За крок від апокаліпсису: три випадки, коли людство було на межі ядерної війни
Ядерна зброя — це сила, за лічені години здатна змінити хід історії й поставити під загрозу існування людства. Від 1945 року, коли світ уперше побачив атомну бомбу в дії, планета неодноразово опинялася за крок від катастрофи — через політичні рішення, помилки або ланцюг фатальних збігів.
Про три моменти, коли людство було на межі ядерної війни — у матеріалі TrueUA.
"Карибська криза"
Це напружене протистояння між Радянським Союзом і Сполученими Штатами Америки, яке сталося внаслідок таємного розміщення Москвою ядерних ракет на Кубі у жовтні 1962 року у відповідь на встановлення американських ядерних ракет у Туреччині.
СРСР провів операцію з доставлення ядерної зброї на Кубу в абсолютній секретності. Транспортували солдатів і зброю в трюмах цивільних кораблів, на які задля маскування було навантажено сільськогосподарську техніку. Персонал не знав, куди пливе, навіть капітани суден, яким дали наказ відкрити секретні пакети з таємною інформацією лише в певній точці маршруту.
У відповідь тодішній президент Сполучених Штатів Джон Кеннеді оголосив "карантин" для острова Куба, який передбачав обшук усіх кораблів, що прямували на острів, із метою недопущення туди радянських військ і зброї.
Зрештою кризу вдалося владнати, а домовленість полягала у взаємних поступках:
- Радянський Союз забирає ракети з Куби та допускає туди інспекторів ООН;
- Сполучені Штати демонтують у піврічний термін свої ракети в Туреччині й утримуються від спроб влаштувати переворот на Кубі.
Інцидент з субмариною Б-59
Втім, "Карибська криза" могла мати кардинально інше завершення, адже в ході запровадженого Вашингтоном "карантину" для Куби радянський підводний човен Б-59, який ніс на своєму борту ядерну зброю, був обстріляний американською стороною. Під час "Карибської кризи" у межах секретної операції Генерального штабу Збройних сил СРСР "Анадир" підпорядкована начальнику 69-ї бригади підводних човнів Василю Архипову група субмарин була направлена до кубинського узбережжя.
За цих напружених військово-політичних обставин командування операції не отримало чітких вказівок щодо можливого застосування атомної зброї. За день до відбуття Архипов спробував уточнити у заступника Головнокомандувача ВМФ адмірала Фокіна цілі та засоби операції:
"Не зрозуміло, товаришу адмірал, для чого ми взяли атомну зброю. Коли і як нам потрібно її застосовувати?".
Натомість адмірал Фокін не зміг дати чітких роз'яснень. Своєю чергою, начальник штабу Північного флоту сказав, що атомна зброя може бути застосована лише в разі нападу на човен, із завданням йому ушкодження, або ж за спеціальною командою з Кремля.
Вже 27 жовтня 1962 року група військових кораблів, що налічувала 11 есмінців військово-морських сил США, очолювана авіаносцем "Рендольф", оточила підводний човен Б-59 біля кубинського узбережжя. Човен обстріляла американська авіація. Окрім цього, згідно з даними радянської сторони, проти Б-59 були застосовані навіть глибинні бомби невеликої потужності. Це було сигналом до того, що човен повинен піднятися на поверхню для його ідентифікації.
За деякими даними, екіпаж радянського підводного човна про це не знав і до того ж був позбавлений радіозв'язку. Вибухи глибинних бомб дещо пошкодили корпус човна, внаслідок чого температура у середині суттєво зросла. Того ж дня над Кубою радянськими засобами протиповітряної оборони було збито американський літак-розвідник. Пілот загинув, а загальна ситуація була небезпечною і непередбачуваною.
Розв'язання кризи
За даними національного архіву США, командир підводного човна Б-59, капітан другого рангу Валентин Савіцький, запанікував і був готовий застосувати у відповідь атомну торпеду. Проте Архипов виявив неабияку витримку і звернув увагу командира на сигнали, що надходили з боку американських кораблів. Запуск торпеди було скасовано, і підводний човен подав сигнал американцям з проханням припинити провокації. Після цього американський літак було відкликано, і ситуація певною мірою розрядилася. Так, 28 жовтня 1962-го човен піднявся на поверхню, й американці дозволили йому безперешкодно покинути місце інциденту.
Як свідчить один з безпосередніх учасників цих подій, капітан 2 рангу Орлов, ситуація була менш критичною. Попри те, що командир корабля втратив витримку, два інших вищих офіцерів, зокрема й Архипов, заспокоїли його, й у такий спосіб ситуацію було взято під контроль. Згідно з іншими даними, проти такого вкрай небезпечного рішення командира був тільки Архипов. За будь-яких обставин, варто визнати, що роль Архипова як старшого на борту була ключовою в ухваленні кінцевого рішення.
