26 вересня 2021 року в Німеччині відбулись вибори до Бундестагу, у яких вперше з 2005 року не брала участі поки що чинна канцлерка Німеччини Ангела Меркель. Таким чином, як влучно висловились кореспонденти The Economist, на наших очах завершується ціла епоха – епоха Меркель, яка тривала 16 років, що є рекордом перебування однієї особи на найвищій посаді в демократичній державі щонайменше в ХХІ ст.
На цих виборах партія, лідеркою якої довгий час була Ангела Меркель – ХДС/ХСС – програла Соціал-демократичній партії Німеччини – СДПН – та зайняла лише друге місце, що пов’язують з прагненням німців до деяких (проте не надто значних) змін передусім у внутрішній політиці, адже багатьом німцям політика стабільності від Меркель почала з роками здаватись політикою застою – канцлерку критикували за неврахування кліматичних змін, відставання в темпах цифровізації і загалом за надмірну консервативність (західні журналісти, приміром, з The Washington Post, навіть користувались неологізмом «merkeling», який означає щось на кшталт «тягнути час»).
В той самий час, в частині зовнішньої політики претензій до Меркель обмаль. Німеччина послідовно відстоювала як свої власні інтереси, так і інтереси об’єднаної Європи в цілому. Варто хіба що зауважити, що протягом останніх років перебування Меркель на посаді, принаймні в Україні, висловлювались певні побоювання щодо надмірного зближення Німеччини з РФ – що, зрештою, вилилось в добудову скандального «Північного потоку-2», а з нею - в енергетичну кризу для Європи і серйозні загрози втрати доходів від транзиту для України).
Тож, безумовно, як самі німці, так і решта Європи, а можливо – і світу загалом – дивляться в майбутнє Німеччини без Меркель якщо не з острахом, то принаймні з серйозним рівнем невизначеності. Не є винятком з цього «підвішеного стану» і Україна – адже Німеччина, особливо після 2014 року і агресії РФ в Криму та на Донбасі, була все ж доволі послідовним союзником України на зовнішньополітичній арені, підтримуючи запровадження санкцій проти РФ, надаючи значну фінансову допомогу Україні тощо.
Тож чого чекати Україні на зовнішньополітичній арені від Німеччини після Меркель?
Є підстави вважати, що Німеччина, попри значущість фігури Ангели Меркель – все ж не та країна, яка може «розвернутись на 180 градусів» зі зміною лідера. Тут можна провести паралель з США, від яких, з обранням президентом у 2016 році Дональда Трампа, фігури досить одіозної і емоційної, світ ладен був очікувати чого завгодно – від світової війни до братання з Путіним. Проте, оглядаючись назад на часи Трампа в США, ми можемо констатувати, що зовнішня політика Сполучених Штатів не дуже-то змінилась порівняно з часами попередніх адміністрацій. А все тому, що державні інститути в США розвинені настільки, що їх нормальне функціонування не надто залежить від особи президента.
Так само й Німеччина не схожа на державу, курс якої може докорінно змінитись через те, що посаду канцлера зайняла інші людина. Сучасна Німеччина – це не Меркель, не Шрьодер і не соціал-демократ Олаф Шольц, який, найімовірніше, стане наступником Меркель; сучасна Німеччина – це передусім 82 мільйони німців. І 82 мільйони німців бажатимуть після Меркель того ж, чого бажали за її часів і чого бажали до неї – жити в стабільній, процвітаючій і ліберальній країні. І, відверто кажучи, більшість із цих 82 мільйонів набагато більше цікавить внутрішня політика Німеччини, ніж зовнішня.
До того ж, що стосується безпосередньо згаданого вище Шольца – лідера партії СДПН, що перемогла на останніх виборах – варто згадати, що він тривалий час працював в уряді Меркель, зокрема, з 2018 року був віце-канцлером. Тож найімовірніше від нього не варто очікувати докорінної зміни курсу, яким йшла Німеччина за Меркель – як у внутрішній, так і у зовнішній політиці, в тому числі і щодо України. Про бажання зберегти існуючий «статус-кво» свідчать і передвиборчі заяви представників СДПН, в яких традиційно йшлось про підтримку недоторканності кордонів, мирне розв’язання спорів та подальше розширення ЄС (а разом з тим, на жаль, і про підтримку сумнозвісного «Північного потоку-2»). Іншими словами, якщо вірити передвиборчим заявам, Німеччина Шольца по відношенню до України мало відрізнятиметься від Німеччини Меркель – така ж підтримка України в політичних питаннях, проте з врахуванням економічних інтересів самих німців.
Тож, підсумовуючи все вищезазначене, відповідь на питання, чи збережеться підтримка України з боку Німеччини за нового канцлера, як вбачається на сьогодні, залежить більше не від уряду Німеччини, а від уряду України, і передусім, від того, настільки Україна сама здатна дбати про своє майбутнє - проводити реформи, долати корупцію, розвивати енергетичну незалежність тощо.
Автор: Олександра Бодрова
Також читайте: Олексій Сухачов розповів як подолати незаконний обіг зброї та наркотичних засобів
Фото з мережі інтернет.
