Два роки тому, 24 лютого 2022-го, російські війська почали вторгнення в Україну одразу з кількох напрямків: північного, північно-східного, східного та південного. Протягом першого року повномасштабної війни події на усіх фронтах розгортались дуже динамічно, а карта окупації і деокупації змінювалась ледь не щотижня. Однак ближче до лютого 2023-го фронт більш-менш стабілізувався, і війна перейшла у нову фазу — окопну з мінімальним просуванням кожної зі сторін. У цій фазі і минув увесь другий рік повномасштабної війни.
Та помилково думати, що війна пішла на спад. Навпаки — попри стабільну лінію фронту, яка може здаватися відносним затишшям, статистика свідчить про протилежне.
Якщо за перший рік великої війни Росія втратила вбитими 146 820 військових, то за другий рік ця цифра склала майже удвічі більше — 262 190 ліквідованих військових. Що цікаво, танків і бойових броньованих машин при цьому росіяни втратили трохи менше, аніж за перший рік — 3 171 проти 3 363 танків і 5 825 проти 6 600 ББМ. Це говорить про те, що російське командування або вирішило економити залізо і не шкодувати людей (що для Росії не є чимось новим), або в армії ворога після першого року великої війни не залишилось бронетехніки у достатній кількості.
Також про те, що війна далека від завершення гарячої фази, свідчать і втрати вогневих засобів ворога, які значно зросли протягом другого року війни. Зокрема, ЗСУ знищили 7 589 артилерійських систем (проти 2 363 за перший рік), 525 РСЗВ (проти 474 за перший рік) і 437 засобів ППО (проти 247 за перший рік). Це ті вогневі засоби, які безпосередньо беруть участь у боях. Карта війни при цьому майже не рухалась.
TrueUA пропонує згадати найбільш знакові епізоди другого року великої війни в Україні.
Перший рік повномасштабного вторгнення застав Україну у розпалі так званого "великого зимового російського наступу" на Донбасі, який почався в грудні 2022 року, тривав майже до кінця травня 2023-го і завершився лише захопленням ущент зруйнованого Бахмута (міста з населенням 70 тисяч до війни) та навколишніх населених пунктів.
Власне, російські війська наблизилися до Бахмута ще у травні 2022 року, але ескалація бойових дій почалась на початку грудня, коли вони підійшли впритул до міста і захопили село Весела Долина, а також частини сіл Опитне й Іванград. Тоді фактично й розпочалась одна з найбільш кривавих битв цієї війни — битва за Бахмут.
Бахмут в напівоточенні. Мапа DeepStateMAP
Протягом грудня-лютого росіяни рівняли місто з землею, обстрілюючи його важкими авіаційними бомбами і артилерією, паралельно здійснюючи майже безперервні штурми піхотою, або вже відомі "м'ясні штурми". В останніх особливо відзначилась приватна військова компанія "Вагнера" одіозного Євгена Пригожина, який для цього вербував у російських тюрмах в'язнів.
ЗСУ тримали оборону до березня 2023 року, однак, коли перестав витримувати бетон і тримати вже було нічого, почали з боями відходити на захід. Вуличні бої тривали з березня по травень, а росіяни за цей період, вже традиційно, кілька разів урочисто оголошували про захоплення міста.
Станом на кінець травня 2023-го ЗСУ таки вийшли з Бахмута, а точніше з того, що від нього залишилось після багатомісячних російських обстрілів і штурмів. Взяття руїн міста, у якому до великої війни проживало 70 тисяч мешканців, обійшлося росіянам у 60 тисяч своїх військових, 20 тисяч з яких вбиті, решта — поранені. Втрати ЗСУ, за даними західних аналітиків, були у 7,5 раза меншими.
