чи провокувати СЗЧ бездіяльністю. Провідником тут мають стати психологи, як під час навчання, так і на "передку". Адже, страх — це природньо, лише потрібно його прийняти і навчитись з ним працювати. Але ми говоримо не тільки про страх, але і про цілий ряд об’єктивних потреб людини, які мають щодня синхронізуватися з військовими пріоритетами та шукатись відповідні компроміси. Тому що, військовий, це ж не раб, а армія, не табір для утримання людей!" — пише Олексій Буряченко.
Виконавчий директор "Міжнародної асоціації малих громад" пише, що з цим етапом усе складно та багатогранно. З однієї сторони СЗЧ має фіксуватися командиром, якщо військового немає протягом 10 діб. Чи відбувається ця фіксація завжди і одразу — звичайно, ні, якщо тільки сам командир з різних причин у цьому не зацікавлений. Зазвичай людину починають шукати своїми силами, та і показати велику кількість СЗЧ одноразово, погана історія для самого командира, який відповідає абсолютно за все, в тому числі, за психологічну роботу з бійцем. А отже, і на нього, справедливо, лягає частина відповідальності.
Так, відповідно до статті 58 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, "командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу); за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров’я особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості".
"Відповідно, якщо невиконання цих обов’язків, стало причиною СЗЧ або дезертирства, вчинених особовим складом, щодо такого командира повинно розпочатися прозоре, чесне та неупереджене розслідування. Законотворці повинні обов’язково зважати на цей фактор, формуючи оновлену законодавчу базу, яка б сприяла поверненню військовослужбовців на військову службу та ліквідації явищ СЗЧ та дезертирства як таких", — наголошує Олексій Буряченко.
Разом з тим, як нагадує експерт, 20 серпня Верховна Рада України остаточно прийняла надзвичайно важливий законопроект №11322 який "відкриває можливість повернення на службу військовослужбовців, які вперше самовільно залишили частину (СЗЧ) або вчинили дезертирство під час дії воєнного стану. Окрім того, вони можуть бути звільнені від кримінальної відповідальності". Але, за словами Буряченка, минуло понад два місяці з моменту прийняття даного законопроекту у першому читанні, а механізм реалізації цього рішення і досі відсутній.
"Що це: безвідповідальність, чи свідома диверсія під куполом Верховної Ради України, чи в черговий раз прояв непрофесійності та халатності народних обранців? Питання залишається відкритим і лягає на плечі правоохоронцям, здебільшого слідчим ДБР у чиїй підслідності ці злочини, та суддям, які і будуть втілювати його в життя, з однієї сторони, і нести відповідальність за законотворчу недосконалість, з іншої.
Але повернемося до СЗЧ. Як ми уже зазначали раніше, фіксація того що людина "пішла в СЗЧ" відбувається не раніше 10 днів з моменту її відсутності у ВЧ. До такої фіксації та порушення кримінального провадження людина, яка фактично перебуває в СЗЧ продовжує отримувати усі фінансові нарахування у повному обсязі. А це, погодьтесь, не дуже нормально, але що з цим робити нічим чітко не регламентовано, а тому, абсолютно в зоні відповідальності командира. А там бюджетні гроші не дуже рахують, інші пріоритети — виконання бойового завдання", — наголошує експерт.
Буряченко підкреслює, що як тільки порушується кримінальне провадження військового і зовсім перестають шукати у ВЧ. Адже, це уже не їх зона відповідальності, а отже за все, що далі відбувається з пошуком та повернення військового вони не відповідають — тепер це "головняк" Державного бюро розслідувань.
"Нехай шукають де людина уже може бути після мінімум 10 діб СЗЧ... коли знайдуть, то все одно за дозволом про повернення до командира звернуться)) І тут, потенційно, корупційна складова також прослідковується. Що далі? Зазвичай НІЧОГО. Чому, запитаєте ви? Відповідь дуже проста, тому що цю людину, яка пішла в СЗЧ, здебільшого ніхто не шукає. І дуже часто військовослужбовець взагалі не ховається, займається своїми справами, постійно проживає за місцем реєстрації і навіть регулярно телефонує своєму командиру, але той йому повідомляє, що КС уже порушено і йому потрібно в ДБР, а там санкція за СЗЧ чи дезертирство мінімум 10 років реального строку покарання. На цьому все завершується і особа, здебільшого, продовжує знаходитись в СЗЧ", — пише Буряченко.