Помилка радянського супутника 1983 року
Уночі 26 вересня 1983 року підполковник Станіслав Петров ніс чергування як старший оперативний офіцер командного пункту радянської системи космічного спостереження та раннього попередження ракетного нападу в центрі стратегічних військ протиповітряної оборони СРСР "Серпухов-15", який базувався у Московській області.
Тоді радянський супутник п'ять разів подав сигнал "запуск зі США ядерної міжконтинентальної балістичної ракети в бік СРСР". Після третього сигналу інформація автоматично надійшла верховному головнокомандувачу СРСР, генеральному секретарю ЦК КПРС Юрію Андропову, який на той час уже був тяжкохворою людиною.
Розв'язання кризи
На прийняття остаточного рішення про ядерний удар у відповідь у радянського державного керівництва лишалося 10 хвилин. У самого Петрова було три хвилини на доповідь командуванню. У такій критичній та стресовій ситуації Станіслав Петров, поміркувавши, логічно оцінив сигнал супутника як помилкову тривогу.
"Це не ракетна атака", — доповів він командуванню.
У такий спосіб Станіслав Петров, взявши на себе відповідальність, завадив запуску радянських ядерних ракет у відповідь і запобіг початку ймовірної ядерної війни, котра могла перерости у Третю світову. Згодом розслідування інциденту довело, що програма помилково прийняла віддзеркалення сонячних променів від висотних хмар при заході Сонця за спалахи від старту двигунів ракет "Мінітмен".
Наслідки рішення для Петрова
Петрова через його дії, що розходилися з чинною на той час службовою інструкцією, звільнили зі збройних сил СРСР у відставку в ранзі підполковника без будь-якої подяки. У зв'язку з тим, що ці події були державною та військовою таємницею та через політичну напруженість "Холодної війни", вчинок Петрова став відомим громадськості лише 1998 року.
Втім, вже 19 січня 2006 року в штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку Петрову вручили спеціальну нагороду міжнародної організації ЮНЕСКО "Асоціація громадян світу". На кришталевій статуетці "Рука, що тримає земну кулю" було викарбувано напис: "Людині, яка запобігла ядерній війні". У 2013 році він став лауреатом Дрезденської премії, яку присуджують за запобігання збройним конфліктам.
Норвезький ракетний інцидент
Дивовижною особливістю цього випадку є те, що він стався вже після завершення "Холодної війни" та розпаду СРСР 1995 року. Так, 25 січня внаслідок розпізнавання російською системою попередження про ракетний напад (СПРН) мирного ракетного запуску як можливу раптову ядерну атаку проти Росії.
Під час зльоту вона була схожа на балістичну ракету Trident, що складалася на озброєнні підводного флоту США. Міністерство закордонних справ Норвегії двічі (21 грудня і 16 січня) повідомляло російське посольство про намір провести науковий експеримент за допомогою висотної ракети. Норвежці повідомляли місце запуску та області падіння щаблів ракети, але не вказали точну дату та час, адже вони залежали від погодних умов. Це була звичайна практика того часу. На російській стороні інформація про підготовку ракетного запуску з невідомої причини не була доведена до відома персоналу СПРН. Внаслідок цього через побоювання, що виявлений запуск є початком раптової ядерної атаки, ракетні війська стратегічного призначення РФ були приведені в бойову готовність.
У ході інциденту на той момент чинний президент Росії Борис Єльцин використав "ядерну валізку", за допомогою якої міг завдати зустрічного ядерного удару по США.
Чотириступенева дослідницька ракета Black Brant XII була запущена норвезько-американською командою вчених з ракетного полігону Аннея, розташованого на однойменному острові біля північно-східного узбережжя Норвегії. Ракета несла наукове обладнання для вивчення полярних сяйв і йшла на Північ високою балістичною траєкторією, досягнувши в апогеї висоти 1453 кілометрів.
Розв'язання кризи
Впродовж кількох хвилин, у міру виходу ракети на балістичну траєкторію, розрахунки СПРН дозволили встановити, що ракета віддаляється від російської території та не становить загрози. Спостереження за нею тривало аж до приземлення поблизу Шпіцбергена через 24 хвилини після запуску.
Реакція світу
Західні політики та ЗМІ розцінили реакцію Росії на мирний ракетний запуск, попередження про яке було зроблено заздалегідь, як надмірну та "параноїдальну". Висловлювалися сумніви як щодо російських міжвідомчих комунікацій, так і щодо правдивості відомостей, доведених російськими військовими до уряду та президента. Колишній аналітик Центрального розвідувального управління США Пітер Вінсент Прай вважає норвезький ракетний інцидент найнебезпечнішим з часів Карибської кризи.
Нагадаємо, у жовтні 2025 року російський диктатор Володимир Путін офіційно розірвав угоду зі Сполученими Штатами Америки щодо спільного знищення 34 тонн збройного плутонію. Такий крок очільника Кремля викликав занепокоєння щодо майбутнього ядерної безпеки у світі.