Читайте також: Фортеця Бахмут. Як невелике місто на Донбасі стало цвинтарем для російської армії
На цьому битва за Бахмут не завершилась. 25 травня 2023-го українські війська перейшли у контрнаступ на флангах, щоб взяти місто у тактичне оточення, і мали певні успіхи — як на північних, так і на південних околицях. І вже 10 липня тодішній командувач відповідального за оборону Бахмута оперативно-стратегічного угруповання військ "Хортиця" Олександр Сирський оголосив, що "ворог перебуває у пастці й місто береться під вогневий контроль Сил оборони України". Власне, на цій стадії ситуація перебуває й досі.
Бахмут сьогодні. Мапа DeepStateMAP
Контрнаступ ЗСУ у 2023 році — це те, очікуванням чого чим жила вся Україна упродовж зими на стику 2022-2023 років. До нього готувались українські військові, проводячи мобілізацію і проходячи навчання у західних партнерів, до нього готувались союзники України, постачаючи різноманітне озброєння та боєприпаси, до нього готувались українська влада, постійно підвищуючи градус очікувань заявами про "квитки до Криму" і "каву у Ялті".
За інформацією з відкритих джерел, безпосередньо для контрнаступу в ЗСУ підготували 12 механізованих бригад, дев'ять з яких були оснащені та навчені західними союзниками. Крім того, у МВС України сформували вісім штурмових бригад ("Гвардія наступу"). Можна припустити, що українське командування підготувало до наступу близько 80 тисяч осіб, а також близько 500-600 одиниць бронетехніки — танків та бойових машин піхоти. І це додатково до тих сил, які тримають лінію фронту від 24 лютого 2022 року.
Зі свого боку Росія також не сиділа, склавши руки, а збудувала багатошарову лінію оборони від Дніпра до окупованого Донбасу довжиною понад 450 кілометрів і завширшки до понад 46 км на певних ділянках — так звану "лінію Суровікіна". Зокрема, були вириті траншеї, протитанкові рови, встановлені протитанкові надовби (вже відомі "зуби дракона"), облаштовані укріплені вогневі точки тощо. Паралельно окупанти посилено мінували навколишню територію — як протитанковими, так і протипіхотними мінами. Британська розвідка оцінила побудовану оборонну лінію як одну з наймасштабніших у світі. Усього росіянами на Півдні було створено щонайменше три паралельні оборонні рубежі і виставлено близько 180-190 тисяч військових (47 бригад).
Початок великого контрнаступу чекали навесні 2023 року, однак перша інформація про те, що він стартував, з'явилась лише 8 червня. Власне, події, які у суспільстві заведено називати контрнаступом ЗСУ, відбувались переважно на Півдні — у Запорізькій і частині Донецької області, і завершились звільненням 12 сіл (Новодарівка, Левадне, Сторожеве, Макарівка, Благодатне, Лобкове, Нескучне, П'ятихатки, Рівнопіль, Старомайорське, Урожайне, Роботине і все) і 262,23 кілометра квадратних території. І хоч це більше, аніж Росія спромоглася захопити за весь 2023 рік, українське суспільство охопило розчарування, адже заявлених цілей — виходу до Азовського моря — досягнуто не було.
Ситуація на початок контрнаступу. Мапа DeepStateMAP
Читайте також: Гра в довгу. Як минув четвертий місяць контрнаступу ЗСУ
Лінія фронту на Півдні стабілізувалась на початку жовтня 2023 року, а вже в середині лютого 2024-го росіяни перейшли до спроб відновити втрачені минулого літа позиції, особливо так званий "Роботинський балкон".
Роботинський балкон. Мапа DeepStateMAP
Окремої уваги в межах контрнаступу ЗСУ заслуговує створення українськими військовими плацдарму на лівому березі Дніпра в Херсонській області. Починаючи з кінця серпня, після низки підготовчих операцій та тривалої роботи спецпідрозділів, встановлення контролю над каскадом островів, підрозділи ЗСУ почали посилювати свою присутність біля Голої Пристані, Олешок, Козачих Лагерів та Кринків. У підсумку це призвело до того, що частина контрольованої окупантами території стала "сірою зоною", а поблизу Кринок взагалі вдалося закріпитися і створити плацдарм для подальших наступів.