Виконавчий директор "Міжнародної асоціації малих громад" запевняє, що його не шукає ні військова служба правопорядку, яка безпосередньо для цього і створювалась, оскільки навіть затримати СЗЧешніка вони без санкції суду не можуть, ні поліція у якої політичним пріоритетом є допомога в мобілізації, а не в пошуку осіб що вчинили СЗЧ, ні сама військова частина, по причинам, які уже описані вище. Єдині хто намагаються зсунути це питання з місця — це ДБР, але їх ресурсу для цього очевидно не достатньо.
"І потрібно відзначити, що ініціатива не плодити кримінальні провадження, а фактично звільняти від кримінальної відповідальності військовослужбовців, які вперше вчинили СЗЧ або дезертирство належить саме керівнику ДБР. Адже, на певному етапі стало зрозумілим, що такий вал справ, нагадаю, майже 70 тисяч з початку повномасштабного вторгнення, фактично блокує діяльність цього правоохоронного органу, а у нього ще у підслідності злочини, які вчиняють державні службовці, правоохоронці, митники, податківці та ін. А така перевантаженість може повпливати на пріоритетні питання національної безпеки. Адже на ДБР, як на новостворений правоохоронний орган без "корупційного шлейфу", в цій системі робиться суттєва ставка", — наголошує Буряченко.
"Наше завдання — сприяти поверненню бійців на бойові позиції, а не покращувати статистику відкритих кримінальних проваджень щодо ухилення від несення служби", — як зауважив директор ДБР Олексій Сухачов в інтерв’ю "Інтерфакс-Україна”.
І навіть голова Верховного Суду України Станіслав Кравченко у своєму інтерв’ю "Інтерфакс-Україна" заявив, що: "Дуже правильно говорить керівник ДБР, — не має бути виключно формального підходу до таких речей. Сподіваюся, що прокурори як процесуальні керівники підтримують таку позицію, і це працюватиме в практичному руслі".
"Зауважу, повномасштабна війна довела і так складну ситуацію до повного абсурду: з 37 тисяч нових розслідувань ДБР у першому півріччі 2024 року 80% - справи про дезертирство і самовільне залишення частини. Штат бюро, яке повинно також боротися зі злочинністю високопосадовців, суддів та силовиків, лишився незмінний — лише 1600 посад по всій країні, при понад 1,5 суб’єктів бюро, а офіси є далеко не в кожному регіоні (кустові, на 3-4 області). З них лише пів тисячі слідчих, при чому військові справи розписуються не всім — наприклад, в Хмельницькому теруправлінні їх ведуть лише шестеро співробітників, зазначається у доповіді "Центру оборонних стратегій", — пише Олексій Буряченко.
Експерт повідомив, що під час ефіру на телеканалі "УКРАЇНА СЬОГОДНІ" адвокат Олег Мицик повідомив, що його знайомий слідчий ДБР зараз веде близько 600 справ.
"Це просто нереально! І дійсно, тут тільки щоб тримати їх "в пам’яті" і розсилати відповідні доручення по дуже широкій територіальності, потрібен цілий штат, а не одна людина. Про оперативно-розшукові дії, я просто промовчу. Отже, переконаний, що для всіх тепер є абсолютно очевидним те, що навіть якби усі, без виключення працівники ДБР кинулися раптом шукати і доставляти в частину усіх СЗЧ, на кожного працівника припадало б від шести до 50 втікачів, які географічно розташовані в різних, іноді важкодоступних, населених пунктах району чи області. Очевидно, що своїми силами ДБР впоратися із цим завданням навряд чи зможе", — вважає Буряченко.
Також, для комплексності і в контексті вищезгаданого коментаря голови ВСУ, виконавчий директор "Міжнародної асоціації малих громад" відзначає, що і судді до яких на розгляд все ж потрапляли дані категорії справ, або намагалися їх максимально затягувати, розуміючи можливий суспільний резонанс, або давали "нижче нижчого" та умовний термін, чим прямо нівелювали усі попередні зміни по збільшенню санкцій цих злочинів, ініційованих свого часу перед ВРУ минулим главкомом Валерієм Залужним та Генеральним Штабом. Буряченко переконаний, що тут Україна чітко "стала на граблі" ще радянських практик, які говорять — "суворість покарання, компенсується необов’язковістю його виконання"!
"Так і вийшло. Це була, звичайно, помилка минулого командування, але, погодьтеся, навколо цього питання така кількість спільних помилок, що навіть деталізувати не хочеться", — пише Буряченко.
Олексій Буряченко відзначає, що запропоновані ініціативи керівником ДБР по поверненню військовослужбовців, які вперше вчинили СЗЧ чи дезертирство під час воєнного стану, очевидно новий підхід серед наших правоохоронців, який точно заслуговує на повагу. Оскільки, якщо проаналізувати роботу переважної більшості правоохоронних органів "старого покоління", вони, зазвичай, налаштовані виключно на процес, а не на результат. "Палочна система", колективна безвідповідальність та її перекидання з рук в руки, як гаряче вугілля, буквально процвітає всюди, навіть не зважаючи на проведені реформи та перезавантаження.
"І наступним кроком було б вірно прискорити процес створення та становлення військової поліції (19 червня 2024 року Верховна Рада України ухвалила рішення про прийняття за основу двох законопроектів "Про Військову поліцію" (№6569-д) та пов’язаного із ним "Про внесення змін до КУпАП, КК, та КПК щодо запровадження діяльності Військової поліції" (№6570-д)), яка б перейняла на себе частину "низового" навантаження ДБР, а координацію усіх процесів пов’язаних із СЗЧ та дезертирством взяв на себе Офіс генерального прокурора, оскільки тільки у прокуратури є максимально широка координаційна функція передбачена, як Конституцією України, так і ЗУ "Про прокуратуру", — пише фахівець.
Олексій Буряченко переконаний, що саме прокуратура має взяти на себе повноту відповідальності за вирішення комплексу проблем, які тільки частково та поверхнево описані у цій статті. Від викорінення корупційної складової у ЗСУ, ТЦК та навчальних центрах, до справедливої відповідальності, як солдата, так і командира, які, можливо, вчинили злочин. Ну і, звичайно, у повноваженнях прокуратури активізувати усі правоохоронні органи, особливо, Військову службу правопорядку, СБУ, ДБР та Нацпол, заради спільної цілі — наведення порядку в армії, а це напряму питання національної безпеки!
"Як уже очевидно, СЗЧ та дезертирство часто має дві сторони, однією з яких є, власне, військовослужбовець, а іншою – командування, яке не впоралося із комунікацією зі своїми підлеглими. У зв’язку з цим абсолютно резонно було б у законі чітко прописати, що повернення військовослужбовця можливе до будь-якої частини, а не лише до тієї, яку військовослужбовець покинув. Для цього, припустимо, можна створити відповідні локальні ради у ВЧ, щоб це рішення не було суб’єктивним та одноособовим, а військовослужбовці могли бути максимально корисними та вмотивованими", — пише Буряченко.
Фахівець підкреслюєна важливості того, що суспільство не може демонізувати військовослужбовців, які зважилися на такий крок або ж вчинили таку дію ненавмисно. Навпаки — суспільство повинно прагнути, щоб розслідування причин СЗЧ та дезертирства проводилося максимально чесно та ефективно, адже такі випадки рідко бувають чорно-білими. Швидше навпаки — тут задіюються глибинні механізми людської психології, на яку війна та бойові дії впливають максимально деструктивно.
"І я хочу щоб було зрозуміло, що питання не скільки у відповідальності, скільки у ефективному налаштуванні роботи системи, як єдиного механізму, який готовий грати симфонію, а не бити один одного музичними інструментами, ображатися та не помічати проблем. Без налагодження цієї системи взаємовідносин між людиною та державою і створення органічної, зрозумілої та людиноцентричної системи проходження військової служби, нам буде дуже важко перемогти ворога, який нас значно переважає по параметрах кількості особового складу та техніки. А реалізувати наші конкурентні переваги у повному обсязі ми заважаємо самі собі. Адже, висока мотивація людей та технологічна перевага — це і є наш ключ, як до Перемоги, так і для "справедливого миру"! — резюмував Олексій Буряченко.
Нагадаємо, у липні Верховна Рада України ухвалила у першому читанні законопроект про повернення на службу військовослужбовців після самовільного залишення частин або вчинення дезертирства під час дії воєнного стану. Крім того, їх можуть звільнити від кримінальної відповідальності.
Підписуйтеся на нас в Telegram 
, щоб дізнаватися важливі та цікаві новини першими