Після приголомшливих успіхів під час першого року війни (насамперед — потоплення ракетного крейсера "Москва" і звільнення острова Зміїний) Україна продовжила витісняти Росію з Чорного моря.
Це пов'язано як з військовими, так і з економічними інтересами. По-перше, російські кораблі є носіями крилатих ракет "Калібр" і "Онікс", якими ворог обстрілює українські мирні міста, а по-друге, ці кораблі перешкоджали експорту українського зерна так званим морським зерновим коридором.
Отримавши до власних ракет наземного пуску "Нептун" британські ракети повітряного пуску Storm Shadow і французькі SCALP-EG, а також сформувавши флот морських безпілотників Sea Baby, "Мамай" і MAGURA V5, українські військові й спецпризначенці почали буквально полювання на засоби російської ППО у Криму та на російські кораблі й катери у Чорному морі, не забуваючи час від часу кошмарити Кримський міст.
Протягом другого року повномасштабної війни українці знищили два з шести дислокованих у Криму дивізіонів протиповітряної оборони С-400 "Тріумф" (найкраще, що є у Росії з ППО, вартість одного такого комплексу 650 мільйонів доларів) і щонайменше сім кораблів та один підводний човен (це не рахуючи безлічі потоплених і пошкоджених малих катерів).
А "вишенькою на торті" стало звільнення від російської присутності 11 вересня 2023 року так званих "вишок Бойка" — бурових газовидобувних платформ у північно-західній частині Чорного моря, які Росія захопила ще у 2014 році і використовувала як військові бази і радіолокаційний маяк. Разом з ударами по системі ППО у Криму ця операція розчистила шлях для українських атак по Чорноморському флоту РФ.
Особливо відчутний удар по Чорноморському флоту РФ у Криму відбувся 13 вересня 2023 року, коли крилатими ракетами (орієнтовно Storm Shadow / SCALP-EG) на території Севастопольського морського заводу було знищено великий десантний корабель "Мінськ" і підводний човен "Ростов-на-Дону".
Пошкоджений ВДК "Мінськ". Фото: "Кримський вітер"
Звісно, цим справа не обмежилась. 4 листопада під час удару тими ж ракетами по суднобудівному заводу у Керчі було знищено малий ракетний корвет "Аскольд". 10 листопада в районі бухти Вузька у Криму морськими дронами було потоплено одразу два десантних катери проектів "Серна" і "Акула". А 26 грудня у порту Феодосії після зустрічі з ракетами Storm Shadow / SCALP-EG пішов на дно великий десантний корабель "Новочеркаськ".
У 2024 році морське сафарі продовжилось. 31 січня в озері Донузлав було затоплено ракетний катер "Івановець", а 14 лютого поблизу Алупки пішов на дно великий десантний корабель "Цезар Куніков". Обидва не витримали зустрічі з українськими морськими дронами.
Читайте також: На землі, у повітрі і у воді. Які цілі знищили Сили оборони України в окупованому Криму під час повномасштабної війни
У підсумку російські морські сили втратили ініціативу на морі та були змушені триматись усе ближче до портів Севастополя та Новоросійська. Але й там їх продовжують діставати українські військові. В цьому аспекті полювання лише починається, адже російські кораблі у Чорному морі тепер є мішенями для українських ракет і дронів.
Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Авдіївка на Донеччині була однією з пріоритетних військових цілей окупантів. З 24 лютого 2022 року український гарнізон у цьому місті зумів відбити чотири затяжних спроби армії РФ захопити місто, однак п'ята спроба стала фатальною.
Протягом другого року великої війни росіяни намагались безуспішно захопити місто спочатку в лютому-травні 2023 року, а 10 жовтня почали затяжний багатомісячний штурм, який багато в чому нагадував штурм Бахмута роком раніше.
Авдіївка в напівоточенні. Мапа DeepStateMAP
Почавши наступ у жовтні силами до трьох батальйонів, вже у грудні росіяни вели штурмові дії щонайменше у 16 місцях одночасно, залучивши для цього сили семи бригад. Як і у випадку з Бахмутом, Сили оборони України тримали місто доти, доки витримували бетонні укріплення. Коли захищати було вже нічого і над гарнізоном нависла загроза оточення, командуванням було ухвалене рішення залишити Авдіївку і відійти на підготовлені позиції західніше від міста. 17 лютого 2024 року місто тимчасово перейшло під контроль армії РФ.
Авдіївка сьогодні. Мапа DeepStateMAP
За даними української сторони, під час останнього штурму, який тривав з жовтня 2023 року, армія РФ втратила 47 тисяч військових, серед яких 17 тисяч вбитими, решту — пораненими. Також під час цього штурму Росія втратила понад 600 одиниць військової техніки і до 10 літаків.
Безпілотники у цій війні завжди відігравали не останню роль — варто згадати хоча б Bayraktar TB2, який без перебільшення став бестселером перших місяців повномасштабного вторгнення. Під час другого року війни роль дронів зросла ще більше, причому широкий крок уперед зробили обидві сторони протистояння.
Україна налагодила виробництво повітряних дронів-камікадзе "Грім" і RAM II UAV, розвідувальні БПЛА "Лелека-100", "Фурія", SHARK, "Сич", PD-2 тощо. На морі кошмарять ворога надводні українські дрони Sea Baby, "Мамай" і MAGURA V5. Також постійно зростає асортимент і кількість імпортних дронів, які постачають союзники (назви часто тримаються у таємниці).
Морський дрон MAGURA V5. Скріншот відео CNN
Що стосується Росії, то, крім вітчизняних дронів-камікадзе типу "Ланцет" та розвідувальних типу ZALA і "Орлан", вона почала масово використовувати іранські дрони-камікадзе Shahed різних моделей (переважно Shahed-131 і Shahed-136), яких від початку війни випустила по Україні близько 4 276. Але якщо за перший рік війни було запущено близько 718 "шахедів", то за другий рік війни було їх запущено вже близько 3 600 одиниць — у п'ять разів більше.
Справжнім відкриттям другого року війни стали FPV-дрони, які змогли замістити собою артилерію, боєприпасів до якої бракує обом сторонам. Це дешеві дрони-камікадзе — квадрокоптери з прикріпленим до них боєприпасом. Попри початковий скепсис, такі "весільні дрони" показали високий потенціал та швидко посіли своє місце поряд з іншими видами озброєння.
Паралельно обидві сторони почали шукати рішення, які захистили б від цієї нової загрози. Спочатку це були примітивні сітки та решітки на техніці, прозвані "мангалами", однак зовсім скоро все переросло у низку технологічно складних комплексних засобів та тактик.
І хоч перевага досі залишається за засобом ураження (власне, дронами), проте засоби захисту зробили великий крок уперед, особливо радіоелектронна розвідка та боротьба, і саме їхній розвиток може стати трендом третього року війни.
У третій рік повномасштабної війни ми входимо зі значно меншим оптимізмом, аніж рік тому. Жодних масштабних контрнаступів вже ніхто не очікує — ні наших, ні російських. Україна і українське суспільство потрохи вчиться жити в умовах затяжної війни, де головною проблемою для більшості пересічних громадян стає мобілізація, а точніше способи її уникнення.
Разом з тим, військово-політичне керівництво країни будує свої плани, зокрема щодо звільнення окупованих територій. Свої плани має і російське керівництво, і нам вони давно відомі — повне знищення України як незалежної держави. І "домовитись посередині" тут вже не вийде.
Денис Крига, спеціально для TrueUA
